Шанс навчатися в країні ідей

Анастасія Ковальова вважає себе везучою — вона успішно закінчила навчання в престижному столичному університеті і, що не менше важливо, знайшла роботу за фахом у солідній фірмі із солідною зарплатою. Погодьтеся, молодим спеціалістам, які не мають досвіду, це не часто вдається. Що ж допомогло вчорашній студентці зробити успішний старт у кар’єрі?

— Я вивчала міжнародну економіку в Київському національному економічному університеті імені В.Гетьмана, — пояснює секрет свого успіху Анастасія. — А хіба можна вивчити міжнародну економіку, перебуваючи в стінах тільки рідного університету?! Я подала заявку в DААD — Німецьку службу академічних обмінів і отримала запрошення на навчання. Мені виділили стипендію, і два семестри я навчалася в університеті в місті Пасау. Вважається, що його економічний факультет — один із найкращих у Німеччині. Там система така, що можна вибирати собі предмети — мене насамперед цікавили аудит, податки і фінанси.

— Київський економічний університет, у якому ви навчалися, у нас теж вважається одним із найкращих, але, вочевидь, вам чогось бракувало в процесі навчання. Що шукали?

— У Німеччині дають глибокі спеціалізовані знання, більш системно вводять у світ майбутньої професії, тоді як у нас більше уваги приділяється теорії. В Пасау я провчилася весь четвертий курс, була на практиці, яка мені дуже багато дала. До того ж за рік я вдосконалила свою німецьку мову, істотно підтягла англійську (з нами працювали чудові викладачі — американці і британці) і навіть вивчила французьку. Торік закінчила магістратуру в рідному університеті, влаштувалася на роботу в німецьку компанію, а потім мене запросили у велику міжнародну фірму, що займається аудитом і консалтингом. Мені тут і робота подобається, і зарплата пристойна, дуже допомагає знання мов.

— Анастасіє, як ви почувалися в аудиторіях німецького університету — було відчуття, що ви в чомусь відстаєте від інших? Чи знання, набуті в київському університеті, дозволяли бути на рівних із іншими студентами?

— Рівень знань був гідний, особливо з базових предметів. Ніякого відставання не відчувала, хоча, звісно, була і тера інкогніта. Але ж ми і їхали, щоб дізнатися те, чого немає в наших університетських програмах.

Гадаю, чимало студентів і вчорашніх випускників трохи заздрять Анастасії, адже вона домоглася того, заради чого вчилася в університеті — знайшла цікаву, добре оплачувану роботу. А що заважає наслідувати її приклад? Ні для кого не секрет, що навчання в закордонному університеті і знання іноземних мов значно підвищують шанси зробити успішну кар’єру. Хто може розраховувати на допомогу Німецької служби академічних обмінів?

— Наша програма дуже багатогранна — вона пропонує стипендії студентам, починаючи з другого курсу університету, а також аспірантам і вченим, які займаються науковими дослідженнями, — пояснює Оксана Швайка, менеджер проекту DААD в Україні. — Для початку на другому курсі можна поїхати до Німеччини, щоб подивитися країну, побувати в університетах, позайматися на мовних курсах. Є багато магістерських і аспірантських програм — абсолютно для всіх спеціальностей, при цьому дається можливість захистити дисертацію і для дослідницької роботи. Служба обмінів надає підтримку і вченим, які мають серйозні проекти.

— Студенти яких університетів мають переваги?

— Наші стипендії відкриті абсолютно для всіх спеціальностей, до того ж магістерські програми є як німецькомовні, так і англомовні. Сьогодні близько дев’яти тисяч українських студентів і аспірантів навчаються в німецьких університетах, понад 1100 з них отримали підтримку в рамках програм DААD.

— Яка країна, на вашу думку, отримує максимальну вигоду від академічних обмінів — Україна чи Німеччина?

— Безумовно, це вигідно для нашої країни, адже в Німеччині наші співвітчизники набувають не лише знань, а й міжнародного досвіду, який вони можуть застосовувати вдома, успішно будувати свою кар’єру, свій бізнес. Особливе значення це має для технічних спеціальностей, адже технічна база в наших ВНЗ, на превеликий жаль, дуже відстає від європейського рівня. Інженери, фізики й хіміки отримують унікальну можливість попрацювати в лабораторіях, оснащених за останнім словом науки і техніки, потім вони захищають дисертації і продовжують свою наукову та викладацьку діяльність в Україні.

До речі, академічна служба обмінів підтримує не лише іноземців. Щоправда, обмін між Україною і Німеччиною дещо нерівноцінний — до нас їде значно менше німців, ніж наших стипендіатів до Німеччини. Цього року всього 250 осіб навчаються і займаються дослідженнями в Україні по лінії DААD. На жаль, живеться їм у нас досить-таки непросто — наші університети приймають їх без радості, та ще й створюють максимум перепон. У Німеччині вища освіта оплачується за рахунок федерального бюджету, а також бюджету тієї землі, де розташований університет. Німці готові оплачувати своє навчання в Україні, а їм створюють усілякі перешкоди, вимагають десятки якихось довідок і погоджень. Вони дивуються: наш диплом бакалавра — міжнародний, які ще довідки потрібно надавати? І навіщо? Складно працювати і професорам, які приїжджають читати лекції. Таких ентузіастів знайшлося всього 11 — вони викладають німецьку філологію в університетах Києва, Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Чернівців і Луцька, — перелічила О.Швайка гостинні вузи.

Наші сусіди, наприклад Росія і Польща, у цьому плані значно активніше співробітничають із DААD, чудово усвідомлюючи користь від таких контактів. Щоправда, ми хоч і мало приймаємо гостей на навчання, зате охоче їдемо самі — Україна за кількістю студентів у Німеччині посідає сьоме місце. (Найчастіше їдуть майбутні економісти, германісти і юристи.) Трійка «призерів» — це Росія, Польща, Китай. А німці за обміном охочіше їдуть до Росії, США, Англії, Франції та Китаю.

