Скупий платить двічі

Пандемія COVID-19 змусила країни переглянути фіскальну політику, зокрема знайти кошти на фінансування боротьби з поширенням і наслідками коронавірусної хвороби, перенаправивши їх із інших галузей. У тому числі з освіти.

Спрямувавши освітні кошти на важливіші потреби, країни підтримують фіскальний простір для фінансування сфер охорони здоров’я, соціального забезпечення, допомогу бізнесу та інші першочергові заходи в умовах пандемії. За даними Світового банку, фінансування освіти у країнах із середнім рівнем доходів, за підсумками 2020 р., зменшиться на 8–8,5%, у розрахунку на душу населення. В Україні фінансування освіти теж скоротилося: зміни до Державного бюджету на 2020 рік, внесені Законом від 13 квітня 2020 р. №553-IX (далі — Закон №553-IX), урізали фінансування освіти на 4,9 млрд грн. Тим часом від того, наскільки в нинішніх складних умовах країнам вдасться зберегти фінансування видатків, «дружніх» до економічного зростання (серед яких освітні), залежатиме економічне відновлення у постпандемічний період.

З-поміж усіх освітніх рівнів вища освіта є найефективнішим важелем формування наукових та освітньо-професійних передумов економічного зростання. Реформа державного фінансування закладів вищої освіти (ЗВО), розпочата у 2019 р., має надзвичайно важливе значення, з позицій формування стійких фінансових передумов для управлінської ефективності, фінансової автономії закладів вищої освіти (ЗВО), їх міжнародного визнання. Вона передбачає державне фінансування університетів з урахуванням якості, у тому числі позицій ЗВО в міжнародних рейтингах, та обсягів залучених ними приватних коштів на дослідження і розробки. Таким чином кращі заклади освіти отримають більше фінансування.

На сьогодні претендувати на порівняно краще фінансування за показником якості може меншість ЗВО. Тоді як переважна більшість їх потребує фінансового «буферу» для забезпечення сучасним обладнанням наявних або створення нових науково-дослідних центів, лабораторій; для заснування нових журналів або наукової «розкрутки» діючих; для формування фонду підтримки кращих науковців і студентів. З цією метою у бюджеті на 2020 р. було заплановано низку програм державної підтримки. Однак задля фінансового наповнення Фонду боротьби з COVID-19 скасовано фінансування:

— підтримки освіти, науки та спорту за рахунок Фонду президента України (на 0,5 млрд грн, тобто на 100%), що означає скасування допомоги талановитій молоді у навчанні за програмами підготовки магістрів, докторів філософії та докторів наук;

— розвитку ЗВО за рахунок відповідного Фонду (на 0,25 млрд грн, тобто на 100%), що означає скасування розбудови інфраструктури ЗВО, функціонування центрів вдосконалення, державної підтримки наукових журналів, які мають міжнародне визнання;

— підтримки пріоритетних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок у ЗВО (на 0,4 млрд грн, тобто на 100%), що означає скасування фінансування пріоритетних наукових напрямів, модернізації та оновлення матеріально-технічної бази для проведення наукових досліджень і науково-технічних розробок.

Недофінансовано й інші бюджетні програми, які стосуються науково-дослідної діяльності ЗВО. Зокрема, за даними Державної казначейської служби України, бюджетну програму «Забезпечення діяльності Національного фонду досліджень (НФД), грантова підтримка наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок» на кінець вересня 2020 р. профінансовано лише на 3,6%, тобто забезпечені переважно ті видатки, які належать до функціонування самого Фонду, а не до підтримки наукових досліджень та науково-технічних розробок. І це попри те, що Законом №553-IX їх фінансування вже було урізане на 40%. Крім того, на кінець вересня 2020 р. не виділено запланованих коштів за бюджетною програмою «Вища освіта, енергоефективність та сталий розвиток», яка передбачає фінансування енергоаудиту і санації університетських будівель, створення та укомплектування сучасним обладнанням лабораторій.

Такий стан фінансування бюджетних програм, що стосуються вищої освіти, ставить під велике питання можливість ЗВО забезпечити собі стабільні науково-дослідні та рейтингові фактори фінансування.

