Педагогічне свинство

Я люблю свиней. Собаки дивляться на нас знизу вгору. Коти дивляться на нас зверху вниз. І лише свині дивляться на нас, як на рівних.

Уїнстон Черчілль

Колись мій викладач педагогіки професор А.Розенберг казав нам, студентам історичного факультету Кіровоградського педінституту: «Заглядати в конспект учителя — це свинство!».

На жаль, в освіті досі є багато речей, які можна кваліфікувати як «педагогічне свинство». Втім, у більшості випадків ми цього навіть не усвідомлюємо… А так хочеться, щоб, розпрощавшися з роком Свині, країна залишила в минулому і будь-яке свинство на всіх рівнях та у всіх сферах життя.

Прояви свинства — не дивина як щодо вчителів, так і щодо інших учасників освітнього процесу. Свинством є переконання можновладців, що вчительська праця не варта гідної оплати. Свинством є й розрахунок батьків, які вважають, що все на світі продається й купується (оцінки, золоті медалі, дипломи переможців предметних олімпіад тощо), на виняткове ставлення у «звичайній» школі саме до їхніх дітей. Не інакше як свинством можна назвати й активне використання вчителів (і як членів виборчих комісій, і як біомаси на мітингах «протесту», і як безплатної «підтанцьовки» на передвиборних шоу «правильних» кандидатів) у ролі слухняних виконавців забаганок влади на виборах.

Свинством є необ’єктивність оцінки праці вчителя в разі, якщо, наприклад, експертом виступає людина, котра у викладанні певного предмета розбирається «як свиня в апельсинах».

Свинством є й стиль керівництва директора школи, що зводиться до примітивного «кришування» «своїх» та до відвертого цькування «чужих». У цьому разі на суцільне свинство відразу перетворюється все, що відбувається в школі: розподіл годин, атестація вчителів, складання розкладу чи графіка відпусток, преміювання, поточний внутрішньошкільний контроль тощо.

Свинство має властивість швидко поширюватися, стаючи «нормою життя» в разі, якщо свиню посадили в директорське крісло. Тоді орвеллівський «скотний двір» шкільного масштабу не залишає «чистюлям» практично жодних шансів вижити. Нова, ну дуже специфічна, «корпоративна етика» тепер вимагає особливого стилю мислення, манери спілкуватися і навіть відповідного одягу… У чваканні навколо не надто ситного «шкільного корита» замурзаними мають бути всі.

Ланцюгова реакція свинства, породженого не переобтяженим інтелігентністю керівником школи, неминуче поширюється на весь колектив. Усе відбувається за принципом, описаним Тарасом Шевченком: «Облизався неборака та меншого в пузо…». І так може відбуватися нескінченно довго — аж до того часу, доки якийсь прийшлий педагогічний Геркулес не заходиться вичищати авгієві стайні такої школи.

Тоді може з’явитися шанс для тих, кому набридло «метать бисер перед свиньями», у кого душа, за прикладом героя відомого мультфільму, співає:

«Эх, жизнь моя жестянка,

Да ну её в болото.

Живу я как поганка,

А мне летать,

А мне летать,

А мне летать охота!».

У новому дитячому журналі «Приключения Шрэка» є рубрика з казками на новий лад, що їх «розповідають на болоті». Тож наша малеча, точніше, та її частина, чиї батьки спроможні купувати це недешеве видання, має змогу вперше натрапити на поняття «болото» та казкові «болотні історії» (це спотворені до невпізнання усім відомі казки) на його сторінках. Ті ж діти, яким не пощастить з вибором школи, змушені будуть на своїй шкурі відчути дію іншого «болота» — із цілком реальними «болотними історіями».

Звісно, кожен кулик своє болото вихваляє, проте «болотні школи» особливо схильні до показухи. Це чи не єдиний спосіб зовнішнього маскування непрезентабельних внутрішніх реалій.

Парадокс ситуації в тому, що життя на болоті цілком улаштовує абсолютну більшість його «аборигенів». Мало того, до їхнього табору починають активно прибувати ті, хто схильний саме до такого життя. Недарма ж кажуть: «Свиня завжди болото знайде».

Рівень свинства є чи не головним індикатором відповідності будь-якої освітянської управлінської структури (чи персони при посаді) величній місії освіти — сіяти розумне, добре, вічне. У разі, якщо рівень свинства зашкалює, поодинокі освітяни-інтелектуали змушені самі себе заганяти у власноруч створені «педагогічні резервації». Ви не замислювалися, чому і А.Макаренко, і В.Сухомлинський творили кожен своє педагогічне диво подалі від масового свинства, у далекій, забутій Богом і людьми «педагогічній провінції» (у с. Ковалівка Полтавської області та в с. Павлиш Кіровоградської області)?!

Подолання свинства в освіті є проблемою номер один, без вирішення якої неможливі жодні зміни на краще. У російському місті Ярославлі навіть виник «антисвинський» рух студентів і молодих викладачів. Нещодавно вони провели гучний театралізований мітинг, лейтмотивом якого були слова: «Свині за платну освіту». Організатори цієї акції наголошували, що за формою перехід до платної вищої освіти в пострадянських країнах є, можливо, і правильним кроком, проте за суттю — справжнім свинством як у педагогічному, так і в суто людському вимірі. Тож украй актуальним і для нас є гасло: «За реформи в освіті… але без свинства!»

Чи існує природний імунітет проти свинства? Так, існує! Це — вроджена самоповага. Це — почуття власної гідності, притаманне кожній нормальній людині. Це — порядність у ставленні до інших як основний інстинкт справжнього педагога. Люди, яким усе це притаманне, складають, на щастя, більшість освітян. А тим часом, як влучно зауважив П’єр Буаст: «Люди схожі на слова: якщо не поставити їх на своє місце, вони втрачають значення». Тож головне, що слід робити заради унеможливлення педагогічного свинства, — належно поціновувати людей, які здатні виконувати роль «розуму, честі і совісті» шкільного колективу.