Плагіат: чому за це нікого не карають

18 серпня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

П’ятирічці академічної безвідповідальності присвячується…

Якраз напередодні Дня незалежності Україна може відзначати ще одну дату, але теж пов′язану із силою, незалежністю, конкурентоспроможністю держави та її майбутнім. А точніше — з її науковим потенціалом. І наслідки її ми розгрібаємо й донині: дисертація Киви, безкарні фабрики плагіату. 

А все почалося п′ять років тому, наприкінці липня 2016-го. Тоді Кабмін ухвалив постанову №567 «Деякі питання діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти», якою вилучив розділ «Позбавлення наукових ступенів» із «Порядку присудження наукових ступенів». Тобто офіційних інструментів боротьби з недоброчесністю не стало. Офіційна причина — зміна нормативної бази відповідно до змісту нового на той час Закону «Про вищу освіту». З огляду на це функцію розроблення правил притягнення до академічної відповідальності передали Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Хоча не варто виключати іншу мотивацію для скасування дії розділу про покарання фейкових науковців, пов’язану з «кириленкогейтом» — гучним викриттям на академічному плагіаті дружини віцепрем’єр-міністра Катерини Кириленко.

Але агентство не працювало. Упродовж двох років точилася підкилимна боротьба за контроль над ним. Діяльність органу заблокувала міністерка освіти Лілія Гриневич, відмовившись затверджувати обраного голову. Фактично НАЗЯВО розпочало діяльність на початку 2019 року з приходом нового складу, і спільно з громадськістю розробило проєкт «Порядку скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня». І цим можна було б тішитися, якби Кабмін затвердив документ. Але останній уже два роки поспіль — з літа 2019-го — лежить під сукном у кабінетах виконавчої влади, і невідомо коли й чи взагалі буде затверджений. 

За цей час до комітету з етики НАЗЯВО надійшло 13 скарг про порушення академічної доброчесності. Та оскільки немає затвердженого порядку впливу на плагіаторів, агентство змушене було відмовити в розгляді заяв. Без нормативної бази, яку гальмує Кабмін, неможливо на практиці притягнути до відповідальності недоброчесних науковців за академічний плагіат, фальсифікації та фабрикації, як це гарантовано законами «Про освіту» та «Про вищу освіту». І, напевно, це позначилося на розвитку української науки. У яких розмірах — можемо лише здогадуватися.

Дані свідчать, що за п’ять років із моменту скасування розділу про позбавлення наукових ступенів, а саме за 2016—2020 роки, в Україні дипломи про науковий ступінь отримало 26 492 вчених, зокрема кандидатами наук стали 22 144 особи, а докторами — 4348.

Загалом в Україні з 1993 до 2020 року захистилося 153 022 науковці, з яких кандидатів наук — 131 495, а докторів — 21 527. Не секрет, що чимало з цих дипломів отримано шляхом обману. Про це свідчать десятки викриттів антикорупційних журналістів та активістів антиплагіатної ініціативи «Дисергейт». Останній такий випадок — захист нардепом Кивою кандидатської дисертації з держуправління, що підняв хвилю всенародного обурення. Однак домогтися справедливого розгляду цього та інших кейсів академічної недоброчесності неможливо, оскільки немає затвердженої Кабміном процедури. 

Щоправда, був іще один вихід із ситуації — боротися з плагіаторами могла Атестаційна колегія МОН, яка має право не затвердити рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня недоброчесному науковцю. Але й її було вихолощено минулого року, оскільки зі складу колегії виключили принципових науковців, відомих послідовною боротьбою з плагіатом.

Отже, процес очищення академічної спільноти від недоброчесних представників надійно заблоковано внаслідок скасування дії старої процедури позбавлення наукових ступенів, відмови затвердити нову нормативну базу, а також бездіяльності експертних рад і нинішнього складу Атестаційної колегії МОН.

Якщо раніше якість атестаційного процесу викликала стурбованість і нарікання у таких наукових напрямах, як економічні, юридичні, медичні, педагогічні науки, то за минулі п’ять років у них запрацював конвеєр фейкових науковців. Достатньо ознайомитися з інформацією з оголошень про захисти дисертацій, які викладають на сайті МОН, щоб осягнути його потужність. Так, наприклад, із 2018 року під час виконання своїх повноважень захистилося 26 народних депутатів, віцепрем’єр-міністр Кабінету міністрів України, міністр захисту довкілля та природних ресурсів України, голова Державної прикордонної служби України, голова Державної аудиторської служби України, четверо перших заступників міністрів та троє заступників міністрів, четверо міських голів, 23 голови судів, 230 суддів, 101 прокурор, голова обласної ради, 6 заступників голів облдержадміністрацій, вісім голів райдержадміністрацій, а також сотні інших чиновників та представників влади нижчого рівня — керівників департаментів, секторів, начальників управлінь, відділів, їхніх заступників тощо. Як вони поєднували наукові дослідження з виконанням власних обов’язків — давно вже не є питанням, бо відповідь на нього відома. Публікації, дисертації та захисти забезпечили партнери з довколанаукових кіл. Довести це елементарно, дослідивши розклад дня та бекапи у хмарах домашніх/робочих девайсів публічних осіб. Проте це справа для майбутніх викриттів (за умови вдосконалення законодавчої й нормативної бази та її застосування). 

