Прорив у світ чи «локальне геройство»?

До 2015 року Національний університет «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА) планує увійти до числа 500 найкращих університетів світу. Ця амбітна мета прозвучала у виступі президента НаУКМА В’ячеслава Брюховецького з нагоди святкування 390-ї річниці заснування Києво-Могилянської академії.

Що це означає? Які існують рейтингові системи оцінки університетів світу і на чому вони базуються?

Оцінювати університети можна на локальному, державному, регіональному, континентальному та світовому рівні. Сучасна система світових рейтингів університетів спрямована на визначення так званого чинника впливу окремого закладу на загальносвітовий процес розвитку (impact factor).

Існує кілька світових рейтингів університетів. Я розглядатиму тільки один із них, який щорічно готує Інститут вищої освіти Шанхайського університету в Китаї (//ed.sjtu.edu.cn/en/index.htm). Він побудований на базі чотирьох основних критеріїв, вагомість яких виражена у кількісному (відсотковому) показнику:

— якість освіти — 10%;

— якість професорів, які викладають, — 40%;

— результати наукових досліджень — 40%;

— академічна успішність відповідно до розміру установи — 10%.

Надалі я посилатимусь на академічну освіту, успішність і кар’єру, що у світі пов’язується тільки з діяльністю у межах університетів (не плутати з нашою Академією наук!). Критерії мають своє наповнення, тобто показник, за яким триває відбір. Так, якість освіти означає якість випускників, що виявляється в тому, якого успіху змогли вони досягти у своєму житті завдяки освіті, здобутій у тому чи іншому університеті. Передусім береться до уваги елемент самовідновлення і розвитку академічної освіти, і тому цей критерій якості освіти показує кількість випускників закладу, що дістали за свої здобутки протягом кар’єри найвищі галузеві відзнаки і Нобелівську премію.

Далі береться до уваги якість професорів або ж якість навчання в університеті. Цей критерій поділяється на два показники. Перший — то кількість професорів, які здобули найвищі галузеві нагороди і Нобелівські премії та надалі активно навчають студентів в університеті. Цьому критерію надається 20 відсотків ваги. Другий — так звані широкоцитовані дослідники у двадцяти одній розширеній категорії досліджень плюс мистецтво, гуманітарні і соціальні науки (Highly cited researchers in 21 broad subject categories). Цьому показнику надається також 20 відсотків ваги. Бути широко цитованим автором означає, що його наукові здобутки є важливими і впливають на пошукову діяльність більшості його колег у галузі незалежно від місця, де вони працюють.

Наступний критерій оцінки університетів відбиває результи наукових досліджень, що можна оцінити за двома основними показниками, кожному з яких надається рейтингова вага у 20%. Перший — кількість публікацій у двох наукових журналах — Nature та Science. Ці два журнали поділяють перше місце в рейтингу серед повного переліку всіх світових реферованих журналів, що перевищує 15 000 назв. Мати публікації в цих двох журналах — це значить засвідчити перед світом своє місце у відкритті чогось нового, чи отриманні даних, що проливають світло на проблему, над розв’язанням якої сушили голови багато лабораторій дослідників у світі. Ці дані мають нести в собі принципову цінність для галузі. Другим не менш важливим показником якості університетських досліджень є публікації оригінальних експериментальних даних та інші публікації в журналах, що мають високий індекс цитування, тобто в найкращих спеціалізованих журналах (Articles in Science Citation Index-expanded, Social Science Citation Index, and Arts & Humanities Citation Index).

Четвертий критерій оцінки університету — академічна успішність його студентів відповідно до розміру установи (цьому критерію надається 10% ваги). Це вже знайомий українцям середній бал, що вимірюється у відсотках і відображає середній рівень успішності студентів. Це дуже важливий показник, хоча він і не відбиває специфіки окремих дисциплін.

Кількісна інформація, що стосується критеріїв оцінки університетської освіти, доступна в Інтернеті і надається безкоштовно. Всі університети, які потрапили до рейтингу, також надають про себе прозору інформацію через власні домени в Інтернеті.

Таким чином, якщо проаналізувати, хто за чотирма представленими критеріями входить до п’ятдесяти найкращих університетів світу, то вимальовується цікава статистика. У 2005 році, як і в попередні роки, провідні позиції і на загал 37 місць займають університети США. Канада представлена двома, Європа — дев’ятьма і Японія — двома університетами. Якщо рухатися далі по рейтингу, то в першій сотні провідних університетів світу можна знайти Московський університет, що посідає 67 місце. І це не випадково, бо протягом століття він був основним споживачем коштів, спрямованих на університетську науку і завжди мав особливий статус, починаючи з царських часів.

Доводиться з гіркотою констатувати, що серед 500 найкращих університетів світу, згідно з представленими об’єктивними критеріями, немає жодного українського вищого навчального закладу…

Чому ж американські університети домінують серед найкращих університетських закладів? Цікаво, що коли проаналізувати ці 37 університетів із 50 найкращих, то серед них переважають приватні дослідницькі університети. Зокрема найвідоміші: Гарвард, МІТ, Йейль, Стенфорд, Прінстон, Колумбія, хоча є серед чемпіонів і деякі державні університети, наприклад, Університет штату Каліфорнія в Берклі.

