Сухопутна освіта найбільш стійка... до змін

З огляду на військово-політичну обстановку у світі та соціально-економічний стан нашої держави, українське керівництво дійшло висновку, що утримання Збройних сил (ЗС) у наявних обсягах є для нас недозволеною розкішшю. Природно, що скорочення армії в цілому не може не позначитися і на кількості військових навчальних закладів.

Сьогодні для потреб виключно Сухопутних військ (СВ) підготовку офіцерського складу здійснюють Одеський інститут Сухопутних військ (ОІСВ), Сумський інститут артилерії (СІА), Харківський інститут танкових військ (ХІТВ) і Львівський військовий інститут (ЛВІ). На перше червня 2005 року в цих чотирьох військових вузах навчалося 3245 курсантів. А загальна чисельність курсантів-сухопутників 2011 року повинна буде скоротитися до 1600—1700 чоловік. Уже нинішнього року держзамовлення становило 323 чоловіка, зокрема для танкових військ — 30 чоловік.

За гаданої чисельності курсантського складу інфраструктура чотирьох сухопутних вузів буде використовуватися десь на 15%. Висновок напрошувався сам собою — військові навчальні заклади СВ доцільно звести в один. А вивільнені території та майно реалізувати. Виручені ж кошти спрямувати на забезпечення житлом військовиків, придбання сучасних тренажерів.

Майбутньому єдиному вузу СВ було вирішено надати формату видового, тобто поставлено завдання створити такий вуз, який спеціалізувався б тільки на підготовці офіцерів для всіх Сухопутних військ.

Стара радянська система військової освіти передбачала підготовку вузькопрофільних спеціалістів. Окремо навчалися офіцери-танкісти, офіцери-артилеристи, офіцери-піхотинці тощо. Сучасна бойова реальність диктує інший підхід до підготовки командного складу. Сьогодні потрібен «універсальний солдат» (як і «універсальний моряк» чи «універсальний льотчик»). Вузи, котрі готують офіцерів для ВМС і ВПС, процес оптимізації пройшли без особливих ускладнень. Нині для цих військ уже створено по одному видовому вузу.

Така зміна в принципах підготовки офіцерів зумовлена зміною характеру ведення військових дій. Стрімкий технологічний прогрес, який випав на долю нинішнього покоління, детермінує настільки ж стрімку зміну озброєнь. У такій ситуації робити акцент на освоєнні технічних зразків, які завтра безнадійно застаріють, м’яко кажучи, недалекоглядно.

У провідних країнах світу вже дійшли до розуміння того, що майбутньому офіцеру потрібно давати насамперед вищу базову освіту, яка передбачає навчання принципів застосування військ і зброї. А вже з такими знаннями і навичками офіцер розбереться в будь-якій ситуації, зуміє швидко освоїти новітні зразки зброї.

Необхідність реформування військової освіти шляхом її оптимізації та переведення на видове навчання в МО усвідомили давно. На жаль, здійснити задумане раніше не вдавалося, оскільки що питання відразу ставало політичним. Ситуація змінилася тільки нинішнього року.

Керівництво МО пішло на непопулярне рішення. З огляду на неминуче невдоволення з боку тих вузів, які доведеться закривати, вирішили здійснити намічене злиття виважено і прозоро. Під керівництвом заступника міністра оборони було створено комісію. До роботи в ній залучали командуючих Сухопутних військ, керівників провідних департаментів МО і навіть самих начальників зацікавлених військових навчальних закладів. Усі чотири начальники сухопутних вузів брали особисту участь в обговоренні питання.

Видовий вуз для сухопутників потрібно було розмістити на базі такого військового містечка, яке зможе забезпечити їхнє утримання з найменшими витратами. До того ж площ та будівель такого військового містечка мало вистачити для розміщення всіх необхідних об’єктів навчально-матеріальної бази та соціальної інфраструктури.

Місткість СІА виявилася недостатньою навіть для самих військових студентів. А про те, щоб до Сум перевозити навчально-матеріальну частину, не могло бути й мови. ОІСВ здатен розмістити у себе необхідну кількість курсантів і прийняти додаткову навчально-матеріальну базу. Однак адсорбційний потенціал ОІСВ виявився надлишковим. Цей вуз, що займає 60 гектарів, може прийняти до 2500 курсантів. При цьому тільки на комунальні послуги йому щороку потрібно 4,75 млн. грн. (за цінами 2004 року).

Як варіант комісія розглядала можливість створення видового вузу для СВ на частині ОІСВ. Річ у тім, що інститут створювали з трьох військових містечок, які в минулому належали окремим військовим училищам. Та спроба «приміряти» видовий вуз на один чи два з цих військових містечок виявилася нереальною.

Військове містечко ХІТВ — скромніше за розмірами, на свої комунальні потреби витрачає коштів менше, ніж ОІСВ (торік — близько 1,4 млн. грн.) і може прийняти необхідну кількість курсантів. Проте у харківському вузі ніде розмістити навчально-матеріальну базу під усі напрями підготовки.

