Президентський університет: між Сколково та Назарбаєвим

31 травня під час Всеукраїнського форуму «Україна 30: освіта і наука» було оголошено про створення президентського університету. На території столичної ВДНГ, а не десь на незабудованій околиці, на 16 га планують розгорнути 11 підрозділів. Ідея викликала неоднозначну реакцію академічного середовища — в нас і так роздута мережа вищих навчальних закладів, тож навіщо ще один? Але це не єдине питання до ініціаторів презентованого закладу вищої освіти (ЗВО). Неважко помітити схожість ідеї університету з казахстанським Університетом Назарбаєва, а сама концепція дуже нагадує російський інноваційний центр «Сколково». Тож наскільки свіжа й оригінальна ідея нового університету? Втім, про все по черзі.

На форумі стало очевидно, що ідею президентського університету виношували тривалий час. Нагадаю: в нас уже був навчальний заклад при президентові України — Національна академія державного управління, але 2020 року її передали у сферу управління Міністерства освіти і науки (МОН) і приєднали до Київського національного університету (джерело — сайт КНУ). Таким чином, відкрилася можливість для утворення нового ЗВО, асоційованого з гарантом Конституції.

Проте концепція президентського університету видається недоопрацьованою. Перш за все — незрозуміло, яка його місія. Суперечності між виступами високопосадовців та указом президента створюють невизначеність навколо цього питання. В Указі задекларовано місію «сприяння створенню інноваційного та прогресивного освітнього простору, спрямованого на впровадження ефективних освітніх стратегій для реалізації інтелектуального і творчого потенціалу громадян України» (з Указу президента №217/2021). Але її обмежують наполегливі твердження урядовців, що університет готуватиме випускників до працевлаштування в державному секторі. Це завдання доцільніше ставити перед вузькопрофільною академією державного управління, а не університетом.

В умовах низької якості української вищої освіти загалом випускники часто зіштовхуються з проблемою пошуку роботи, і тому урядовці наголошують на практичній підготовці, проте звуження місії університету до підготовки студента до роботи в конкретних умовах є нічим іншим як відтворенням радянської системи. Університети світового класу, як на Заході, так і на Сході, ставлять за мету створювати нові знання, прищеплювати студентам компетенції з пошуку інформації та її використання для самореалізації і служіння суспільству. Дослідження свідчать, що молодь змінює 5–6 професій, тож до якої саме готуватиме їх президентський університет?

Окреме питання виникає щодо запланованого масштабу новостворюваного ЗВО, адже проєкт передбачає чималі інвестиції для навчання лише 2 500 студентів. Чому саме стількох — пояснень ми не почули. Звісно, є невеликі передові університети, зокрема в Каліфорнійському технологічному навчається лише 2 200 студентів, але це приватний заклад. Державні університети світового рівня використовують кошти платників податків більш зважено. Наприклад, в Оксфорді (Велика Британія) навчається понад 20 тисяч студентів, в Університеті Торонто (Канада) понад 74 тисяч, в Університеті Цінхуа (Китай) понад 37 тисяч (джерело Times Higher Education University Ranking).

Основною тезою презентації нового університету на форумі «Україна 30. Освіта і наука» стала підготовка фахівців майбутнього. Але тільки задля цього не варто створювати новий університет. Напрями підготовки, які планує реалізувати президентський університет, уже реалізовуються в інших українських ЗВО, тож, якщо є бажання забезпечити країну якісними фахівцями, можна посилити підтримку наявних програм. Наприклад, серед українських ЗВО, які входять до міжнародних рейтингів, представлені програми з нанотехнологій, штучного інтелекту, біотехнологій, аерокосмічних технологій. Програм з екології та кібербезпеки налічуються вже десятки. Українські університети консервативні, але вони адаптуються до потреб держави та ринку праці, відкриваючи актуальні напрями підготовки.

Безумовно, наявні заклади вищої освіти мають сформовану інституційну культуру, яка передбачає певну інертність. Можна було б очікувати, що новостворюваний сучасний університет стане простором, який допоможе сформувати інше середовище. Успішними прикладами таких спільнот в Україні можна назвати Києво-Могилянську академію, Український католицький університет, Київську школу економіки та інші ЗВО. Проте під час презентації мало було сказано про очікувану культуру закладу. Озвучені тези щодо активної співпраці з бізнесом не є інновацією для української вищої освіти, адже університети мають різноманітні договори з приватними підприємствами, як в Україні так і за кордоном. Дуальна освіта теж практикується вже багатьма ЗВО.

