Пришлемо лікаря. Із сумнівною підготовкою

Минулого тижня відбулися заворушення у багатьох медичних вузах країни, а в Івано-Франківському медичному університеті вони навіть вилилися у справжній студентський страйк. Ще б пак: новий наказ Міністерства охорони здоров’я змінив перелік спеціальностей в інтернатурі (з нього вилучено деякі найпопулярніші), а також удвічі подовжив терміни післядипломного навчання. Крім того, студентам-бюджетникам після закінчення вузу доведеться три роки відпрацьовувати там, «куди пошлють», — інакше гроші за навчання доведеться повернути (а це від шести до десяти тисяч доларів).

У результаті багато випускників найближчими роками не зможуть здобути спеціалізацію нейрохірурга, уролога чи гінеколога — прийом до інтернатури та розподіл на роботу здійснюватимуться з огляду на потреби галузі, якій сьогодні, на думку керівництва Мінздоров’я, потрібні переважно сімейні лікарі, фтизіатри й судові медики. «Контрактникам» доведеться на півтора-два роки довше платити за навчання (для декого це серйозна проблема), а «бюджетникам» — масово освоювати сільську глибинку, найчастіше позбавлену елементарних умов для життя і праці.

Свої претензії іванофранківці висловили особисто міністру охорони здоров’я Миколі Поліщуку й публічно озвучили на спільній прес-конференції. Проте вплинути на рішення міністерства революційними методами не вдалося. І зовсім не тому, що міністр має досвід парламентських баталій. Як з’ясувалося, нововведення — частина структурних реформ усієї галузі, мета яких — інтеграція в європейський медичний простір. Саме за свободу та євроінтеграцію, зазначив міністр, студенти й мерзнули на революційному Майдані.

Тим більше що ніяких особливих проблем, за його словами, у зв’язку з нововведеннями у студентів виникати не повинно. Вступаючи до вузу, ніхто з абітурієнтів не робив застережень із приводу своєї майбутньої спеціалізації, а бюджетники взагалі зобов’язувалися відпрацювати державі безплатне навчання: норми цієї з радянських часів ніхто не скасовував, щоправда, й виконувати не поспішав.

Довший термін навчання в інтернатурі дозволить краще опанувати професію, «набити руку». Що ж до оплати, то вже розглядаються механізми її зниження, а в окремих випадках — і повного скасування. Стосовно умов проживання в селі також тривожитися не варто. Як заявив Микола Поліщук, є домовленість із главами районних адміністрацій про те, що за два роки, доки майбутні сімейні лікарі навчатимуться в інтернатурі, їм буде створено всі необхідні умови. Не виключено, що держава зможе не лише платити їм зарплату (якщо такий лікар стане фондовласником грошей, що виділяються на хворих із бюджету, то вона буде цілком пристойною), а й компенсувати витрати на комунальні послуги та електроенергію.

Реформи ж справді заплановані серйозні, і перспектива втілення їх у життя лякає не лише студентів. Власне, говорили про них давно, але ніхто не очікував, що новий міністр застосує «хірургічний» метод.

Перша з серйозних проблем галузі — кадровий дисбаланс.

— В Україні 47 лікарів на 10 тис. населення, — констатує Микола Поліщук. — У Канаді — 18, в Англії — 16,6, Франції, Німеччині — 30—34. У містах ще більше: у Дніпропетровську — 80, Донецьку — 83, Києві — понад 90. Нещодавно я побував в обласній лікарні Івано-Франківська, де у відділенні отоларингології на 40 ліжок припадає 13 лікарів: хто на півставки, хто на чверть, а хто навіть на п’яту частину. На місяць лікар робить у середньому 3,2 операції. Чи можна в такій ситуації говорити про ефективне використання бюджетних грошей? Аналогічний стан справ і в міській лікарні. У хірургічному відділенні 60 ліжок, заповнені вони наполовину і не завжди тими хворими, яким потрібна стаціонарна допомога. Лікарів же — удвічі більше, ніж потрібно за штатним розписом. (Я вже підписав наказ, відповідно до якого ділення лікарських ставок не буде.) І це притому, що понад дев’ять тисяч сіл взагалі не мають жодного медика.

У міністерстві провели моніторинг і виявили: країні сьогодні не потрібні додаткові лікарі-урологи, гінекологи, отоларингологи. Зате вкрай необхідні анестезіологи, фтизіатри, хірурги, стоматологи, фахівці з клінічної лабораторної діагностики, медицини невідкладних станів, патологічної анатомії, радіології, судової медичної експертизи та деякі інші. Особлива ситуація склалася з лікарями загальної практики: з необхідних тридцяти тисяч підготовлено трохи більше чотирьох, а реально працюють за спеціальністю майже вдвічі менше.

Наступна проблема — якість вітчизняної медичної освіти. На думку міністра, починати слід із самого початку — набору студентів. Тому вже з поточного року всі абітурієнти складатимуть іспити на загальних підставах, і лише 51% зарахують на бюджетну форму навчання (за результатами іспитів), а 49% — на платну. «Оплата навчання — не купівля диплома», — вважає М.Поліщук. При цьому, якщо «контрактник» навчатиметься добре, його можна буде перевести на бюджетну форму навчання і навпаки. Щоправда, чи погодиться на це сам студент, сказати важко: безплатне навчання доведеться відпрацьовувати, швидше за все, в селі. З іншого боку, в бюджетника більше шансів одержати хорошу роботу, оскільки розподілятимуть насамперед тих, кого готували за держзамовленням.

