Раби можуть виховувати тільки рабів

На початку вересня регіональні управління освіти і науки та Інститути післядипломної педагогічної освіти отримали лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-607 від 05.09.2013 р. про використання навчальної літератури у школах, у якому повідомляється про заборону використання підручників без спеціального дозволу (грифу). Школи отримали переліки навчальної літератури, рекомендованої МОН (лист № 1/9-573 від 23.08. 2013 р.) для використання у 2013/14 навчальному році. Навчальна література, що не увійшла в переліки, заборонена до використання під персональну відповідальність керівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Монополія МОН на весь процес - від конкурсу рукописів підручників, дозволу (грифування) на друк, вибору видавництв, фінансування друку та доставки до прийняття готової продукції, доставки у школи, заборони "чужих" видань - не може бути корисною для освіти. Така система не працює автоматично й ефективно, як у ринкових умовах, а потребує зусиль армії чиновників, не завжди чистих на руку. Тільки корумпованою зацікавленістю можна пояснити впертість, із якою МОН намагається зберегти монополію на забезпечення шкіл підручниками, процедури, котрі залишають лазівки для зловживань, не хоче впроваджувати прозорі, справедливі для всіх європейські стандарти випуску якісних підручників, передати державні гроші у школи.

Боротьба за якісні підручники ведеться всі роки незалежності України, при різних міністрах освіти, а гідра корупції відрощує нові й нові голови. Її подолати можна тільки в один спосіб - позбавивши грошових потоків, передавши державні гроші на підручники школам, учителям та батькам учнів. А вони самі у себе не вкрадуть!

Якби школам на придбання навчальної літератури на власний вибір виділили бодай половину коштів, що їх зараз так неефективно витрачає МОН, то кожен учень мав би сучасні підручники, дешеві та якісні. Адже в такому разі за несвоєчасне постачання підручників та їх якість було б із кого спитати: на відміну від анонімного чиновника МОН, "свій" директор школи або начальник місцевого відділу освіти завжди доступний для критики і навіть кримінальної відповідальності. Автори ж в умовах ринку намагаються узгодити зміст видань із особливостями навчального процесу та вимогами рекомендованих програм, прагнучи своєю літературою "догодити" школі, вчителям, учням та їхнім батькам. Тільки суб'єкти навчального процесу, а не далекі від реальної школи чиновники МОН, можуть визначити, яких підручників і скільки потрібно для навчання. Лиш би вони відповідали чинним програмам та вимогам стандартів. А ось за цим уже повинне стежити МОН України.