Виклик, якого не можна не прийняти

У зв'язку із впровадженням карантину 12 березня університети України перейшли на дистанційне навчання. Як це часто буває, новий виклик для когось став непідйомною ношею, а для когось - можливістю для розвитку.

Чи були готові українські виші перейти з очної/заочної до дистанційної освіти сьогодні на завтра, які проблеми в державних університетів, і як почуваються приватні ЗВО, що найбільше турбує викладачів, і де в усьому цьому роль Міністерства освіти?

Дистанційне навчання - форма освіти чи використання технологій?

Коли говорять про дистанційне навчання, потрібно розрізняти два схожих терміни: "дистанційна форма освіти" і "використання дистанційних технологій" у різних формах освіти (очної, заочної).

Дистанційна освіта - це можливість навчатися та отримувати необхідні знання віддалено від навчального закладу в будь-який зручний час. Дистанційно в Україні можуть навчатися громадяни, які мають середню, професійну, вищу освіту, а також ті, хто має можливість дистанційно виконувати необхідні завдання з допомогою освітніх технологій. Процес навчання побудований на використанні різних комунікаційних засобів. По закінченні такого навчання студенти отримують відповідні сертифікати і дипломи.

Дистанційна освіта дуже важлива для тих, хто живе у важкодоступних до закладу навчання населених пунктах, людей з інвалідністю, обдарованих дітей та юнаків і дівчат, які спроможні самостійно опановувати матеріал, для учнів, котрі через сімейні обставини не можуть відвідувати занять, і громадян України, які проживають за кордоном. У такій формі освіти дуже важливий елемент самодисципліни та самоорганізації учня/студента.

Коли ми говоримо про"дистанційні технології в освіті" - маємо на увазі конкретні платформи та інструменти (наприклад, Moodle, Google Classroom, Zoom, Skype, Google Suite/Docs тощо), які дозволяють студентові й викладачу спілкуватися, виконувати і перевіряти завдання, контролювати відвідуваність, організовувати семестровий контроль і атестацію тощо. Такі технології, залежно від країни, університету та дисципліни, яка вивчається, можуть бути інтегровані на будь-якому етапі навчального курсу. Тут важливі ініціатива викладача до впровадження таких технологій, готовність студентів їх використовувати і технічна можливість обох сторін ці технології застосовувати.

До впровадження карантину багато українських університетів могли навчати дистанційно (як форма освіти), і фактично в усіх університетах тією чи іншою мірою в навчанні використовувалися дистанційні технології. Бурхлива інформатизація та діджиталізація суспільства актуалізують використання таких технологій як відеоконференції або системи управління навчанням (Learning Management Systems - LMS) тощо.

Але в березні 2020-го перед освітянами несподівано постало болюче питання: чи можливо повністю отримувати/надавати освіту з використанням дистанційних технологій навчання?

Як університети впоралися з завданням перейти на дистанційну освіту

На початку травня відбулася панельна дискусія онлайн "Дистанційна освіта та університети", де запрошені спікери обговорювали найактуальніші питання, пов'язані з упровадженням дистанційної освіти у ЗВО України в умовах карантину. Важливою метою цього онлайн заходу було дізнатися, якою бачать дистанційну освіту профільне міністерство, державні та приватні університети, а також представники бізнесу (роботодавців). І далі в цьому матеріалі ми будемо посилатися на думки, висловлені учасниками цієї дискусії.

Отже, щодо готовності університетів. Як зазначив заступник міністра освіти і науки Єгор Стадний, використання дистанційних технологій у період карантину виявило готовність до цього двох десятків (може, й більше) університетів, понад те - для них така ситуація була повсякденням.

Ці університети вже активно використовували дистанційні технології в навчанні, причому не просто вищезгадані LMS або продукти з вільного доступу, "дороблені" під себе, - вони мали відповідні служби (структурні підрозділи ЗВО) для адміністрування та консультування учасників процесу дистанційного навчання. В Україні є чимало закладів, які пишаються своїми інноваціями у дистанційній освіті (до речі, в Україні працюють онлайн курси, запропоновані університетами). Крім того, є заклади, які пропонували й пропонують саме дистанційну форму освіти, незалежно від карантину.

