Шовкопряди в сплячці

Пригадую, як наприкінці травня в гостях редакції побував міністр освіти та науки С.Ніколаєнко, з котрим ми палко обговорювали проблеми корупції в підвідомчій йому галузі. Уже прощаючись, міністр запевнив нас, що жодний гострий виступ газети не залишається без уваги, мовляв, звичайно, приємніше, коли хвалять, але критика допомагає усувати хиби. 29 вересня ц.р. у нашому тижневику було опубліковано статтю «Шовкопряди на древі науки, або Як витрачають гроші на міжнародні наукові проекти», в якій намагалися знайти відповідь на, здавалося б, просте запитання: як витрачаються бюджетні гроші на міжнародні наукові проекти? Питання справді просте. Адже законодавча база в нас солідна, у зводі законів і в томах інструкцій чиновник може знайти відповідь на будь-яке питання, що його цікавить — це коли він, не приведи Господи, розгубиться чи забуде. Залишається суща дрібниця — час від часу згадувати заповіт відомого літературного героя: шанувати кримінальний кодекс. І, як люблять повторювати аудитори, бюджетний кодекс тим паче.

Саме результати аудитів змусили мене взятися за статтю: що не перевірка, то суцільні порушення того самого бюджетного, а може, навіть і кримінального кодексу. Хоча, звичайно, без юристів у суддівській мантії важко розібратися в тому, як оцінювати виплату чверті мільйона у вітчизняній валюті фахівцям, котрі створили загалом примітивний електронний каталог розробок українських учених, який за п’ятсот доларів із дорогою душею зробив би будь-який студент-комп’ютерник, — це була справді зароблена плата чи банальний відкіт з оготівковуванням? А що можна сказати про дев’ять мільйонів гривень, виданих на науку, коли протягом двох років так і не з’явилися звіти, які підтвердили б витрату цих грошей саме на наукові дослідження?..

Та це зовсім не було моїм завданням. Для журналіста набагато цікавіше пролити світло на суспільно важливу тему. Тим паче що міністр обіцяв реагувати на факти, які свідчить про порушення, а вже про прояви корупції в його відомстві й поготів.

Після таких слів з’явилася надія, що в міністерстві довідаються про зловживання з бюджетними коштами, зберуться із силами і зрештою перестануть роздавати гроші поганим, а вручать їх хорошим ученим, аби ті провели потрібні дослідження і зробили важливі відкриття. І буде від цього державі — користь, ученим — слава, а міністерству — солідні суми з держбюджету.

Щоправда, відгуки читачів, зокрема на форумі сайта «ДТ», навіть такої ма-а-ленької надії не залишають.

«Приклад із наукового життя в заштатному вузі: виграли тендер на розробку дечого, вписали своїх людей у проект. І тут з’ясовується найголовніше — вирішувати завдання нікому! Тепер ці діячі вишукують тих, хто погодиться за окрему плату вирішити їхнє завдання — чисто як студенти, які купують оцінки».

«Близькі мені люди в 80-ті роки працювали у фізиці напівпровідників, робили справжні відкриття, які дотепер цитуються в Phys.Rev.Letters. Та нині лабораторія розвалена, людей змішали з брудом, їхня робота нікому тут не потрібна, вона використовується лише на Заході — при виробництві рідкокристалічних моніторів».

«Правда, годівниця для коруп­ційних чинуш не надто багата — усього кілька мільйонів, однак крадуть гроші в злиденної науки, що на ладан дихає! От лишень чого не вистачає в статті — то це ділових пропозицій! По-моєму, єдиний вихід — це відкритий аукціон наукових тем з обговоренням і опублікуванням на сайті проектів і звітів».

«Автор далекий і від проблем науки, і від питань міжна­родного співробітництва. Стаття явно замовна, напевно, всередині відомства або навіть департаменту хтось на когось образився чи позаздрив...»

«Сумні думки викликала в мене стаття «Шовкопряди на древі науки...» — пише Сергій Утевський із Харкова. — Згадалася непроста доля нашого чудового орнітолога професо­ра Олександра Кропивного. На початку шістдесятих років він підготував і успішно захистив кандидатську дисертацію, присвячену голінастим птахам Біловезької Пущі. Залишалося одержати підтвердження з ВАК, але автореферат дисертації якимось чином потрапив на очі самому М.С.Хрущову. В «Правде» з’явилася розгромна стаття про те, що в той час, як уся країна вирішує найважливіші господарські завдання, Кропивний займається безглуздим вивченням чапель і лелек. Після цього Олександра Павловича тривалі роки всіляко утискували.