Скептики можуть відповісти, що, на відміну від початкової і середньої освіти, у вищій вагому роль мають відігравати приватні кошти, а отже — потрібно підвищувати плату для контрактників, яких уже більше половини від усіх студентів, і рівень фінансування ЗВО зросте. Вартість навчання студентів-контрактників визначається Порядком формування мінімального розміру плати за навчання для здобуття вищої освіти на основі індикативної собівартості №191 від 03.03.2020 р. Метою імплементації цього порядку є поступове (до 2023 р.) приведення вартості навчання у ЗВО до величини державних видатків на навчання одного студента (або до максимально можливої суми у три cередньомісячні заробітні плати штатних працівників в області/місті розташування ЗВО). Незважаючи на підвищення ціни контракту, вона не покриває собівартості навчання. Навіть якби контрактники могли оплачувати повну собівартість свого навчання , цього було б недостатньо для розвитку ЗВО. Адже до собівартості навчання можна включити оплату праці науково-педагогічних працівників із соціальними нарахуваннями, комунальні платежі і вартість витратних матеріалів. Однак розвиток інфраструктури ЗВО, випуск їхніх наукових журналів, проведення конференцій та стажувань, оновлення матеріально-технічної бази для наукових і науково-технічних досліджень та розробок має фінансуватися з інших джерел — державних, донорських, власних доходів ЗВО. Донорських в Україні майже немає, державні скасовані, урізані або непрофінансовані, а відчутні власні доходи мають лише окремі вітчизняні ЗВО.

Таким чином, поточні тенденції фінансування вищої освіти в Україні унеможливлюють формування передумов для високих наукових показників університетів, що означає зниження обсягів державного фінансування і, зрештою, свідчить про відкочування назад у реформуванні фінансування вищої освіти. Такий стан фінансування розвитку ЗВО сьогодні означає відсутність наукових і освітньо-професійних передумов для економічного зростання завтра.

Окрема проблема назріває у приватному фінансуванні вищої освіти в умовах пандемії. Внаслідок вимушеного зниження економічної активності населення доходи сімей істотно скоротилися. Тим часом в Україні не створено системи державної підтримки студентів-контрактників, зокрема вони не мають права на стипендію, навіть коли демонструють високу академічну успішність; батькам таких студентів не надається грошова допомога у зв’язку з утриманням студента в сім’ї, а право на податковий кредит мають не всі працюючі батьки студентів, зокрема ним не наділені фізичні особи-підприємці. Це може призвести до кризи платежів за контрактом. Крім того, програму фінансування видатків на надання пільгових довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти Законом №553-IX скорочено на 90%, а решта 10% поки що (станом на кінець жовтня 2020 р.) на ці потреби не використовувалися.

На відміну від України, у світі держава підтримує студентів і їхні сім’ї, у тому числі тих, хто навчається за власний кошт. Зокрема надаються студентські стипендії, освітні кредити, а також грошова допомога батькам студентів. Найпоширеніша форма прямої державної підтримки студентів — стипендії: навіть у країнах, де всі студенти оплачують своє навчання, стипендії отримують або переважна більшість (наприклад, у Люксембурзі, Вельсі та Північній Ірландії), або меншість їх (наприклад, в Ісландії, Нідерландах, Швейцарії, Португалії, Албанії). Поширеною формою державної підтримки студентів є освітній кредит, що надається зі спеціального державного фонду або визначеними банками-партнерами для оплати навчання у ЗВО, а також інших супутніх витрат (на проживання, наприклад). В основі освітнього кредитування лежить інвестиційна концепція вищої освіти, згідно з якою вища освіта — це інвестиція в людський капітал, що в майбутньому принесе вигоди (насамперед — індивідуальні). Саме на вищі індивідуальні вигоди, які мають випускники університетів, порівняно з тими, хто закінчив нижчі освітні рівні, спираються прибічники платної вищої освіти. Водночас, оскільки тотальне стягнення плати є дохідним бар’єром до вищої освіти, що особливо б’є по незаможних верствах населення, у багатьох країнах діє система освітнього кредитування, у тому числі на пільгових умовах.

Під час пандемії надання державної підтримки студентам і їхнім сім’ям набуває особливо важливого значення, адже вона не лише дозволяє знизити дохідні бар’єри до вищої освіти, а й виступає інструментом соціальної підтримки. Саме тому вже з самого початку пандемії розвинені країни розширили свої програми державної підтримки.

Так, у США запроваджено три схеми фінансової підтримки студентів в умовах пандемії: Федеральна безповоротна підтримка студентам (FAFSA), котру надають, якщо батьки студента (він сам) втратили роботу або не можуть працювати через коронавірусну хворобу; відшкодування невикористаної плати за проживання, паркування, харчування студентам, які мешкають у студмістечках (програма CARES); тимчасове скасування платежів за освітніми кредитами. Скасування платежів за освітніми кредитами стало поширеною формою підтримки студентів у багатьох країнах завдяки відносній адміністративній простоті його реалізації.

У Німеччині студентам під час пандемії університети виплачують одноразову безповоротну фінансову допомогу, розмір якої визначають окремі федеральні землі. Студентам, які орендують гуртожиток, надається відстрочка в оплаті проживання.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що відомі економісти попереджають про небезпеку скорочення фінансування освітніх видатків і рекомендують хоча б перерозподіляти наявні ресурси на користь соціально незахищених учасників освітнього процесу, що слугуватиме важливим бюджетним інструментом згладжування нерівності доходів, яка дедалі глибшає, а також формування передумов для економічного зростання.