Принциповими ознаками цих університетів є такі:

— автономія і відповідальність за всі аспекти діяльності;

— пріоритет наукових досліджень над викладанням за підручниками;

— сильні магістерські і докторські програми, базовані виключно на дослідницькій роботі (Ph.D. Programs);

— прозора система швидкого кар’єрного зростання (Tenure track);

— розгалужена експертна мережа, що забезпечує рецензування і професійну оцінку всіх робіт (Peer review process);

— об’єктивні критерії оцінки якості праці, що базуються на прозорій світовій системі критеріїв;

— відповідність якості і результатів досліджень щодо посад і грошової компенсації;

— незалежність і відповідальність професорів.

Символічним є той факт, що Європейський Союз відреагував на домінування американських університетів у світовому освітньому просторі Болонським процесом, метою якого є підтягування європейської освіти до американського стандарту.

Якщо проаналізувати принципові ознаки сучасних українських університетів, то стане зрозумілим, чому вони не можуть навіть подавати заявку на змагання за титул чемпіонів.

Ось перелік цих ознак:

— повна залежність від Міністерства освіти і науки, яке не має чіткої стратегії розвитку освіти в умовах ринкової економіки, але намагається керувати всіма аспектами діяльності університетів;

— фундаментальні та прикладні науки відділені від освіти: структурно, фінансово, концептуально й адміністративно;

— фатальна нестача можливостей для створення умов для розвитку природничих експериментальних наук;

— відсутність практики застосування об’єктивних світових критеріїв оцінки кінцевого продукта як навчання, так і пошукової діяльності;

— застарілі та відсталі форми акредитації, що не несуть у собі об’єктивного якісного компонента і не відповідають сучасним світовим процесам (ВАК);

— відсутність заохочувальних прозорих програм кар’єрного зростання для молодих перспективних дослідників;

— зменшення потреби у високоосвічених фахівцях, що спонукає найкращих інтелектуалів залишати країну в пошуках роботи;

— нестача цілеспрямованої кадрової політики.

На жаль, доводилося не раз чути скептичні коментарі деяких «світил» української освіти і науки про те, що всі ці світові критерії є для нас непотрібними і навіть шкідливими. Мені завжди було соромно за тих, хто займає ключові позиції і міг би сприяти подоланню кризи і зрушити реформу, а на ділі займається відвертим бойкотуванням світового процесу розвитку, не розуміючи, що як європейська нація ми приречені на прогрес. У тих же американців є гарна назва для таких «лідерів». Людину, яка дуже успішна у своєму обмеженому осередку і не бажає себе оцінити ззовні, називають «локальним героєм». У нас такого називають «першим хлопцем на селі». Але це геройство видається неадекватним порівняно з досягненнями світу. І як у спорті неможливо переконати, що ти чемпіон, без того, щоб засвідчити це у відкритому конкурентному змаганні, так і в інших галузях людської діяльності треба завжди знати, де знаходиться «планка, яку треба подолати». І тому маємо чесно проаналізувати свій стан і терміново почати рухатися разом зі світом, інакше процес падіння може бути незворотним.

Єдиний вихід із кризи вищої освіти в Україні повинен базуватися на чесному усвідомленні реалій, поверненні науки до навчального процесу і радикальній зміні критеріїв оцінки якості та ефективності наукових досліджень згідно зі світовими стандартами.

Професійні асоціації мають нарешті взяти на себе роль лобіюючої сили, яка б доносила об’єктивну інформацію до тих, хто приймає рішення.

Приємно засвідчити, що саме Національний університет «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА) з першого дня свого відродження стоїть на позиціях відкритості, некорумпованості і прагнення надати своїм студентам всі можливості для спілкування зі світом. У невеликий проміжок часу Могилянка, як із любов’ю називають університет усі, хто тут вчиться і працює, по праву зайняла непересічне місце серед освітнього простору України, особливо у сфері гуманітарних наук. НаУКМА фактично почала реформу вищої освіти самотужки, в умовах принизливо низької оплати праці, постійного гальмування з боку державних органів і браку елементарної державної стратегії інвестування в освіту і науку. Але не треба думати, що навіть такий прогресивний університет, як НаУКМА, буде здатний подолати системну кризу в країні. Бо і Могилянка як державний навчальний заклад підпадає під усі регулюючі закони й інструкції МОН і відбиває в собі всі недоліки застарілої системи. І хоч би як намагалися могилянці запроваджувати інновації і прогресивні методи, прорив здійснити важко, коли руки зв’язані.

Не чекаючи «з моря погоди», могилянці вже кілька років працюють над концепцією стратегічного плану розвитку НаУКМА, якою, зокрема, визначено такі пріоритети:

— досягнення статусу автономії в усіх аспектах діяльності;

— перехід від викладацько-наукового закладу до науково-викладацького;

— створення умов для дослідницької діяльності шляхом побудови нового університетського містечка з повною інфраструктурою;

— розробка цілеспрямованої кадрової політики і компенсаційного пакета для утримання найкращих професорів і залучення найкращих молодих фахівців до праці в університеті;

— дійова і результативна участь у Болонському процесі й орієнтація на світові критерії якості;

— активна участь у експертній мережі (як українській, так і світовій).

Як особа, що відповідає за реалізацію цього плану, закликаю всіх до співпраці для здійснення благородного і такого важливого прориву у світ. Так хочеться, щоб високі іноземні гості, які приїжджають поспілкуватися зі студентами Києво-Могилянської академії, перестали говорити про великий потенціал нашої нації, а шукали можливості направляти своїх дітей навчатися саме до нас.