Цікавою видається ідея формування університету як простору, що привабить закордонних українців. Інтеграція осіб із закордонною освітою в наявні ЗВО — досить складна, як через університетську культуру, так і через законодавчу зарегульованість процесу працевлаштування, умов праці та заробітної плати науково-педагогічних працівників. Створення нового університету, який цілеспрямовано залучатиме українців із міжнародним досвідом, стане сигналом про зацікавленість держави у високоякісних фахівцях, що стимулюватиме їх часткове повернення на Батьківщину.

Тим часом створення нового університету для залучення талановитих кадрів і підвищення стандартів має свої виклики. Найкращий приклад аналогічного проєкту в пострадянського просторі — Університет Назарбаєва. Створений десять років тому, теж з ініціативи президента, заклад сфокусувався на залученні талановитих студентів Казахстану, громадян, які отримали освіту за кордоном, а також іноземних дослідників. Університету Назарбаєва вдалося зібрати у своїх стінах перспективних студентів і дослідників, але це не дуже впливає на систему освіти Казахстану загалом. В недавній статті для наукового журналу з досліджень міжнародної освіти (Journal of Studies in International Education) викладачка університету Алія Кужабєкова відзначила, що, незважаючи на розміщення університету в Нур-Султані, дослідників університету в національній системі вищої освіти сприймають як чужинців через їхні попередні навчання та роботу за кордоном, відмінності в умовах праці й цінностях.

Особливий статус президентського університету може стати на заваді його інтеграції в український освітній простір. Ідея українських законодавців щодо спеціального закону про новий університет копіює підхід, використаний у Казахстані для створення Університету Назарбаєва. Із часом особливий статус цього університету став викликати невдоволення, адже на його утримання йде понад 20% загальнонаціонального бюджету на освіту. Проте цих інвестицій усе одно недостатньо, аби університет посів шановане місце на світовій арені, де якість вимірюється впливовістю наукових результатів. Університет Назарбаєва досі не входить до міжнародних рейтингів. Бібліометричне дослідження наукових публікацій авторів із пострадянського простору свідчить, що Казахстан не дуже випереджає Україну за кількістю публікацій у розрахунку на 100 наукових працівників (деталі в презентації Чанкселіані, Ловакова та Післякова).

Напрями підготовки, запропоновані для президентського університету, й «вільна економічна зона для всіх бізнес-партнерів, долучених до формування цього університету» (за словами міністра освіти Шкарлета), дуже схожі на ідеї, реалізовані в інноваційному центрі «Сколково». Так звана «російська Кремнієва долина» теж фокусується на розробці та комерціалізації нових інформаційних технологій, біотехнологій, енергоефективності, ядерних та космічних технологіях. На її території стартапи, підприємства та іноземні фахівці користуються особливими пільговими умовами. У Сколково теж є навчальний заклад — Інститут науки та технологій, але він створений у співпраці з Массачусетським технологічним інститутом і позиціюється як недержавний ЗВО.

Таким чином, президентський університет узяв для наслідування пострадянські моделі, які в українському контексті можуть зовсім не прижитися. Зокрема, сумнівною видається ідея працевлаштування випускників у державні установи або компенсація бізнесом вартості навчання у трикратному розмірі. По-перше, ідея занадто схожа на радянську практику розподілу випускників після завершення навчання, проти чого у 2000-х протестували українські студенти. По-друге, українське законодавство та міжнародне право захищають права громадян на вільний вибір місця роботи і проживання. Примусити випускника працювати в конкретній установі, звісно, можна, проте це не відповідатиме принципам демократичного суспільства.

Загалом, важко поставити крапку в дискусії про переваги та вади створення президентського університету. Урядовцям годилося б глибше пропрацювати концепцію нового ЗВО перед її презентацією. Наразі доцільно запросити до обговорення проєкту широке коло експертів, щоб ідея створення інноваційного та прогресивного освітнього простору не перетворилася на ще одну київську недобудову.