У погоні за нацією

Майже чотири мільйони наших громадян з 2015 року виїхали на заробітки. Це цифри, від яких просто клубок у горлі. Особливо, коли чуєш про фантастичні плани зростання ВВП. Їдуть - бо тут нікому не потрібні. Але зруйнувати цю тезу, маючи бажання, зовсім нескладно. І ми в Одеській області це довели, розпочавши реанімацію системи професійно-технічної освіти.

Беручись реформувати профтехосвіту на Одещині, ми спиралися не тільки на "історії успіху" (хоча й на них теж). Бо це зазвичай успіх не завдяки, а всупереч. Набагато важливіше було вивчити фактори неуспіху. Бо вони вже стали системою.

До цієї тези є гарна історична ілюстрація. Друга світова війна. Літаки союзників поверталися з бойових вильотів із численними пошкодженнями крил, фюзеляжів. Командування логічно міркувало: треба додатково підсилювати захист саме цих частин літаків. Що аж ніяк не допомагало, доки математик Абрагам Вальд не здогадався: з аналізу випадають літаки, які гинуть на полі бою. Пробоїни крил і фюзеляжу не є критичними. Гинуть ті літаки, в яких були влучання в бак, кабіну пілота, хвіст. Їх і треба підсилювати.

Це найпопулярніший приклад, який ілюструє так звану систематичну помилку того, хто вижив, - узагальнення даних тільки на основі позитивних прикладів і success stories.

Пам'ятаєте, як у класика? "Усі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму". Здається, в системі професійно-технічної освіти, якою, відверто кажучи, за часи незалежності ніхто не займався ані системно, ані професійно, все настільки перевернуто з ніг на голову, що навіть цю фразу треба сформулювати по-іншому: "Усі нещасливі ПТНЗ схожі один на одного, кожен щасливий ПТНЗ щасливий по-своєму".

Саме тому, перше, що ми зробили, - проаналізували чинники системної профтехкризи, як загальнодержавні, так і наші, регіональні. Більшість із них не були неочікуваними:

- Хронічне недофінансування. Як наслідок - занедбана матеріально-технічна база. За роки незалежності в жоден заклад профтехосвіти регіону держава не придбала жодного сучасного трактора, комбайна або якоїсь іншої сільгосптехніки. 20 банок фарби на рік - і вперед, розвивайтеся.

- Майже повний відрив від роботодавців (ПТНЗ - як "річ у собі"). Разючий приклад: більш як у половині аграрних ліцеїв області ще в 2016 році були групи за спеціальністю "оператор комп'ютерного набору", на підготовку яких витрачалося понад 15 млн грн на рік. Це що - тракторист-фотошопер? Кафка відпочиває…

- Неефективний менеджмент. Простий приклад: кожен ПТНЗ в області має у власності кілька сотень гектарів землі. Проаналізували їх використання. Майже вся земля - в оренді в місцевих лендлордів (хто б сумнівався!). Ставка оренди залежить від показників урожайності. І тут - бінго! - на навколишніх полях збирають по 45-
50 центнерів пшениці з гектара, а на полях ПТНЗ ті ж таки лендлорди показують 12-15. Потрібні коментарі?

- Трудова міграція. Останнім часом кількість трудових мігрантів саме з системи профтеху зросла шалено. В області (упевнений, не тільки в Одеській) системно працюють рекрутери з країн Східної Європи. За нашими оцінками, відтік випускників з регіонів Бессарабії становить майже 35%. А їдуть, як знаємо, далеко не найгірші випускники, скоріше навпаки.

- Не можна не згадати й про "мікрорегіональну незацікавленість". Районам або ОТГ не цікава доля дітей, які пішли до закладів профтехосвіти: ані з погляду їх подальшого працевлаштування саме в районі, ані з погляду допомоги в навчанні "своїм".

