СХІДНІ ОБРІЇ НАУКИ КИЇВСЬКИХ ПОЛІТЕХНІКІВ

Зовсім недавно я дізнався, що довжина Великої китайської стіни становить 6400 км, і відстань від Києва до Пекіна така ж. На перший погляд — нічого особливого. Але магія цифр зачаровує й захоплює. Ще більше замилування успіхами китайців викликала розповідь члена- кореспондента Національної академії наук України проректора з наукової праці Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» М.ІЛЬЧЕНКА, який недавно повернувся з поїздки до Китаю.

— Схід завжди вабив своєю таємничістю й незвичайні-стю в нашому слов’янському розумінні: інша цивілізація, інша релігія, інший менталітет народу. Що потягнуло вас, Михайле Юхимовичу, до цієї далекої та загадкової країни?

— Щодо таємничості це ви точно зауважили. Як таємницю можна розглядати й величезні темпи економічного зростання Китаю. Проте більш справедливо вважати успіхи цієї країни результатом самоорганізації нації, її копіткої й наполегливої праці, чіткої методичності в досягненні поставлених цілей. Наприкінці грудня минулого року на за-прошення ректора Харбінського технологічного інституту (ХТІ) Ян Шиченя мені пощастило побувати там і на власні очі в цьому пересвідчитися. Моє перебування в Китаї так само, як і деяких представників наукових кіл Росії, проходило в рамках науково-практичних заходів з розгляду можливості широкомасштабного впровадження китайською стороною нових російських та українських наукових і технологічних розробок. При цьому особливий інтерес викликали т.зв. високі технології.

— Чому саме Харбінський технологічний інститут ініціював цю зустріч?

— ХТІ є одним із дев’яти вузів Китаю, який отримує від держави спеціальне підвищене фінансування. Сьогодні він узяв на себе роль координатора з китайської сторони українсько-російсько- китайського науково-технічного співробітництва. Зацікавленість у подальшому розвитку ділових контактів у китайців має суто практичне підгрунтя. Можу підтвердити це слово реальним і конкретним прикладом. Відносно невеличке місто Венхай за останні 12 років збільшилося вп’ятеро. Це зростання не було винятково кількісним за числом жителів. Зростання населення міста — результат піднесення економічного потенціалу регіону. А звідси й підвищена потреба в робітниках, службовцях, менеджерах, наукових і технічних кадрах у тому числі. Визначаючи перспективи подальшого співробітництва, керівництво міста Венхай поставило конкретні завдання як для виконавців, зі свого боку, так і для партнерів, тобто нас. Наше ж завдання — відстоювати власний інтерес, направити співробітництво у взаємовигідне русло. Часи вуличного руху в одному напрямку вже давно минули.

— Які результати очікує Україна від співробітництва з китайською стороною?

— У грудні 1998 року Міністерство науки і техніки КНР ухвалило рішення про створення показової бази китайсько-російського співро-бітництва, а в червні цього року її введуть у дію. Уявити грандіозність проекту можна хоча б за площею приміщень — 20 тисяч квадратних метрів. Відповідно до урядової постанови, база створюється в місті Янтай. Я зустрічався з керівництвом цього міста, і слід зазначити конкретність прийнятих рішень. А рішення такі: нам запропонували передавати готові технічні чи технологічні розробки на згадану вище базу з наступною їхньою адаптацією та впровадженням на підприємствах провінції Шаньдун. До речі, підприємств у цій провінції — тисячі. Отже поле діяльності — величезне.

— Оскільки з цієї провінції зробили полігон для відпрацювання нових технологічних рішень, цікаво дізнатися, як ця провінція виглядає у світлі економічних досягнень?

— Провінція Шаньдун є однією з найбільших у Китаї. 1998 року, приміром, її валовий продукт досяг майже 7 мільярдів юанів, а економічне й торгове співробітництво охоплює 107 країн світу. Це одна з передових провінцій країни, і вважати, ніби нам запропонували щось відстале для підняття з руїн, — помилково.

Перед тим, як пропонувати наших фахівців для роботи на науково-технічній базі, потрібно одержати замовлення від китайської сторони на виконання розробки. За наявності замовлення наші спе- ціалісти зможуть їх проводити чи на місці, чи займатися впровадженням уже підготовлених розробок на підприємствах провінції.

— Що вас, Михайле Юхимовичу, найбільше уразило під час відвідання м.Шеньчшень?

— Приємно здивувало те, як чітко й оперативно китайці зреагували на загальну зміну ситуації у світі. Сьогодні високими технологіями володіє лише кілька країн, у тім числі Росія й Україна. З політичної точки зору США ніколи не були, та й навряд чи будуть економічними, а тим більше стратегічними партнерами Китаю. Тому поворот Китаю до Росії й України абсолютно логічно виправданий. А ось як він практично реалізується, ми побачили на прикладі роботи Шеньчшеньського парку високих технологій. Для роботи парку мерія виділила земельну ділянку площею 11,5 квадратних кілометрів (і це за найгострішого дефіциту землі на півдні Китаю!). Водночас уряд задля розвитку високих технологій виділив 700 мільйонів юанів, що вже саме по собі дуже й дуже переконливо.

Технопарк перебуває в стані і будівництва й ефективного використання вже споруджених корпусів. В останніх розмістили свої представництва провідні китайські вищі навчальні заклади (приміром, Пекінський університет), відомі компанії та фірми (наприклад «Епсон», «Томпсон» та ін.), знаходиться тут і велика бібліотека, банк тощо. Загалом уже працює 40 підприємств і близько 40 тисяч співробітників.

Нам надали змогу ознайомитися з роботою кількох підприємств, що використовували високі технології. Одне з них — компанія «Хайвей». Вона створена 1988 року. За короткий термін компанія стала високотехнологічним підприємством, яке займається дослідженнями, розробкою, виготовленням і реалізацією засобів зв’язку. Сьогодні в ній налічується 9 тисяч співробітників, а 1998 року загальний обсяг реалізації перевищив 1 мільярд доларів США, що відповідає першому місцю серед підприємств, які працюють в галузі зв’язку. Частка ринку цієї компанії з комутаційного устаткування становить 30%, а з продукції устаткування мереж доступу — 70%. За результатами 1999 року загальний обсяг реалізації перевищив 2 мільярди доларів США, тобто за один рік приріст збільшився вдвічі!

Це все зайвий раз доводить, що наука може давати не менші дивіденди, ніж будь-яка інша галузь. Необхідною умовою успіху виступає адекватна науково-організаційна по-літика держави, а знань і вміння в українців не менше, ніж у китайського народу.

— Михайле Юхимовичу, як ви гадаєте, йдучи на розширення наукових контактів з китайцями, чи не ризикуємо ми нашими розробками? Адже не секрет, що, укладаючи «вигідні» контракти, наша країна програє, а винних у цьому ніби й немає.

— Часи безсоромного ошуканства минули. Будь-якому вигідному для нас проекту передує детальна незалежна експертиза фахівців. Окрім того, і ми, й наші китайські колеги ставляться до науково-технічного співробітництва свідомо, дотримуючись загально-прийнятих норм. Сьогодні ми підготували для реалізації за кордоном понад 150 проектів. Причому під них розроблено детальні бізнес- плани й тех-ніко-економічні обгрунтування. Недавно в нас побували китайські фахівці, з котрими ми детально розглянули можливість реалізації кожного з цих проектів. Причому форми реалізації можуть бути найрізноманітніші: продаж ліцензій, оформлення спільних патентів, виконання контрактних (договірних) робіт і т.д. Особливий інтерес представляє «обкатка» наших розробок на базі китайських технопарків, про які я казав вище.