СІЛЬСЬКА ШКОЛА ВСЕ ЩЕ НА ЗАПАСНІЙ КОЛІЇ РЕФОРМ

За останні два роки сільська школа, можна сказати, стала віддзеркаленням двох епохальних українських реформ — освітньої та аграрних перетворень на селі.

На серпневій конференції педагогів області начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Ігор Демків визначив основну проблему, що перешкоджає сільській школі якнайшвидше здійснити освітню реформу, — неймовірна слабкість матеріальної бази та інформаційного забезпечення. Чиновник не злукавив. Адже у ході реформи обличчя сільської школи світлішає дуже повільно.

Хоча статтю «придбання наочних засобів та обладнання» у бюджетних видатках на освіту ніхто не анулював, та кошти сюди надходили ще на початку 90-х років. Ера комп’ютеризації на селі тільки-но починається. На жаль, досі не створено україномовних комп’ютерних програм, за якими дітям вчитися було б цікаво і небайдуже. Мабуть, чи не єдиним контактом зі світом знань у сільській школі залишається підручник. Запитайте, якої давності?

Міністр освіти та науки Василь Кремень недавно оптимістично поінформував громадськість: у 2001-му вперше набагато краще профінансовано видання підручників. Та, як відомо, нормативний термін користування підручником — п’ять років. У загальноосвітніх школах Тернопільщини, в тому числі сільських, нових підручників таки бракує: початкові класи ними забезпечені на 67 відсотків, середні — на 49, а старші — на 60. Доводиться використовувати запас шкільних книг випуску 1994—1997 років, які відповідають діючим навчальним програмам, розповіла керівник навчально-методичної групи відділу інформаційного та аналітично-прогнозного забезпечення при обласному управлінні освіти та науки Людмила Михалович. Проте, за її словами, в окремих класах бракує 50—90 відсотків підручників з ряду предметів — читанки (4 кл.), математики (2 кл.), української літератури (5 кл.). А чи можуть селяни купувати підручники вартістю 7—15 гривень?

Школа у сільській місцевості відчуває і всі труднощі, пов’язані з реформуванням агропромислового комплексу. Адже долею соціальної сфери села органи влади зацікавилися, так би мовити, навздогін аграрній реформі. Однак на загальному фоні вбогого, непривабливого вигляду сільської школи (до речі, третина їх в області знаходиться в непристосованих приміщеннях, а близько десятка перебуває в аварійному стані) щоденні, здавалось би, дрібні труднощі справляють ще більш неприємне враження.

На Тернопільщині із майже 7 000 учнів, що проживають від школи на відстані трьох і більше кілометрів, близько 3 000 у минулому навчальному році добиралися до «другого дому» пішки. Ситуація у селі Лопушному Кременецького району є більш ніж типовою. У місцевій середній школі навчається понад 270 учнів, третина з яких мешкають у довколишніх селах. Щодня діти змушені долати три-сім кілометрів тільки в один бік. Приватне агропідприємство все ж виділило автобус, але висунуло сувору умову — нехай бензин оплачують батьки. Лише у деяких районах, зокрема у Бережанському, Монастириському, завдяки зусиллям райдержадміністрацій підвезення дітей до школи громадським транспортом і харчування після реорганізації КСП взяли на себе місцеві бюджети. Більшість дітей їздять до школи і харчуються, зрозуміло, за кошти батьків. Розрекламована програма «Шкільний автобус» поки що не реалізована.

Проблема проїзду до школи і назад боляче зачепила також педагогів. Тільки у Бережанському районі з місцевої скарбниці учителям частково компенсують кошти на ці потреби. Але питання не врегульоване на законодавчому рівні. В тому, очевидно, і вся його складність. Цікаво, як за таких умов на селі мають затримуватися висококваліфіковані педагогічні кадри?

Кращі випускники педагогічних вузів усіма правдами і неправдами намагаються не потрапити «на задвірки цивілізації». Скажімо, у минулому році із 36 учительських вакансій в області 34 були в сільській місцевості. Чи захоче молодий вчитель працювати в сільській школі, коли його заробітна плата навіть при повному тижневому навантаженні ледве досягає 155 гривень? А повний оклад дістається далеко не кожному з випускників. У малих школах зробити це практично неможливо. Щоправда, частково вирішити цю проблему в останні роки намагається Тернопільський педуніверситет імені В.Гнатюка та Чортківське педучилише, які вже готують фахівців за двома-трьома спеціальностями. Але традиційно новоприбулий педагог змушений підзаробляти не за фахом, або, в кращому разі, працювати у двох школах. Та, як відомо, більшість свого часу сільський учитель присвячує не спілкуванню з учнями і проводить його не за робочим столом, де знайомиться з новими дослідженнями у певній галузі знань, а на присадибній ділянці, вирощуючи сільгоспкультури.

Як виявилося, домогтися більш-менш пристойного соціального захисту учителя в сільській місцевості, зокрема гарантувати повну оплату орендованого житла державою, 50-відсоткову — комунальних послуг, — легше гору зрушити з місця. Згідно з законодавством, фінансово захищати сільського учителя мають органи місцевого самоврядування. А вони перекладають відповідальність один на одного. Виконавча влада звинувачує представницьку в тому, що остання не прийняла статтю про фінансування пільг у річному бюджеті, а представницька — що інша гілка влади не знайшла кошти…