Територія ЛВІ займає усього 10 гектарів. На відміну від Одеси, у Львові землю воліли забудовувати компактно. Тут ще з часів СРСР існували чотири напрями підготовки. Крім того, у львівському військовому навчальному закладі готували кадри для іноземних держав. Існуючі площі готові прийняти не тільки всіх курсантів, а й потрібну кількість предметів навчально-матеріальної частини. Будівлі львівського інституту, більшість із яких, до речі, споруджено ще за часів Австро-Угорщини, сьогодні не потребують поточного й капітального ремонту. За останні роки, попри всі труднощі, ЛВІ знаходив можливість розвиватися. Тому не дивно, що тут створено сучасну соціально-побутову інфраструктуру, якої не знайти в інших вузах Сухопутних військ.

Повноцінного сухопутника в закритих приміщеннях військового містечка не виростити — йому потрібен у міру відкритий простір, а саме полігон. Ця складова підготовки офіцера СВ у певному сенсі навіть важливіша від навчання за партами і на макетах. На полігонах курсант освоює 60 відсотків військово-спеціальних дисциплін. ОІСВ, ХІТВ, СІА мають свої навчальні центри, що знаходяться за 30—40 кілометрів від військмістечок. Хоча жоден із них не може стати полігоном, справді придатним для якісної підготовки всього спектра сухопутних спеціалістів. І річ навіть не в тім, що інфраструктура кожного із цих трьох полігонів потребує суттєвого оновлення. Головна біда одеського і сумського інститутських полігонів у тому, що вони, з погляду максимальної безпеки, придатні лише для стрілецької зброї. А для стрільби з гармат чи танків курсантів з Одеси, Харкова і Сум перекидають разом із технікою на більш віддалені, загальновійськові полігони.

Львівський військовий інститут має можливість безперешкодно в будь-який момент користуватися кращим у ЗС України 232-м загальновійськовим (Яворівським) полігоном. Він може у своїх трьох містечках, які не потребують ремонту, одночасно прийняти тисячу чоловік. Масштаби Яворівського полігону дозволяють, висловлюючись мовою військових, «вести штатні стрільби з усіх систем озброєння СВ». Без будь-якої небезпеки для околишніх населених пунктів, сільгоспугідь чи підприємств. І розміщено все це всього за 45 кілометрів від головних корпусів ЛВІ.

Подобається це комусь чи ні, але Україна взяла курс на ЄС і НАТО. А це значить, що вітчизняна військова освіта має узгодити свої стандарти із західними — українським вузам необхідно вписатися в Болонський процес. У цьому аспекті найбільш актуальною є проблема інтеграції військової освіти з цивільною.

Далі від усіх цим шляхом просунувся ЛВІ. Власне, цей інститут і виник унаслідок включення Львівського вищого військового училища до складу університету «Львівська політехніка». У ЛВІ курсанти навчаються тільки дисциплін спеціальної військової підготовки. А природничо-наукові, гуманітарні та соціально-наукові дисципліни майбутнім офіцерам у Львові викладають працівники відповідних кафедр «Львівської політехніки».

Виграш виявився очевидним: в інституту відпала необхідність утримувати власні «цивільні кафедри» (що дало суттєву економію фінансів). Така система підготовки офіцерів є найбільш прийнятною при переході до професіональної армії. Якщо з офіцером із якоїсь причини не буде подовжено контракт або він піде в запас, то з повноцінною цивільною освітою ця людина має нормальні шанси працевлаштуватися в «мирних» галузях.

ЛВІ сьогодні випускає офіцерів безпосередньо для армії за сімома спеціальностями. Крім того, львівський інститут із 1993 року готує офіцерів запасу за 17-ма спеціальностями. Зокрема десантників, тиловиків, спеціалістів механізованих підрозділів.

Порівняння всіх параметрів обговорюваних чотирьох сухопутних вузів засвідчило, що переможцем фіналу з помітним відривом стає Львівський військовий ордена Червоної Зірки інститут імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка». До такого вердикту прийшли шляхом відкритого голосування (!) на колегії МО. Можна сказати, що цей вияв демократії в армійському середовищі став прецедентом. На підставі колегіально прийнятого рішення в Міністерстві оборони 25 травня 2005 року було видано відповідну постанову Кабінету міністрів.

Раніше про переведення напрямів підготовки в самих навчальних закладах довідувалися тільки тоді, коли надходила телеграма, розпорядження чи наказ. І такі рішення на місцях приймали без обговорення, навіть попри те, що те чи інше переведення було слабо обгрунтованим.

Керівництва ХІТВ і СІА результати роботи комісії сприйняли адекватно. А от начальство ОІСВ оголосило війну і своєму міністерству, і Кабміну. У політичному стані було проведено мобілізацію всіх, кого тільки можна було залучити. Під прапорами ОІСВ вишикувалися ветерани інституту, ветерани Приморського району Одеси, місцевий партосередок «Трудової України», деякі нардепи... В останній день цьогорічного літа молоде крило Партії зелених під стінами ОІСВ скандувало антильвівські гасла. Найбільше враження на публіку серед захисників ОІСВ, напевно, повинні були справити мами курсантів, які заявили, що не відпустять своїх чад у Західну Україну. Схоже, з мамами майбутніх офіцерів в інституті перебрали. А що, коли випускника ОІСВ відправлять у Косово чи до Іраку?!