Якщо переглянути оголошення про захист дисертацій за серпень 2021 року, то можна дійти висновку, що в окремих наукових напрямах обслуговують переважно представників спільнот, далеких від освіти та науки. Так, серед 38 оголошень про захист кандидатських дисертацій у галузі юридичних наук серед претендентів знаходимо 12 суддів, трьох голів судів, голову районної держадміністрації, трьох різноманітних начальників і одного заступника начальника, тобто загалом 20 людей, які не мають жодного стосунку до науково-освітньої сфери. Освітян у цьому переліку представляють проректор, четверо викладачів і один асистент. Їхня частка становить лише 16% від тих, кого допущено до захисту.

Іще гіршу ситуацію спостерігаємо серед претендентів на науковий ступінь кандидата з держуправління. Тут серед 13 оголошень бачимо голову районної держадміністрації, першого заступника голови держобладміністрації, п’ятьох директорів організацій, двох начальників відділу та одного заступника начальника. Загалом десять осіб. І лише одного асистента кафедри! До речі, серед претендентів у доктори наук з держуправління — ректор і народний депутат, причому останній захищається в МАУП. Саме там одна зі спецрад проголосувала за те, щоб нардеп Кива став кандидатом наук.

Якщо зараз спостерігається тиснява серед провладних осіб задля отримання кандидатського диплому чи диплому доктора філософії, то років за 5–6 ми побачимо цих самих людей у черзі за ступенем доктора наук. Така ситуація свідчить про тотальне викривлення як самого атестаційного процесу, так і його результатів. Очевидно, що це вигідно всім учасникам, бо окремі корпорації (університети й наукові установи) та спільноти (мережі зацікавлених осіб) отримують союзників при владі, а представники влади — можливість швидше просуватися кар’єрними щаблями, утримувати владу, одержувати астрономічні доплати (судді та прокурори) та інші приємні бонуси. 

Що з того отримує суспільство? Втрату можливостей для розвитку? Занепад освіти і науки, а ширше — талантів та професійних сфер? Недовіру до владних інститутів? Але кого це хвилює напередодні 30 річниці Незалежності?! На тлі глобальних перегонів за світове лідерство у наукових досягненнях недоброчесна поведінка деяких наших науковців видається не просто варварською, а дикунською.

Хто і в який спосіб притягатиме неетичних представників влади до академічної відповідальності?

Існує декілька можливостей зрушити ситуацію з мертвої точки.

1. Верховна Рада України (зокрема Комітет з питань освіти, науки та інновацій) має виконати покладені на неї законодавством повноваження контролю над діяльністю Кабінету міністрів України та вимагати затвердити розроблений раніше Порядок скасування рішень спеціалізованих вчених рад. 

Врешті-решт, робота профільного парламентського комітету не обмежується законотворчою діяльністю, особливо у ситуації блокування дії законів нормативною бездіяльністю державної виконавчої влади. Окрім внесення численних змін до законодавчих актів, народні депутати України мають забезпечити повернення інституту академічної відповідальності. Без цього майбутнє освіти і науки виглядає примарним і деградуючим.

2. Національне агентство із запобігання корупції як незалежний орган, що здійснює антикорупційну політику, має розробити засади використання антикорупційного законодавства в контексті атестації кадрів вищої кваліфікації. Представникам антикорупційного органу варто придивитися до посадовців, які отримують фейкові наукові ступені. Не за видатні ж досягнення в науці це робиться. Щонайменше йдеться про порушення правил етичної поведінки — розділу 6 Закону України «Про запобігання корупції», зокрема статей 37, 38 і 42.

Запровадження відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією під час отримання наукових ступенів, істотно посилило б академічну відповідальність та задало тренд на довгоочікуване очищення освіти і науки від негативних практик.

3. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має контакти з колегами з інших країн, а також є членом міжнародних об’єднань —Міжнародного центру академічної доброчесності, Міжнародної мережі агентств із забезпечення якості у вищій освіті, Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти, Мережі агентств забезпечення якості вищої освіти Центральної та Східної Європи. Іноземні партнери НАЗЯВО у контексті євроінтеграції можуть наполегливо радити Кабінету міністрів України розблокувати інститут академічної відповідальності шляхом затвердження розробленого Порядку. 

Related video

Треба визнати, що п’ятирічка академічної безвідповідальності має високі шанси перетворитися на десятирічку, з огляду на наявні приватні та корпоративні інтереси. Довершена концепція дотримання академічної доброчесності, проголошена у законах «Про освіту» та «Про вищу освіту» наразі залишається недосяжною для практикування у суворих умовах імітації науки і освіти. Мрії про очищення та оновлення державної системи управління залишаються нездійсненими, а разом із ними втрачаються надії на гідне місце України серед цивілізованих країн. Проте цей негативний прогноз може не справдитися, якщо серед державних діячів знайдуться сміливці, готові відродити інститут відповідальності, зокрема академічної. Як казала Леся Українка, «буду… без надії таки сподіватись…» 

За матеріалами: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК