ВОСКРЕСІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ МИНУЛИХ СТОЛІТЬ

Особистість народила Академію, і Академія народила Особистість. Підтвердження цієї сентенції завідуючої кафедри україністики Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксани Пахльовської знайдеться у кожній із 1500 статей щойно виданої Енциклопедії «Києво-Могилянська академія в іменах. ХVII—ХVIIІ століття». Не буде недоречним припустити, що багато хто з присутніх цими днями на презентації книги намагався знайти своє прізвище серед сотень імен, які крізь віки перейшли і до наших відомих сучасників. І це закономірно — шукати наші витоки там, у гетьманській Україні.

Робота над виданням тривала понад вісім років. Завдяки зусиллям 103 авторів та широкого кола благодійників (455 осіб) знані і незнані вихідці із Києво-Могилянської академії тепер пошановані належним місцем у нашій історії. Козацькі старшини, церковні ієрархи, дипломати, письменники, медики, композитори, благодійники і фундатори академії своїм життям засвідчують нам, нащадкам, давні традиції славного університету. Не залежно від посади, працею кожного учителя, священика, козака, канцеляриста, мандрівного дяка чи співака — представників так званої мовчазної більшості — творився дух нації, її ментальність і традиції виховання.

Своєю освітою академії завдячують 14 гетьманів України, серед яких І.Мазепа, П.Орлик, П.Полуботок, Д.Апостол, П.Дорошенко, І.Скоропадський. А без участі її вихованця І. Виговського, який у статтях Гадяцької угоди, ратифікованої у 1659 році Варшавським сеймом, забезпечив збереження «вольностей і прерогатив» Академії Київської, не було б сьогодні зв’язку поколінь та безперервності традицій. Державно-політичне мислення й дії видатних українців, спрямовані на становлення незалежної держави, засвідчені у відносинах з Росією, в угодах з Польщею, Туреччиною, Швецією. Документальні свідчення їхньої діяльності знаходимо, як пише у своїй вступній статті дослідниця спадщини академії, історик Зоя Хижняк, у «Маніфесті Війська Запорізького до Європейських держав», у «Конституції» Пилипа Орлика, у повстанні Івана Мазепи проти Росії».

Те, що започатковують особистості, не може зникнути. У своєму виступі президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, відповідальний редактор енциклопедії В’ячеслав Брюховецький наголосив: «Те, що почала Галшка Гулевичівна, не могли знищити ні укази Санкт-Петербурга, ні рішення Синоду, ні деструкція нашої слави Військово-морським політичним училищем». У цій книзі, новаторській за побудовою і змістом, незвичною навіть за своєю формою, києво-могилянці представлені як просвітяни, що сіяли зерно науки у Західній Європі, серед слов’янських народів, у Китаї та Персії. Про це свідчать історичні карти XVIII століття, подані в кінці книги. Сьогодні Україна прагне наблизитися до Європи, тому важливо пам’ятати, що вже у ХVІІ-ХVIII століттях існував рівноправний науковий та освітній діалог. Як відзначив президент університету, кожен повинен прочитати цю книгу, щоб відчути силу духу свого народу. І тоді багато проблем нашої рабської ментальності відійде на другий план.

За словами упорядника книги, керівника Науково-дослідного центру вивчення спадщини Києво-Могилянської академії Зої Хижняк, автори енциклопедії були не просто статистами біографій, а намагалися кожну особистість подати як таку, яка творила епоху. Епоху, що, за визначеннями деяких дослідників, була добою козацтва і Києво-Могилянської академії.

Почесний доктор НаУКМА, академік НАН України Іван Дзюба у своїй промові відзначив, що вперше за триста років охоплено обсяг діяльності історичних персоналій — українських вчених, що відіграли величезну роль у «петровській і післяпетровській Росії». Саме імперія викачувала наш інтелект, інтелігенцію, що спричинило те, що ми свого часу не стали повноправною нацією. Ця величезна праця, яка твориться авторами галузевих енциклопедій, повинна вилитися у творення монументальної багатотомної національної енциклопедії, що відбуватиметься вже на зовсім іншому організаційному і матеріальному рівні.

Як автор вступного слова до видання, яке щойно побачило світ, доктор філологічних наук Оксана Пахльовська дала визначення академії як органічно структурованому простору індивідуальності, де фантасмагорична утопія змагається з жорсткою дисципліною в дії. Десятилітній досвід існування НаУКМА довів, що особистість може кинути виклик історії, повернути до життя знищений цивілізаційний спадок, але не як пам’ятник, а як живу інтелектуальну матерію, підключену до енергії майбутнього.

Продовжуючи тему про роль академії в історії, класик сучасної української прози Валерій Шевчук визначив університет як «духовне серце» українського суспільства, у творенні історії якого брали всі соціальні стани і прошарки.

Доктор мистецтвознавства, викладач кафедри історії НаУКМА Вадим Скуратівський вважає, що академія тих часів була носієм певної альтернативи нового часу, творила необхідність опору катастрофічній історії XVIII століття і боролася з її дефектами.

Така книга про золотий фонд нації не є останньою, попереду робота над другим томом енциклопедії, що буде присвячена діячам Київської Духовної академії — правонаступниці Могилянки у ХІХ — початку XX століттях. А те, що доброчинність — споконвічна риса українців, ще раз засвідчив фінансовий внесок Ярослава Микитина, видатного мецената сьогодення, провідного каховського промисловця, у розмірі п’ятнадцяти тисяч американських доларів на майбутні справи академії.