Отакі початкові умови. Що ми робимо або зробили? Колись, мабуть, я напишу бестселер із захопливими історіями про легендарну "Битву з лендлордом з Теплиці" або мотивувальну книжку про те "Як добрим словом і кольтом-фінінспекцією можна домогтися набагато більшого фінансування". Але це - згодом. А наразі - у вигляді тез.

А. Взаємодія з роботодавцями і дуальна освіта. У щільній колаборації з роботодавцями - будівельниками, дорожниками (тільки подумайте: в країні триває небачений за обсягами дорожній ремонт, а фахівців нижньої ланки майже ніхто не готував!), фермерами, IT-компаніями - ми запроваджуємо навчання у форматі дуальної освіти (до 70% часу - на закріпленому підприємстві, 30% - у навчальному закладі). Уперше плануємо відкрити з нового навчального року спеціальності на замовлення провідних ІТ-компаній Одеси. Саме так, "войти в айти" можна і через "професійно-технічні дверцята". Загалом за 2017-2018 роки в закладах області з'явилося дев'ять нових спеціальностей: від плодоовочівника й дорожнього робітника і до згаданого вище айтішника.

Б. Регіональне співфінансування (ми перші і на сьогодні єдині в Україні). Райони, ОТГ, міста, трансфертами на обласний бюджет, спрямовують кошти на навчання учнів - мешканців своїх територіальних одиниць. Торік додатково залучено близько 10 млн гривень. Це не такий простий процес, як здається. Дуже важко пояснювати громадам, де немає закладу профтехосвіти, чому вони мають планувати в себе кошти на неї. Але треба. І, в підсумку, це працює.

В. Професійно-технічні освітні кластери. Об'єднання профтехзакладів за територіальним і галузевим принципами. Якщо покинути заклади профтехосвіти самих на себе - вважай, напризволяще, - вони еволюційно вмиратимуть: мала кількість студентів, важко розвивати базу тощо. Якщо ж три-чотири заклади об'єднати в кластер (зберігаючи за кожним з них автономність), то така "децентралізована централізація" дає шалений поштовх для розвитку. Ми переконалися в цьому торік, створивши перший такий кластер на півночі області (Балта, Кодима, Саврань). Цього року плануємо створити ще шість таких об'єднань.

Г. Закупівля сучасної техніки для аграрних ПТНЗ. Уперше за 25 років закуплено трактори й іншу сільгосптехніку для шести закладів профтехосвіти Одеської області. Фермери щасливі: не треба перенавчати випускників з тракторів 1980-х!

Д. Регіональна ініціатива щодо розвитку інклюзивної компоненти в профтехосвіті. Розвиток інклюзії на рівні садочків і шкіл, а надалі "пустота" - це незавершений шлях. Саме тому ми почали активно впроваджувати інклюзивні компоненти і в профтехосвіті. Дві групи студентів із вадами слуху забезпечені сучасними смартфонами й планшетами з відповідним програмним забезпеченням, яке дозволяє їм навчатися поруч з іншими студентами.

Я міг би продовжувати цю "абетку профтехосвіти по-одеському" ще довго - літер забракне. Згадав би і про оформлення майна та земель в обласну власність, і про ефективність їх використання, і про те, як від мітингів працівників ПТНЗ під ОДА на початку 2017-го (через відсутність фінансування) ми цього року прийшли до того, що область фінансує й утримує кілька профтехзакладів з обласного центру (чи є ще такі приклади в Україні? Було б класно, аби так), і ще багато іншого.

Але ж головний мій меседж - це не вихваляння успіхами (тим більше, що ми тільки на початку шляху), а інше: ми всі маємо перестати мислити категорією "профтех - це нелюба падчерка в освіті". Не ділити теми для реформаторських розмірковувань на "високі" й "немодні", а усвідомити, що профтех - це життєво необхідно. Адже прийняття цієї тези дасть Україні змогу набагато швидше наблизитися до омріяного зростання ВВП, і не за рахунок переказів заробітчан з-за кордону, а за рахунок реального зростання економіки.