Водночас, є когорта закладів, що вирізняються швидкістю реакції.

Тобто університети, які до ситуації з карантином не мали розвинених середовищ або поведінкових звичок серед викладачів і студентів до дистанційного навчання, але змогли досить оперативно розгорнутися з березня і тепер активно використовують дистанційні технології в освіті.

І, як зазначає Єгор Стадний, нікуди правди діти, що в деяких університетах триває сплячка або "режим месенджера" (листування через електронну пошту або месенджери). Фактично, це не дистанційне навчання, а перехід на самостійну роботу студентів, надсилання завдань порціями, без веб-зустрічей та комунікації.

Ми всі - учасники експерименту із впровадження дистанційної освіти

Певна річ, університети (особливо державні) - це багатопрофільні заклади з великою кількістю структурних підрозділів та напрямів підготовки студентів. Трансформація таких закладів не відбувається легко й швидко навіть у звичайних умовах, не кажучи вже про терміновість, яку привніс карантин, і, відповідно, необхідність переносити освіту в онлайн.

Проректор з науково-педагогічної роботи КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров відзначив, що чималою мірою організаційно й технічно університет був готовий до переходу на дистанційну освіту. Технології для дистанційного навчання використовуються в університеті вже понад 20 років, хоча наразі університет ще й не прийшов до загальноуніверситетської платформи для навчання онлайн.

Основною проблемою є те, що у великому державному університеті в однакових чи супутніх за характеристикою підрозділах можуть бути абсолютно різні особливості навчання.

Наприклад, схожі для загалу філософський і юридичний факультети мають різні підходи до методів навчання, дослідження джерел тощо. Інший меридіан - чиста класична математика, бо методики, характеристики, плани навчання тут мають свої особливості.

Тому найбільше питання, яке постає перед університетською спільнотою, - психологічна готовність/неготовність студентів і викладачів до роботи/навчання дистанційно. Бо технологічні аспекти - не така велика проблема, і їх можна з часом подолати, доклавши додаткових зусиль. А поведінково-методологічний, дидактичний бік цього питання потребує особливої уваги як керівництва університетів, так і профільного міністерства.

На проблемі психологічної готовності наголошує і Єгор Стадний, відзначаючи, що академічне середовище не дуже комфортне для роботи і в звичайний час, - це постійний стрес і для студентів, і для викладачів, а тепер, під час освіти онлайн, посилилася проблема вигорання, бо в кожного своя реакція на це - від банальної втоми очей до складнощів з освоєнням нових інструментів. Наразі МОН відстежує найкращі закордонні практики з цього питання, наприклад зараз там досить поширені онлайн психологічні консультації.

Своєю чергою, декан факультету прикладних наук приватного Українського католицького університету Ярослав Притула каже, що факультетові не було складно перейти на дистанційну форму освіти, але не тому, що ця готовність диктувалася передбаченням поточної ситуації. Адміністрація, викладачі, студенти були готовими до цього тому, що багато інших питань і викликів, пов'язаних із освітнім процесом на факультеті, пробували вирішувати з допомогою дистанційних технологій навчання.

Наприклад, для зменшення кількості паперової документації з вересня минулого року в університеті відмовилися від паперових залікових книжок, активізували підготовку другої версії системи обліку викладачів і студентів, експериментували з дистанційними (онлайн) курсами кілька років, бо охочих отримати навчання більше, ніж може вмістити аудиторний фонд УКУ. І тому мета керівництва факультету зараз - забезпечити кожен курс дзеркальним відображенням в онлайн форматі.

Ярослав Притула наголошує, що всі ми маємо надзвичайно цікаве поле для експериментів. Усі учасники цього експерименту (адміністрація університету, викладачі та студенти) не можуть від нього ухилитися, ми в одному човні й повинні надавати дистанційне навчання, причому на рівні вищої освіти.

