«УБИЙ У СОБІ ГРЕМЛІНА...»

У Великобританії, здавалося б, уже немає нічого, що могло б здивувати приїжджого «арбайтера». Ні відсутність потреби кутатися взимку, ні рідкість обіцяних туманів, ні «органічна» (мається на увазі — здорова і корисна) їжа, яка смаком найменше нагадує те, чим вона називається, ні місцеві росіяни — пародія на анекдоти про емігрантів (тут мається на увазі не національність — чи ти українець, гарячий естонський хлопець, чи син степів калмик, — тут ти все одно «росіянин»), ні інші особливості соціуму. Це спочатку шокувало — країна щасливих пенсіонерів. Тут немає жодного бомжа віком за тридцять! Та й жебракують виключно тому, що лінуються виклопотати собі допомогу.

І все ж є тут те, чого не розумієш. Намагаюся зрозуміти — і не можу. Звалюю на виховання, на загадкову російську душу (вибач, Ненько!), намагаюся влізти в шкуру рядового британця, пристати на його точку зору. Та все ж не зрозумію...

А почалося все з реклами. Як її називають у нас — соціальної реклами. Крокувала вона по блакитних екранах британців під гаслом «Позбудься своїх гремлінів». Мені довелося подивитися два ролики з цієї серії. У першому молодий чоловік приходить у бюро з працевлаштування. Хлопця просять заповнити анкету. Тут починається кошмар. Молодик нервується, злякано роззирається потім ледь чутно каже, що, на жаль, забув удома ручку. Дівчина-секретар, чемно усміхаючись, простягає йому свою. Хлопець в істериці кидає анкету і, над силу намагаючись зберегти спокій, швидко йде геть.

У другому ролику маленька дівчинка просить тата почитати їй на ніч казку. Тато відмовляється, посилається на зайнятість або втому, читати категорично відмовляється, чим, природно, до сліз засмучує дитину.

Залишилося тільки вгадати, у чому ж причина дивної поведінки обох героїв. Відгадка виявляється дуже простою і трохи страшною. Просто перший не вміє писати, а другий — читати.

Я пам’ятаю, ще в старому доброму «Ровеснике» кінця 80-х — початку 90-х років нам розповідали про безграмотних дітей Америки, які у свої 13 (16, 20, 25) років твердо переконані в тому, що Сонце обертається навколо Землі, що на Південному полюсі стоїть жахлива спека, а на запитання, хто такий Бетховен, відповідають — пес із відомої кінокомедії. Але Британія?! Бабуся Британія?!.

Виявляється, Великобританія має шокуючі показники безграмотності серед дорослого населення країни. Сім мільйонів британців — кожен п’ятий дорослий житель островів — не знає алфавіту й основ арифметики. Серед країн—членів Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development) ще нижчі показники у поляків, американців, угорців, ірландців і новозеландців. Найосвіченіші, за даними цієї організації, скандинавські країни — Фінляндія, Данія та Швеція.

Є кілька причин ситуації, що склалася у Великобританії. Основна — система освіти, яка потерпає від урядового бюрократизму. Британські ЗМІ неодноразово порушували питання необхідності реформ у цій галузі. Тоді ж газета Daily Mail заявила, що британські школи — найгірші в Європі. Далі не можна не згадати про те, що професія вчителя в країні — далеко не найпопулярніша. Звідси брак викладацького складу, неукомплектованість штатів. Щоправда, уряд країни знайшов вихід і з цієї ситуації. Зустріти в початковій школі вчителя зі Східної Європи чи Латинської Америки, який навчає англійських малюків їхньої рідної мови, — не така вже й рідкість. До того ж, по всій країні зараз прокотилася хвиля незадоволення та обурення нинішніх і майбутніх студентів коледжів і університетів у зв’язку з рішенням Тоні Блера підвищити оплату за навчання. Здобути освіту у Великобританії стає дедалі дорожче. Отже, кількість студентів, особливо з малозабезпечених сімей, напевно, скоротиться, навіть попри численні студентські кредити й пільги.