Німецька служба академічних обмінів по праву пишається тим, що є найбільшою у світі організацією зі стипендіальних програм. Під час ознайомчої поїздки до Бонна, Аахена і Штутгарта я переконалася в тому, наскільки впізнаваною і популярною є ця організація в Німеччині, — вона об’єднує 229 ВНЗ і 125 студентських організацій по всій країні, має 14 представництв за кордоном. Центральний офіс — у тихому старомодному Бонні. До речі, українське бюро розташоване на території столичного політехнічного університету.

— DААD була заснована 1925 року, потім після тривалої перерви поновила свою діяльність уже після війни, 1950 року, — розповідає Бенедикт Бріш, керівник групи Центральна—Східна Європа. — Головне завдання служби — підтримка міжнародних академічних контактів, сприяння в реалізації зовнішньої культурної та освітньої програми політики Німеччини, співробітництво у Болонському процесі. За останні 20 років наш бюджет виріс на 20% і зараз становить дуже солідну суму — 356 мільйонів євро.

— Хто фінансує службу обмінів?

— Левову частку — 48% — направляє міністерство закордонних справ, 22% — федеральне міністерство освіти і науки, 14% — Євросоюз, 8% — федеральне міністерство економічного співробітництва і розвитку, решту 8% ми отримуємо з інших джерел — від закордонних урядів, фондів, підприємств тощо.

— Криза не поламала системи фінансування?

— Ні, вона не вплинула на нашу діяльність. У нас люблять повторювати: у країні немає корисних копалин, але є голова. Політики розуміють значення освіти і науки, тому всі партії підтримують науково-дослідні програми та проекти, у тому числі й програму академічних обмінів, і голосують за їх фінансування. Німеччина — країна ідей, але щоб їх реалізувати, потрібні величезні зусилля і міжнародні контакти.

— У нас кажуть — не можна осягнути неосяжне.

— Тому в нас сформували не тисячу, а всього 17 пріоритетних напрямів, над якими працює вся країна. Серед найактуальніших — захист довкілля, енергозберігаючі технології, проблеми старіння населення планети. В останні роки в нас активізувалися наукові контакти з Казахстаном, Азербайджаном, Тунісом, а також з університетами країн Латинської Америки. У сфері нанотехнологій і технологій із захисту довкілля ми кооперуємося з Південною Кореєю, багато контактів з науковцями Індії, Бразилії — інтернаціоналізація університетів і дослідницьких центрів із кожним роком тільки посилюється, — підкреслив Бенедикт Бріш.

Із цим важко не погодитися. Як і з тим, що партії та уряди зобов’язані адекватно відповідати на виклики глобалізації. Дослідницькі центри, які я бачила в Юліху, Гейдельберзі і Штутгарті, цілком могли б розвиватися й у нас, у кожному з них працюють учені з України — випускники чернівецького, дніпропетровського, харківських і київських університетів. Але в нас немає таких центрів і будуть не скоро. І не тільки у фінансуванні тут проблема. У Німеччині в кожному місті, де є університет, він усього один, а не десятки, як, наприклад, у Києві, і фінансуються вони не за залишковим принципом, до того ж усі вони пов’язані з дослідницькими центрами. Там професор — це справді вчений, котрий веде наукові дослідження на сучасному устаткуванні, витримує конкуренцію, формує свою школу, читає лекції студентам і т.ін.

Чи можна цього домогтися в нас? Напевно, колись удасться, адже Україна теж країна ідей, котрі наші тямущі голови відточують сьогодні в закордонних лабораторіях. А ті тисячі студентів, які навчалися в Німеччині, привозять звідти й нові ідеї, і нове ставлення до науки. Повинно ж усе це колись перейти з кількості в якість. Песимісти кажуть, що такі обміни — «перекачування мізків» на Захід. Раніше і я не виключала такого повороту подій. Але поїздка і більш детальне ознайомлення зі службою обмінів розвіяли сумніви. Почну з того, що всі запрошення передбачають дуже чіткий строк перебування в країні. Нелегалом у дослідницький центр не влаштуєшся. А йти в офіціанти з університетським дипломом і знанням двох-трьох мов ніхто і сам не захоче. Служба академічних обмінів створює всі умови для стипендіатів, але й вимагає виконання зобов’язань. Якщо аспірант навчатиметься більше семи місяців, він має повне право привезти сім’ю, на яку отримуватиме 180 євро щомісяця. Але друга половина не має права на працевлаштування, її завдання — виховувати дитину і створювати комфорт для майбутнього генія. Після отримання диплома випускник має шанс подовжити візу ще на рік — якщо університет зацікавлений у такому аспіранті. Кожного попереджають, що влаштуватися на роботу шансів мало — фірма повинна надати переконливі докази того, що за всього бажання їй не вдалося знайти на цю посаду громадянина Німеччини.

І нарешті — на яке грошове утримання можуть розраховувати наші здобувачі? Учений-початківець одержуватиме мінімум 1850 євро на місяць, аспірант може розраховувати на тисячу. Непогані перспективи й у студентів — затишний гуртожиток плюс стипендія 650 євро на місяць, а в бакалаврів — на 100 євро більше. Багато це чи мало — потрібно судити, враховуючи рівень цін і тарифів у Німеччині. Хочу попередити, що добір бажаючих поїхати на навчання проводиться дуже ретельний. За статистикою, запрошення отримує лише кожен четвертий студент із тих, хто подав документи, — стипендіальні програми підтримують тих, хто справді прагне знань.