Але дуже важливе питання і виклик - чи дає набір курсів освіту? Бо, крім курсів, є ще спілкування, усмішки, спільна кава - все те, що формує нас як особистість.

Тема впливу дистанційного навчання на звичний освітній процес теж дуже хвилює викладацьку спільноту, і запитання одного з викладачів-учасників дискусії: "Як дистанційно навчати того, що передбачає певні емоційні стани, єдність?" - видає таку стурбованість.

Їм вторить і заступник міністра Єгор Стадний. Він каже, що для міністерства зараз одне з "питань X"- як приймати екзамен з хорового співу.

Дистанційна освіта і цифрове суспільство

Один із ключових показників якості освіти - працевлаштування молодого спеціаліста, і тут важливий погляд великих роботодавців на те, як дистанційна освіта впливає на якість підготовки фахівців.

Є припущення, що бізнесові однаково, як, де й коли навчався кандидат, головне - його готовність до виконання конкретних завдань на виробництві.

Молодший віцепрезидент з інжинірингу GlobalLogic Віктор Матусов підтверджує, що для роботодавця головне - результат, тобто якість освіти, а здобута ця освіта дистанційно чи очно - не так і важливо, бо це тільки процес, який дозволяє отримати цей результат.

Але, з іншого боку, для індустрії важливо, щоби процес був конкурентоспроможним. Причому тут ідеться про конкуренцію не між закладами освіти (що, безперечно, теж важливо), а між освітою та іншими сферами життя. Багато всього переводиться "в цифру" (у світі IT це називають цифровою трансформацією, або діджиталізацією), стає дистанційним. І у світі інформаційних технологій кажуть, що якщо ви не "діджитал", то вас немає. В сучасному світі класична освіта без дистанційної складової в житті молодого покоління може навіть видаватися стороннім тілом.

Багато років компанії-розробники програмного забезпечення в Україні допомагають впроваджувати цифрову трансформацію компаніям-лідерам у різних сферах по всьому світу, і дистанційна освіта, процес руху до неї - це, певною мірою, теж цифрова трансформація. Великі роботодавці можуть долучитися до цього своїм досвідом - оновленням робочих програм, матеріально-технічним забезпеченням, спільними дослідницькими проєктами, допомогою у підвищенні кваліфікації викладачів тощо.

Дистанція дистанційної освіти - як довго треба навчатися онлайн?

Більшість експертів з освіти погоджуються, що наступний навчальний рік проходитиме в гібридному режимі, із застосуванням дистанційних технологій. Тобто дистанція дистанційної освіти буде досить довга.

Але перехід на дистанційну освіту вже зараз породжує у викладачів безліч запитань, адресованих як керівництву університетів, так і міністерству. Це питання навчального навантаження, проведення семестрового контролю й атестації, ідентифікацій онлайн студента, підвищення кваліфікації педагогічних працівників та багато іншого.

Міністерство, каже Єгор Стадний, намагається, не порушуючи університетської автономії, шукати матеріали й поради, як краще діяти в тій чи іншій ситуації, як допомогти ЗВО.

Зокрема, в питанні розрахунку навчального навантаження на перший план виходить так зване "методичне навантаження викладача", бо кожен досвід дистанційної пари (заняття) - величезна підготовка до цієї зустрічі у форматі онлайн конференції, і університетам потрібно звернути увагу, щоб зазначене навантаження обліковувалось у оплаті праці.

Підбиваючи проміжні підсумки ситуації з бурхливим переходом українських університетів на дистанційне навчання, зазначимо, що це величезний і складний виклик, який приносить освітянському середовищу неабиякі труднощі та проблеми, - водночас це й чудовий шанс зробити українську освіту більш конкурентоспроможною, гнучкою, привабливою і якісною. Від того, як ми скористаємося цим шансом, залежить майбутнє вищої освіти в Україні.