Школи знову без підручників

Уже стало «традицією» розпочинати навчальний рік у школах без нових підручників, що постачаються за рахунок державного замовлення. Без навчальної літератури учні залишаються до осінніх, зимових, а то й весняних канікул. У той же час за кілька місяців до початку навчального року у продаж надходять якісні підручники комерційних видань, от тільки купувати їх учителям та учням доводиться за власні гроші. Здавалося б, передай, державо, кошти держзамовлення у школи - і проблема своєчасного забезпечення шкіл підручниками буде вирішена. Але...

Підручникотворення є прибутковою галуззю і її монополізація приносить значні кошти групам та особам, які мають доступ до управління державною власністю. Виробництво і розповсюдження навчальної літератури через систему державного замовлення стало предметом змагань видавництв, внаслідок чого замість відкритої конкуренції ідей, авторів та програм усе вирішують зв’язки, знайомства та політичні впливи.

Яскравим прикладом торжества корупції є держзамовлення на підручники для 10 класу на поточний навчальний рік. Організацію виготовлення й закупівлі підручників МОН традиційно делегувало Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (ІІТЗО), очолюваному О.Удодом. Як з’ясувалося, результати проведеного МОН конкурсу підручників для ІІТЗО не важать нічого. Наприклад, конкурс підручників з інформатики виграла Видавнича група BHV, у квітні був проведений тендер на виготовлення підручників, за результатами якого мало бути надруковано загалом близько 180 000 екземплярів згаданого підручника українською і російською мовами. Проте коштів на друк підручників Видавнича група BHV не отримала. Натомість у вересні, без жодних правових підстав, у видавництві «Генеза» розпочався друк державним коштом зовсім іншого підручника. В такому ж становищі опинилися більше десяти інших видавництв, які чесно виграли конкурс на друк підручників з різних предметів, проте чомусь пощастило видавництвам «Генеза» та «Освіта». На запити з проханням пояснити ситуацію директор ІІТЗО О.Удод не відповідає.

Більше того, ІІТЗО не просто «замінив» одні підручники іншими, а не збирається забезпечувати школи підручниками в повному обсязі взагалі. Згідно з виданим цим інститутом на початку навчального року розпорядженням про наповнення бібліотечних фондів, підручниками з інформатики, наприклад, будуть забезпечені лише близько 65% учнів, а решта, мабуть, не отримають підручників за держзамовленням ніколи.

Проте, не зважаючи на це, О.Удод виступає з заявами про нібито 96%-процентне виконання держзамовлення на підручники (див. https://osvita.ua/school/news/11791/ ). Наскільки ці заяви правдиві, можна побачити з коментарів учителів на згаданому сайті.

Налагодити своєчасне забезпечення шкіл підручниками не вдавалося жодному керівництву МОН за всі роки незалежності України. Навпаки, стан справ у навчальному книговиданні лише погіршується, не зважаючи на нові правила і служби. І так триватиме й надалі, поки далекі від школи чиновники вирішують, які підручники «потрібні» учням.

Не знаючи, які підручники одержать у жовтні, листопаді або грудні, навчальні заклади не можуть організувати якісне навчання. Без згоди і вибору школи до бібліотек привозять «державні» підручники, що досить часто не відповідають профілю навчального закладу, написані не тими авторами, що у попередньому навчальному році тощо.

Апробація підручників здійснюється безсистемно, і досить часто її результати мало впливають на подальшу долю видання. Система експертної оцінки серйозно потерпає від суб’єктивізму і конфлікту інтересів: бажаний експертний висновок (і відповідний гриф на видання) можна здобути за знайомством або просто за гроші. Діюча система конкурсного відбору підручників без механізму попередніх випробувань, без урахування думки вчителів, учнів та їх батьків, робить принципово неможливим створення якісних підручників.

Головною причиною такої ситуації є державна монополія на організацію, фінансування друку і постачання шкільних підручників. При централізованому розподілі державних коштів якість змісту підручників і їх відповідність державним програмам стають другорядними. А тому за державні гроші в школи йшла і буде йти переважно «макулатура».

Для більш-менш якісного навчання учнів вчителі й батьки за власні гроші купують посібники тих авторів і видавництв, які на власний фінансовий ризик випускають кращі й дешевші навчальні видання. Але й цю можливість перекриває МОН (тепер - МОНМС), вимагаючи у навчальному процесі використовувати тільки «свої» підручники, спонукаючи методистів різного рангу перевіряти вчителів і школи, щоб вони не користувалися «чужими» підручниками. Є області, де за повної відсутності державних підручників з учителів беруть розписки про невикористання комерційних видань під загрозою негайного звільнення.

Розв’язати цю проблему, на думку багатьох учителів і керівників системи освіти, могла б передача за прикладом інших країн, бюджетних коштів безпосередньо у школи, щоб вони могли за них закуповувати саме ті підручники, які найбільше відповідають методиці й програмі навчання. Наприклад, у Франції офіційними документами для шкіл є державні навчальні програми та коментарі до них. Саме на їх підставі розробляються підручники, а видавці діють на вільному конкурентному ринку. Закупівля літератури здійснюється навчальними закладами за бюджетні кошти. За таких умов школи не потерпають від недолугості системи державного замовлення.

Звичайно, потрібно зберегти існуючу науково-методичну експертизу МОНМС України, на яку приймати лише ті підручники, які пройшли випробування у школах і зібрали позитивні відгуки діючих вчителів. Експертиза повинна лише перевіряти відповідність навчальних видань вимогам діючих державних програм з єдиним вердиктом: «так, відповідає» або «ні, не відповідає» з описом недоліків для можливого перевидання. Навчальні видання, що пройшли експертизу, включати до щорічного списку рекомендованої літератури, що дає їм переваги при закупівлях, які проводитимуть освітянські установи. На цьому роль МОНМС України завершена! Далі нехай працюють автори і видавництва різної форми власності, які в умовах конкуренції забезпечать найкращі пропозиції. Боротьба за покупця змусить їх видавати якомога кращі і дешевші книги, а школи від такої конкуренції лише виграють.

Якщо порахувати витрати держави на видання підручників, то на одного учня припадатиме близько 400 грн. на рік. Очевидно, що держава витрачає ці кошти вкрай неефективно. Якби школам виділили хоча б половину цих коштів на придбання навчальної літератури, то кожен учень мав би сучасні підручники, а вчителі не сушили б собі голову, як «прив’язати» планування уроків до базових підручників, які чомусь не відповідають рекомендованим програмам.

Для створення якісних продуктів людство не вигадало нічого кращого, ніж «бізнес-проекти», коли кожний виробник мобілізує всі інтелектуальні і матеріальні ресурси, щоб його продукт задовольнив потреби покупця. Схеми ринкових відносин працюють автоматично без втручання армії корисливих чиновників і в умовах конкуренції з іншими виробниками забезпечують покупців кращими, ефективнішими і дешевшими виробами. Власне, такі схеми працюють в усіх галузях людської діяльності у цивілізованому світі, подекуди й у нас. Тільки не в освіті!

Поки ринкові відносини не прийдуть у видавництва і школи, якісних і своєчасних підручників не буде! Дуже важко незалежним видавництвам конкурувати із видавництвами, які мають державне замовлення і можуть не перейматися тим, що їхню продукцію не куплять. МОНМС України не хоче впроваджувати прозорі, справедливі для всіх європейські стандарти випуску якісних підручників, не хоче для їх придбання передати державні гроші у школи, вперто зберігає процедури, що залишають лазівки для зловживань. Відгадайте з трьох разів, чому.