Ну й насамкінець, така досить важлива національна особливість, як ставлення деяких батьків до відвідання їхніми чадами навчальних закладів. В основному це стосується сімей, у котрих самі мами-тати не мають вищої освіти, задовольняючись шкільною, а іноді й незакінченою шкільною. Це, скажімо так, класична британська робітнича сім’я, із трьома-шістьма дітьми, де мати займається домашнім господарством, а батько добуває кошти на харчування, приміром, на будівництві чи столяруючи або лагодячи електричну проводку. Одне слово, має якусь класичну пролетарську професію (слід зауважити, що це аж ніяк непоганий заробіток: досвідчений і вмілий тесля може в день заробляти до 200 англійських фунтів). І якщо в такій сім’ї є син-підліток, то з якогось моменту батько почне брати його з собою на роботу, щоб навчати азів своєї професії. Вищу освіту, розмірковують такі батьки, йому все одно не осилити, а школа не навчить найголовнішої науки в житті — науки заробляти гроші. Ось і вирушає 13-річний хлопець удосвіта на роботу замість того, щоб заучувати класиків англійської літератури й вираховувати довжину гіпотенузи. До речі, торік серед найгучніших судових справ були два процеси над горе-батьками, яких за нехтування освітою власних дітей «нагородили» кількома тижнями тюремного ув’язнення.

Нагадаю, що британська система оцінювання знань відрізняється від нашої. Приміром, екзаменаційні результати у випускних класах визначаються не балами, як у нас, а рівнями, наприклад, рівень A, B, C. Утрируючи, рівень А можна прирівняти до нашої старої доброї «п’ятірки», В — до «5» із мінусом або «4» і т.д. Існують рівні від A до G. Звіт британського департаменту з освіти, опублікований 30 жовтня 2003 року, містить результати дослідження, у якому взяли участь 8730 респондентів віком від 16 до 65 років. Ключові висновки дослідження — 1,7 млн. (5%) дорослого населення країни мають показник грамотності нижчий початкового рівня (що приблизно відповідає грамотності 11-річної дитини), а 5,2 млн. (16%) — нижчий рівня, для якого в нашій колишній щоденниковій «нумерології» навіть не знайшлося б аналогів. З арифметикою справи ще гірші: 6,8 млн. (21%) дорослих британців знають її на рівні одинадцятирічної дитини, а 15 млн. (47%) не знають навіть її основ. Такий низький рівень грамотності серед дорослих громадян у звіті класично пояснюється «соціально-економічними потребами» населення.

…Нещодавно одну мою знайому звільнили з роботи. Та анітрохи не засмутилася — зрештою, офіціанткою можна влаштуватися скрізь і завжди, — просто дівчина була, м’яко скажемо, дуже здивована. На її місце взяли працювати англійця (!), якому недавно стукнуло 52 роки (!!) Незрозуміла пунктуація? Мабуть, варто пояснити. Річ у тому, що такі прості професії, як офіціант, покоївка, мийниця посуду, двірник тощо, зазвичай опановує приїжджа молодь — чи то з Південної Америки, Східної Європи, чи з Північної Кореї, — оскільки на робочому місці потрібні мінімальні знання англійської мови і володіння якимись навичками. Побачити англійця зі шваброю в руках — картинка із серії «очевидне-неймовірне». Навіть для найменш, м’яко кажучи, здібних до наук представників місцевого населення винайдуть курси, щоб по їх закінченні вони могли влаштуватися на посаду бодай поганенького секретаря. Нічого не вдієш — привілеї громадянина країни. Тож уся, в буквальному сенсі слова, брудна робота — справа іноземців (до речі, можливо, цим якоюсь мірою пояснюється більш-менш поблажлива політика британської держави стосовно нелегальних емігрантів). Звідси й подив вищезгаданої знайомої. Ну а до всього вищесказаного можна лише додати, що дядечко-офіціант у свої 52 роки так і не навчився ні читати, ні писати...