Університети і роботодавці — партнери чи конкуренти?

Про наростання суперечностей між ринком праці та наукоємністю вищої освіти тижневик «ДТ» уже писав (див., наприклад, № 6 (585), 2006 р.). Вони виникли ще 15 років тому, коли Україна почала втрачати інтелектуально наповнені сектори вітчизняної економіки. Попит на ринку праці в основному зростав на представників сфери послуг, які мають певні, не завжди високі, базові знання предметної сфери, практичні навички та деякий досвід. За таких умов здобуття природної — фундаментальної і передової — технічної освіти втрачало сенс. Університети, які десятиліттями спеціалізувалися саме в цьому сегменті освіти, і нові роботодавці почали функціонувати не в режимі кооперації, а в режимі конкуренції. Інакше кажучи, ринок праці та майбутній персонал перестали потребувати системи науково орієнтованої вищої освіти. Це сприяло наростанню ізоляції класичних і технічних університетів від решти сфер суспільства.

Як подолати розрив, який утворився? Як зблизити цілі й потреби університетів і роботодавців, особливо в умовах розвитку конкурентного середовища? Як отримати й надати громадськості (абітурієнтам та їхнім батькам) об’єктивну інформацію про справжні кондиції вузів і про перспективність тих чи інших університетських спеціальностей? Очевидно, що перший необхідний крок — взаємне вивчення потреб і можливостей університетів та роботодавців. Хто це вивчення організує? Держава, в особі уповноважених органів центральної влади (Міністерства економіки, МОН та ін.), багато років не знаходить такої можливості, та й міжгалузевого системного підходу до підготовки трудового потенціалу для проривного розвитку економіки країни вона не демонструє.

Залишається самим університетам і підприємствам, які стали на ноги, піти назустріч одне одному, вивчити спільні можливості та проблеми і щось зробити для зближення й кооперації. У цьому контексті цікавий перший досвід Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».

Відповідь на сакраментальне запитання «Куди піти вчитися після школи?» для багатьох випускників та їхніх батьків залежить не тільки від здібностей і обраної професії, а й від авторитету, престижу того чи іншого навчального закладу. Але як визначити, наскільки солідний вуз? За кордоном для цього існують різноманітні рейтинги, які враховують найрізноманітніші показники, головними з яких є якість навчання та перспективи працевлаштування випускників: куди зможуть узяти з дипломом цього вузу, на яку посаду, з якою зарплатнею.

Власне, і в нашій країні абітурієнти керувалися цими критеріями, але оцінювали їх, як правило, виключно за суб’єктивними показниками: знали, наприклад, що багато тих, хто закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка або Київський політехнічний інститут, змогли влаштуватися на дуже перспективні посади. (До речі, ці вузи й тепер лідирують у рейтингах, складених на основі соцопитування, останнє з яких проводилося навесні нинішнього року, тільки тепер до них приєдналася і Києво-Могилянська академія.) Наскільки працевлаштування залежало від якості підготовки студента, достеменно сказати складно, оскільки хороша посада часто залежала від протекції, а на робочому місці від молодого фахівця спочатку ніхто й не вимагав демонструвати знання та вміння, вважаючи, що все необхідне він набуде з досвідом.

Об’єктивних же даних про якість підготовки спеціалістів у тому чи іншому вузі в нас, за великим рахунком, немає досі: Міністерство освіти і науки продовжує оцінювати навчальні заклади за критеріями, які лише побічно можуть свідчити про якість навчального процесу: це наявність у штаті певної кількості докторів наук, бібліотеки, комп’ютерів тощо. Думкою самих студентів (як це роблять, наприклад, у багатьох американських вузах) або тих, на кого, за ідеєю, мають орієнтуватися вищі навчальні заклади — потенційних роботодавців, — ніхто ніколи особливо не цікавився.

І такі дані, за великим рахунком, були не потрібні: вузів у країні працювало мало, конкурси під час вступу не знижувалися, на роботу випускники в будь-якому разі влаштовувалися. І тільки останнім часом, коли виникла серйозна конкуренція, а бізнесові знадобилися професіонали, а не просто «свої» люди, від того, наскільки вуз уміє готувати висококваліфікованих фахівців, від якості навчання почав безпосередньо залежати і його авторитет серед роботодавців та випускників, отже — і фінансове становище.

Першим незалежно оцінити якість своєї роботи зважився Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут», який у нинішньому році провів соціологічне дослідження серед роботодавців, котрі взяли на роботу його випускників, наймолодших спеціалістів і (ще в 2005 р.) студентів-старшокурсників. Картина вималювалася багато в чому цікава та повчальна.

