Про суперкомп’ютер, футбольний матч і пиво

Холодний душ щоранку (у районі, де містилися гуртожитки, відключили гарячу воду) лише додав колориту приїздові в Україну шести американських студентів, котрі виграли конкурс на двотижневе стажування в Інституті кібернетики та Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут». За спеціально розробленою ректором КПІ академіком Михайлом Згуровським програмою гості працювали на спільній кафедрі, слухали лекції всесвітньо відомих українських учених-кібернетиків.

Звісно, в Україну й раніше приїжджали іноземні студенти, але, як правило, для вивчення російської чи української мов. На навчання ж за іншими фахами — лікаря чи, скажімо, інженера — приїжджали в основному студенти з країн соцтабору або держав, що розвиваються. Спочатку «капіталісти» не могли навчатися в нас із політичних міркувань, потім просто не вважали це за доцільне. Проте ситуація змінюється.

Як пояснив директор Інституту кібернетики ім. В.Глушкова, генеральний директор Кібернетичного центру НАН України академік Іван Сергієнко, останніми роками вчені дедалі більше кооперуються — для ефективнішого вирішення поставлених завдань. Із цією метою створюються віртуальні лабораторії для роботи з закордонними колегами, а з вітчизняними, котрі працюють у різних вузах, — спільні кафедри.

Одна така кафедра, заснована спільно з ученими КПІ, займається проблемами й теорією опрацювання інформації. Саме на ній було створено перший український суперкомп’ютер, здатний здійснювати понад триста мільярдів операцій на секунду. Така швидкість опрацювання інформації дозволяє ефективно вирішувати завдання у сфері екології, промислового виробництва, космічних досліджень тощо. Крім того, було створено і більше п’ятнадцяти інформаційних технологій. Саме на цю кафедру приїхали набиратися знань і досвіду американські студенти.

— Я дуже вдячний організаторам програми за те, що зміг сюди приїхати, — каже Сід, один із учасників групи. — Я багато чого навчився і планую використовувати набутий в Україні досвід у своїй майбутній роботі. Передусім це стосується оптимізаційних моделей виробництва.

Молоді американці змогли поспілкуватися не лише з викладачами, а й зі своїми однолітками — студентами КПІ та Київського університету ім. Тараса Шевченка. Чимало їх уже давно беруть участь у серйозних наукових програмах державного значення. Як, наприклад, студент 5-го курсу КПІ Олексій Кравченко, який разом з Інститутом космічних досліджень розробляв технології з використання й опрацювання інформації штучних супутників Землі (як українських, так і європейських) на нових суперкомп’ютерах.

Високий рівень підготовки наших студентів відзначають і за кордоном. Наприклад, Олександр Рибак, який закінчує 3-й курс фізико-технічного факультету КПІ, торік став переможцем міжнародної олімпіади з математики.

— Я брав участь у багатьох олімпіадах, переважно з математики й інформатики, — розповідає Сашко. — Але, звісно, найяскравішим досягненням вважаю перемогу на міжнародній студентській олімпіаді з математики.

— Твоє життя після цього якось змінилося? Можливо, з’явилися пропозиції щодо стажування, перспективи співпраці з закордонними фірмами?

— Я ще не думав про майбутнє місце роботи. Спочатку потрібно закінчити інститут, вступити до аспірантури. А нині намагаюся займатися виключно науковою діяльністю: доводжу теореми в галузі комбінаторики й публікую свої роботи в різних журналах. Узагалі, хочеться й далі йти цим шляхом — безпосередньо розвивати математичну науку. Ще мені дуже подобається інформатика, комп’ютерне програмування. З ним тісно пов’язана сфера математики, якою я займаюся. Люблю не лише розв’язувати задачки, а й писати програми.

— Де плануєш у майбутньому використовувати свої знання?

— На батьківщині. Можливо, мені доведеться певний час стажуватися за кордоном, але їхати з України назавжди я не хочу. Мені здається, з кожним роком учені, у тому числі й представники точних наук, стають дедалі більше затребуваними в нашій країні. Сподіваюся, коли закінчу інститут, ця тенденція посилиться.

Звісно, за коротких два тижні складно було набути якихось значних знань та вмінь. До того ж дехто приїжджав не так по науку, як по романтику помаранчевої революції. Принаймні ще один учасник групи — Нік — найбільші враження одержав від самого Києва, який приголомшив красою квітучих каштанів та бузку, від спілкування з однолітками й переглянутого напередодні зустрічі з журналістами футбольного матчу.

Користь же від таких спільних курсів навчання незаперечна: ми зближуємося, починаємо краще розуміти одне одного, причому не лише в наукових питаннях, а й соціальних, набираємося досвіду навчання іноземних студентів, що неймовірно важливо з погляду приєднання України до Болонського процесу.

…А студенти після спільної прес-конференції вирішили продовжити зустріч і дружно попростували до найближчого кафе пити пиво — мова спілкування в них, як з’ясувалося, вже давно одна.