«Професор» у законі. Італійському

Далеко не кожен італієць устоїть перед спокусою поставити перед своїм прізвищем який-небудь почесний титул. Дрібний бізнесмен, найнявши секретарку, відразу замовляє візитівки зі «скромним» написом «президент», вуличний музикант інакше як «маестро» себе не величає, а на звертання «професор» охоче відгукуються вчителі старших класів. Випускники ж університетів автоматично здобували право іменуватися «докторами».

Однак навіть ці скромні вимоги здалися італійському уряду завищеними. Адже, згідно з даними консорціуму AlmaLaurea, що займається працевлаштуванням випускників, вчасно дипломи про вищу освіту одержує лише 13 відсотків студентів. Замість чотирьох-п’яти років у стінах своїх альма-матер молоді італійці проводять там у середньому по сім років, і не завжди залишають їх із дипломом. Саме на таких «недоучок» і розраховане рішення чиновників присвоювати докторський ступінь тим, хто подужав у ВНЗ хоча б три курси. Інакше кажучи, за міжнародними стандартами ледь дотягнув до бакалавра.

Це рішення поширюється і на студентів технічних ВНЗ, яким раніше після закінчення присуджувалися звання «інженер», «архітектор» тощо. Причому це відкривало доступ у професійні гільдії. Амадео Чаттареллі, президент гільдії архітекторів, вважає, що стати повноцінним фахівцем за три роки неможливо. Одна річ, стверджує він, якщо недоучений «доктор» заплутається в латинській граматиці, і зовсім інша — якщо через помилки в проектуванні завалить будинок. Цю критику ініціатори реформи вищої освіти в Італії визнають справедливою, але від своєї ідеї відмовлятися не поспішають. Як компромісний варіант пропонується введення звань «молодший інженер» і «молодший архітектор».