Понад те, на думку міністра, знання абітурієнта оцінюються зі «значною часткою суб’єктивізму». Щоб позбутися його, напрацьовуються механізми переходу до незалежного зовнішнього тестування, тим більше що свій центр тестування у Мінздоров’я є, і він цілком здатний оцінювати знання абітурієнтів як державних, так і приватних медичних вузів.

Найближчим часом докорінно буде переглянуто програми навчання студентів — щоб максимально наблизити їх до європейських стандартів. Уже нинішнього року медичні факультети вузів набиратимуть студентів лише на спеціальність «Лікувальна справа», а вивчати педіатрію, медичну психологію, гігієну та профілактичну медицину майбутні лікарі зможуть лише в інтернатурі — як, власне, це практикується у всьому світі.

Молоді лікарі, які одержать призначення на роботу на посади хірургічного профілю — урологія, нейрохірургія, ортопедія, травматологія, офтальмологія, — проходитимуть навчання в інтернатурі за спеціальністю «Хірургія». Решта, за винятком тих, чия спеціальність на місці призначення буде аналогічна спеціальностям в інтернатурі — анестезіологія, клінічна лабораторна діагностика, фтизіатрія тощо, — проходитимуть підготовку в інтернатурі за спеціальністю «Загальна практика, сімейна медицина». Випускники за фахом «Педіатрія» спеціалізуватимуться виключно на посаді лікарів-педіатрів і проходитимуть інтернатуру з педіатрії, а за спеціальністю «Стоматологія» — на посаді лікарів-стоматологів і проходитимуть навчання в інтернатурі за фахом «Стоматологія». Власники дипломів за спеціальністю «Гігієна, санітарія, епідеміологія» — на посаді лікарів із загальної гігієни або лікарів-епідеміологів. Ті ж, хто захоче здобути вузьку спеціалізацію, зможе це зробити на контрактних умовах після підготовки в інтернатурі, за умови, що медичні заклади потребуватимуть таких лікарів.

Наблизяться до європейських і терміни навчання в інтернатурі. Скажімо, у Європі хірургію, нейрохірургію або терапію опановують за п’ять років, в Україні — за рік-півтора. Тому і в нас уже нинішнього року спеціалізацію із загальної практики інтерни здобуватимуть, як і в ЄС, за два роки, а анестезіологи або офтальмологи — за три. Зміняться й умови навчання інтернів. Як вважає міністр, на кафедрі не можуть одночасно навчатися більше п’яти студентів-інтернів. Тому можливість здобути післядипломну освіту буде надано всім, але розраховувати на місця в Києві зможуть лише одиниці: не буде місць у столиці, доведеться їхати у клініки Вінниці, Харкова, Одеси та інших регіонів. Буде переглянуто й норми навантаження лікарів-початківців: те, що інтерни працюють лише по шість годин, теж зовсім не відповідає параметрам, які існують у світі. У Великобританії резидент першого року працює 14—16 годин на добу, другого — 12 годин.

Звісно, ці реформи — лише перші кроки на шляху до переходу на європейську систему освіти. У нас зовсім інші принципи оцінювання знань студентів, перелік дисциплін, що вивчаються, система організації навчального процесу. І що, мабуть, найважливіше, — рівень кваліфікації викладачів.

— У підготовці лікарів беруть участь 1774 доктори наук і 6527 кандидатів наук, — повідомив на нараді ректорів медичних вузів, що відбулася недавно, начальник департаменту кадрової політики, освіти і науки Микола Банчук. — При цьому 26,5% викладачів не мають наукових ступенів. У багатьох вузах не ведеться робота з підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів: не визначається потреба в підвищенні кваліфікації, не контролюється атестація лікарів, які надають медичну допомогу населенню у клінічних і лікувально-профілактичних закладах, а 131 викладач — 33 професори, 51 доцент, 47 асистентів — жодного разу впродовж останніх років не проходили підвищення кваліфікації. Інколи доходить до абсурду, коли, наприклад, стоматологічний факультет очолює фізик за освітою. На кафедрах сімейної медицини нерідко викладають ті, хто ніколи не працював лікарем загальної практики. А в Національному інституті фізичної культури і спорту вже кілька років лікарів готують без необхідних для цього документів, зокрема й ліцензії на право займатися цим видом діяльності. Прогресує й негативна тенденція до старіння кадрів: 20,4% викладачів і 43,4% завідувачів кафедр — пенсійного віку, а 18% — глибоко пенсійного.

Звісно, сумніви стосовно того, що теперішньому керівництву МОЗ удасться провести реформи, є. Так, на думку експертів, реорганізація підготовки лікарів в інтернатурі не повинна зводитися до зменшення кількості спеціальностей і незначного подовження термінів навчання. Вона має стати частиною реформування всієї післядипломної медичної освіти відповідно до європейських тенденцій.

Як бути з рівнем кваліфікації викладачів і лікарів, що курирують студентів на практиці? Звільнити й набрати нових, які більше відповідають сучасним вимогам, не вдасться. Сумнівною видається й вимога щодо скасування розподілу лікарських ставок: так можна позбутися найдосвідченіших лікарів, які вже не можуть нести повне навантаження, а ось навчати молодь і консультувати хворих — цілком. Існує в галузі і безліч інших проблем.

З огляду на це, чи не вийде так, що все обмежиться простим подовженням термінів навчання і масовим випуском переважно сімейних лікарів із сумнівною підготовкою?