Щойно розпочавши дослідження, соціологи зіштовхнулися з проблемою — як знайти підприємства, які взяли на роботу випускників НТУУ «КПІ»? Здавалося б, усе просто: потрібно зазирнути в листки працевлаштування, надані випускниками. Та, як з’ясувалося, багато з них липові — студенти, котрі їх надали, насправді працюють у зовсім інших місцях. При цьому деканати факультетів цей прикрий факт анітрохи не турбує: мовляв, є довідки, отож усе гаразд. І не важливо, що визначити за ними, яку роботу знайшов випускник, та й чи знайшов у принципі, неможливо. У результаті місце служби випускників довелося виясняти, особисто телефонуючи кожному.

Далі особливих несподіванок не було. Більшість експертів підтвердили: рівень підготовки спеціалістів у вузі досить високий і відповідає потребам ринку. 91,7% опитаних відзначили, що кваліфікація випускників відповідає чи швидше відповідає вимогам до роботи, яку вони виконують. Приблизно стільки ж респондентів — 88,8% — відзначають і високий рівень спеціальних знань випускників. Лише 0,9% заявили, що кваліфікація молодих спеціалістів узагалі не відповідає вимогам роботи, а 1,2% вважають, що вони практично не мають необхідних професійних знань. Загальний рівень фахової підготовки 31,8% відзначили як високий, 42,7% — швидше, як високий, 22,6% назвали його середнім, 2,2% — швидше, низьким, а 0,8% — низьким.

Трохи менше експертів задоволені рівнем практичної підготовки прийнятих на роботу молодих спеціалістів: таких заледве за 52% (ті, хто вибрав варіанти «високий» і «швидше високий»). При цьому лише 24% опитаних відзначили, що випускникам університету не потрібна жодна перепідготовка на робочому місці, 47% у цьому не зовсім упевнені, 22% вважають, що переучувати все-таки потрібно, а 7% — що без цього аж ніяк не обійтися (варіанти «швидше потребують перенавчання» і «потребують перенавчання»). Багато в чому ці цифри збігаються з оцінками самих старшокурсників, 14% яких переконані, що вузівських знань недостатньо для майбутньої професійної діяльності. 26% не настільки категоричні, однак також вважають, що, швидше за все, їм доведеться доучуватися на робочому місці. Більш-менш впевнених у знаннях, які отримують, виявилося трохи менше 40%, а впевнених у тому, що знань виявиться цілком достатньо, — всього 20%.

Тобто здебільшого, володіючи серйозними фундаментальними знаннями, сучасний випускник змушений опановувати основи професії вже безпосередньо на робочому місці. Проте більшість учасників дослідження впевнені, що наявність у випускника диплома НТУУ «КПІ» свідчить про високий рівень його підготовки: незгодних із цією точкою зору виявилося лише 30%.

Якщо ж говорити про підготовку студентів із різних спеціальностей, то думки експертів і студентів про профпридатність випускників збігалися лише на кількох факультетах: інженерно-хімічному, фізико-математичному та факультеті електроніки. У решті випадків вони кардинально різнилися: як у бік переоцінки (що не дивно), так і в бік недооцінки. Наприклад, майже чверть студентів механіко-машинобудівного інституту переконані, що одержують якісну освіту, тоді як високий рівень підготовки спеціалістів, котрі закінчили цей інститут, відзначила лише десята частина опитаних роботодавців. Ще більше розбіжностей при оцінці спеціалістів інженерно-фізичного і зварювального факультетів: на 25% і 32% відповідно. Переоцінюють рівень своїх знань студенти хіміко-технологічного факультету, права, електроенерготехніки та автоматики.

Зате старшокурсники деяких інших факультетів та інститутів університету свої знання явно недооцінюють. Найбільш вражаючий результат порівняння оцінок підготовки на факультеті соціології: чомусь лише трохи більше 6% студентів вважали, що отримують якісну освіту, тоді як серед роботодавців, задоволених спеціалістами, випущеними факультетом, виявилося 59%! Аналогічна ситуація і з факультетом лінгвістики — 11% і 55% відповідно, прикладної математики — 17,5% і 49%, менеджменту і маркетингу — 22% і 53%, а також фізичного виховання та спорту, біотехнологій, теплоенергетичного, радіотехнічного, видавничо-поліграфічного факультетів і деяких інших.

Слід сказати, що запитання анкети, яку заповнювали експерти, стосувалися не лише загальних оцінок підготовки молодих фахівців, а й деяких інших здібностей та рис, без яких сьогодні просто неможливо успішно працювати. Один із таких показників — рівень володіння інформаційними технологіями. У випускників НТУУ «КПІ», на думку більшості експертів, він досить високий: лише 3,7% випускників розбираються у цих питаннях нижче за середній рівень і дуже погано. Тут думки студентів і експертів також багато в чому розходяться, правда, більше у бік недооцінки своїх знань першими. Так, усього близько 30% студентів факультету інформатики та обчислювальної техніки вважали себе «доками» в інформаційних технологіях і програмних продуктах, тоді як серед роботодавців впевнених у високому рівні своїх молодих спеціалістів виявилося 55%! При порівнянні оцінок на факультетах менеджменту і маркетингу, радіотехнічному, теплоенергетичному, енергозбереження і енергоменеджменту, соціології та деяких інших розбіжності були ще більшими — 35% і навіть 40%.

Можна припустити, що в окремих випадках студенти просто краще розбираються в інформаційних технологіях, ніж їхні наймачі, а тому й краще інформовані про те, чого ще не знають чи не вміють. Утім, на думку експертів, уся річ в рівні вимог до спеціалістів різних професій: уявлення про «високий рівень володіння ІТ-технологіями» на факультеті соціології і в Інституті прикладного системного аналізу різняться.

А ось зі знанням іноземних мов, з’ясувалося, існує серйозна проблема: більшість експертів оцінили рівень володіння ними молодих спеціалістів як середній. Ці оцінки збігаються з оцінками, даними самими студентами під час попереднього дослідження у травні-червні 2005 року. 30% відповіли, що за весь період навчання у вузі їхнє знання іноземної мови анітрохи не поліпшилося, а 27% відзначили, що їхній рівень володіння мовою навіть знизився. Найцікавіше, що чим більше студентів того чи іншого факультету стверджували, що за час навчання стали краще володіти мовою, тим стриманіше оцінювали їхні знання експерти. Наприклад, майже 40% старшокурсників зварювального факультету були переконані, що знають мову краще, ніж у школі, тоді як серед експертів на достатній рівень володіння іноземною мовою випускниками цього факультету вказали тільки 4,2%. Аналогічні результати на радіотехнічному факультеті — 56% і 30% відповідно, факультеті права — 78% і 32%, та ряді інших.

Наступний важливий показник для молодого фахівця — дисциплінованість. 78% роботодавців вважають, що випускникам «КПІ» ця риса властива в досить високій мірі, 21% оцінюють її як середній рівень, а близько п’яти відсотків скаржаться, що дисципліна в новачків кульгає. Віддають належне експерти (85%) і таким особистісним рисам учорашніх студентів НТУУ «КПІ», як чесність, комунікабельність, цілеспрямованість, ініціативність тощо, без яких неможливо досягти вершин в обраній професії. Так само, як і без уміння продовжувати опановувати нове, вдосконалювати свої знання та навички впродовж усього життя. За словами експертів, більшість (81%) випускників вузу готові навчатися і мають високі здібності до засвоєння нового. Лише близько двох відсотків респондентів визначили цю рису своїх молодих співробітників як низьку та дуже низьку.

Одне слово, відзначається у дослідженні, здебільшого роботодавці задоволені підготовкою випускників НТУУ «Київський політехнічний інститут». Водночас університет випускає близько 10% спеціалістів , кваліфікація та знання яких не влаштовують роботодавців. Якщо проаналізувати статистику успішності, то приблизно така ж кількість студентів навчається дуже погано, але при цьому їм удається складати сесії й закінчувати університет, отримуючи диплом одного з найсолідніших вузів країни. (У майбутньому, можливо, і Європи: з’явилася інформація про можливе включення НТУУ «КПІ» у мережу провідних університетів Західної Європи CLUSTER.)

Не випадково на багатьох факультетах більше половини випускників змушені влаштовуватися на роботу, де не вимагають диплома випускника «КПІ». Така ситуація, наприклад, на фізико-математичному факультеті, зварювальному, приладобудівному і факультеті авіакосмічних систем. У середньому близько 20—30% випускників так і не знаходять роботу за фахом — принаймні у найближчий після закінчення університету час. Або розчаровуються і навіть не намагаються реалізувати себе в професії, з якої мають диплом про вищу освіту.

* * *

Зрозуміло, це дослідження не в усьому досконале (все-таки перше!), у чомусь суб’єктивне й не дозволяє повною мірою оцінити реальний рівень готовності випускника до самостійної діяльності. Цікаво було б довідатися, які бали виставили б експерти випускникам КПІ на пропозицію порівняти їх із тими, хто закінчив інші, менш рейтингові, вузи країни? Наскільки у принципі випускники готові до реальної практичної діяльності? Чи не слід внести серйозні коригування у навчальні плани?

Дивно, що таких опитувань студентів, випускників та експертів не практикує Міністерство освіти і науки, яке розгорнуло цілу кампанію з моніторингу якості освіти у вузах, що діють на території країни. Адже, врешті-решт, яка різниця, скільки в інституті чи в університеті професорів, комп’ютерів та лабораторій, якщо на виході опиняється випускник, який не має реальних знань і вмінь?