НЕ РЕФОРМУВАТИ — МОДЕРНІЗУВАТИ

Часто доводиться чути, що радянська шкільна освіта була найкращою у світі. А як справи нині? 2000 року в більшості країн — членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), а також у Росії і Латвії був проведений тест серед 15-річних учнів шкіл на рівень їхньої інтелектуальної, математичної та природничо-наукової підготовки. Всього було опитано 265 тис. школярів із 32 країн, тобто по 8,3 тис. чол. із кожної країни. Дослідження одержало назву «ПІЗА Стаді».

Беззастережне перше місце посіла Фінляндія, за нею розташувалися Канада, Нова Зеландія, Австралія, Ірландія. США опинилися на 15-му місці. А Росія — на 27-му. Як «розраду» можна навести приклад Німеччини, в якій школярі також не блиснули знаннями (21-ше місце). Проте в Німеччині такий результат сприйняли як національну трагедію і стали терміново шукати вихід із ситуації, що склалася. У Росії реакції практично не було.

Особливості російської шкільної освіти

Невелика тривалість навчання — 11 років. У багатьох країнах вона довша, наприклад у Німеччині — 13 років, а в Данії — 12 років.

Постійний склад класів — із першого по одинадцятий. Ця єдність виробляє колективне мислення в учнів. Звичайним явищем можна вважати допомогу під час контрольних робіт слабкішим із боку сильніших школярів, цілковите прийняття списування рішень різноманітних задач або очікування допомоги своїх однокласників.

Великий ухил у бік математики практично в усіх школах.

Слабке викладання іноземних мов. За винятком спеціалізованих шкіл методика викладання грунтується на радянському методі «вдовбування» граматики і практично цілковитому ігноруванні розмовної мови. Для порівняння: у Фінляндії за 12 років навчання школярі вивчають в обов’язковому порядку дві рідні мови (фінську і шведську), дві іноземні (найчастіше англійську і французьку), а також мають можливість вивчати ще одну іноземну мову на вибір.

Молодий вік випускників — 17—18 років. За останні десять років виник величезний розрив у рівні здобутої освіти в містах і сільській місцевості. Якість викладання в елітному ліцеї в столиці і звичайній школі в якомусь райцентрі просто непорівнянна. Діти в сільській місцевості заздалегідь поставлені в гірші умови порівняно з їхніми міськими однолітками. Цієї нерівності всі розвинені країни позбулися до кінця XX століття. Росія за останнє десятиліття пішла у прямо протилежному напрямі. Як результат — зниження загального рівня освіти.

Позитивні аспекти університетської освіти в Росії

1) Сильна базова фундаментальна освіта. Російську освіту в університеті можна вважати класичною, після неї студенти мають широкий кругозір, досить великі знання про світ і трохи знань про кожен з основних предметів у світовій науці. У Західній Європі навіть базова освіта звужена до однієї певної науки. Та це в якомусь ступені компенсується можливістю вибору предметів на інших факультетах.

2) Розподіл студентів за кафедрами різної спеціалізації після першого або другого курсу, коли студенти вже мають певну кількість балів, одержаних на іспитах.

3) Присутність особистого наукового керівника, який визначає наукову працю студента.

4) Необхідність на більшій частині факультетів писати курсові роботи.

5) Високий рівень лекцій, які читаються на факультетах.

6) Проведення більшої частини іспитів усно, а не письмово.

7) Студенти раніше, ніж у Західній Європі, закінчують університет. У Росії зазвичай уже в 22—23 роки вони одержують диплом бакалавра, спеціаліста або ступінь магістра. Здобуття вищої освіти в такому віці припускає, що у випускників більше шансів знайти роботу. Крім того, з’являється хороша можливість здобути другу освіту за кордоном, адже вік наших випускників відповідає віку студентів молодших курсів у багатьох європейських країнах.

Негативні аспекти університетської освіти

1) Низьке технічне забезпечення навчального процесу.

2) Наявність жорсткого плану навчання. Студенти одержують план навчання на наступний семестр і не можуть щось у ньому змінити.

3) Наявність екзаменаційної сесії наприкінці кожного семестру. «Сесія» — це головний іспит для студентів у Росії. Вона триває близько 20—25 днів, і за ці три тижні студентам доводиться складати по чотири-шість іспитів.

4) Слабке поєднання матеріалу, що викладається, з реальним життям. Тобто багато предметів, які викладаються в університетах, можуть виявитися цілком некорисними в житті, тому що вони не лише не дають практичних знань, а й відволікають студентів від заняття цікавішими предметами, котрі могли б принести велику користь на практиці.

5) Невелика кількість семінарів порівняно з навчанням в університетах Західної Європи.

6) Досить солідний середній вік російських викладачів. Можна зустріти професорів, яким понад 80 років, але вони ще викладають, тому що їм не знайшли заміну серед молодих працівників.

Що ж потрібно зробити для поліпшення якості освіти? Насамперед — не треба освіту реформувати. Її треба модернізувати. Пропозиції з модернізації системи освіти стосуються трьох положень: система виставляння оцінок, співвідношення в навчальному плані лекцій і семінарів і технічне забезпечення освіти.

Для цього необхідно модернізувати п’ятибальну систему оцінок у вузах. Наявність трьох оцінок: «відмінно», «добре» і «задовільно» не дає можливості об’єктивно оцінити знання студента. Аби не ламати систему звичну оцінок, але додати їй більшої гнучкості, доцільно запровадити проміжні оцінки: 4,5; 3,5 тощо. Для найуспішніших студентів можна узаконити заведені в навчальній практиці «п’ять із плюсом» як 5,5 бала. За допомогою дробових оцінок зручніше реально оцінити знання студентів наприкінці семестру, підраховуючи просто середнє арифметичне, отримане на контрольних роботах протягом семестру.

Для підвищення рівня освіти потрібно самих студентів зацікавити навчанням. Не секрет, що до початку четвертого курсу більшість студентів починають працювати і з’являються на заняттях лише у великі свята (контрольні, заліки або іспити), найчастіше навіть не знаючи імені викладача. Тому було б доцільно дати більше свободи у виборі предметів самим студентам. Навчальний план був би ідеальним, якби обов’язкові для відвідування предмети на першому-третьому курсах поступово заміщувалися предметами на вибір на четвертих-шостих курсах.

Поступова реорганізація навчального плану формулює третю пропозицію з модернізації освіти: необхідно зіставити лекції і семінари, що викладаються на різних факультетах, з тим, щоб домогтися більшої гнучкості у визнанні оцінок, отриманих студентами на інших факультетах. Якщо таке порівняння предметів буде зроблено, це полегшить прийняття міжнародної класифікації предметів на кшталт європейської ECTS. У цьому разі в російських університетів не буде проблем у визнанні оцінок у студентів, які навчалися за кордоном за обміном, а оцінки, одержані в Росії, будуть адекватно оцінені на Заході.

Потрібно розширювати програми співробітництва як із європейськими, американськими, так і з азіатськими університетами. По-перше, це підніме рейтинг вітчизняних вузів. По-друге, без сумніву, підвищить рівень освіти у вузах. По-третє, сприятиме інтеграції країни у світове господарство і підвищенню конкурентоспроможності як російської освіти, так і російських випускників вузів.

Семінари повинні поступово зайняти набагато більше часу у навчальному плані. Що старший студент, то більшу кількість семінарів він може вибирати...

Поступова реалізація цих пропозицій не має бути руйнівною для самобутності вищої освіти. Вона привнесе в освіту позитивний зарубіжний досвід, який зможе збагатити вітчизняну традицію високих стандартів освіти.