Взагалі, як можна оцінити, які проекти слід фінансувати і чи має сенс проводити ті чи інші дослідження? У сучасному світі існують узвичаєні стандарти оцінювання якості фундаментальних досліджень. Результатом таких досліджень мають бути публікації в міжнародних наукових журналах. Там вони піддаються найретельнішій перевірці з боку головного редактора та кількох рецензентів, які є визнаними фахівцями в даній галузі науки. Враховується й якість самого наукового журналу через його імпакт-фактор — середня кількість цитувань однієї статті за два роки. Цей показник свідчить, наскільки затребувані науковим співтовариством результати досліджень, які публікуються в журналі. Введення об’єктивних критеріїв оцінки діяльності вченого — от що нам дуже потрібно, але про це в статті не сказано жодного слова. Отже, те, що видається на перший погляд нісенітницею і курйозом, насправді може виявитися дуже важливим і корисним. Варто визнати, що в нас за останні півтора десятка років виріс бар’єр непорозуміння між суспільством і вченими. В Україні немає ні популярних телепередач, ні видань, які у доступній формі пояснювали б, чим займаються вчені, навіщо вивчати шовкопрядів, віруси чорного перцю і мамонтів. На жаль, стаття не сприяє руйнації цього бар’єра».

«Оспорю позиції про замовлений характер статті. Автор пише не про безглуздість науки взагалі, а про безглузді розтрати МОН у той час, як, наприклад, вузи сидять без грошей. І не треба приплітати в аргументи Менделя і Левенгука, порівнюючи з ними хапуг із МОН.

Як працюють зарубіжні вчені? Вони спочатку шукають спонсора для своєї теми, складають бюджет проекту (не завжди за рахунок держави), а потім уже працюють у його рамках. І якщо вам недостатньо аргументації автора, додам такий показник — ефективність діячів науки і техніки, виражена в кількості отриманих міжнародних патентів за винаходи, в Україні в 4200 разів нижча, ніж у США. (Це в розрахунку на душу населення.) Така убогість існує не без допомоги МОН, Академії наук і Мінпромполітики, це вже точно.

Я давно не читав такої аргументованої критики на адресу МОН. Якщо це все правда, то весь персонал МОН і всі міністри мають або терміново повернути свою зарплату і командировочні за останні п’ять років, або сісти на нари за розтрати».

Чесно кажучи, навіть не очікували, що так багато відгуків буде саме від молодих читачів. Зважаючи на те, як активно і безкомпромісно вони дають оцінки, ще не всі інтелектуали, котрі цікавляться наукою, виїхали за межі нашої Батьківщини, отже, є сенс стукати в щільно закриті двері відомства, яке зобов’язане підтримувати вітчизняну науку.

Читачам же зі ступенем хочеться нагадати, що далеко не кожну тему має сенс будувати до рівня наукової, інакше за рахунок держбюджету в нас будуть вічно досліджувати «можливості вирощування в Україні овочевих та інших культур». І не тільки. В усьому світі гідно оцінили цікаве чтиво, яке називається тематикою досліджень, висунутих на «Шнобелівську» премію, — ті, хто намагався дізнатися, чому в дятлів ніколи не болить голова, теж були переконані, що це конче потрібно науці.

На моє глибоке переконання, без чого наука справді не може обійтися, — так це без учених-ентузіастів, яких справді зобов’язана підтримувати держава. Та як відокремити справжніх учених від мисливців за ступенями, званнями і грантами? Як відокремити перспективних дослідників від «своїх» і «дуже потрібних», і поділити гроші так, щоб ніхто не образився, та ще й результат вийшов пристойний? Думаю, про це знають у МОН. Однак нікому не скажуть — серед численних відгуків немає ані єдиного слова на бланку міністерства. Хоча, пам’ятаємо, міністр переконував, що жодний гострий виступ газети не залишається без уваги. Чи він сказав це, уже прощаючись?..