Мовчання — золото? Ні, мідяк

Яке становище українських викладачів? Від чого залежить їхнє кар'єрне зростання? Кому відомі наукові публікації викладачів вітчизняних вишів? Які головні проблеми вищої освіти України? Чи впливають викладачі на їх вирішення - на рівні університету, держави?

Відповіді на ці та низку інших запитань отримали працівники Центру дослідження суспільства, які провели загальнонаціональне соціологічне опитування "Соціально-економічний та професійний портрет українського викладача".

Дослідження охопило 56 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації у 21 області України, Автономній Республіці Крим і м. Києві. Зазначимо, що адміністрація п'яти вишів заборонила проведення опитування: Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного університету технологій та дизайну, Чернігівського державного технологічного університету, Харківської державної зооветеринарної академії та Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ. Уже цей факт, на думку експерта Центру дослідження суспільства Єгора Стадного, свідчить про низький рівень демократичності українських університетів.

Зібрана інформація дозволила окреслити цікаві тенденції і здала відповіді на актуальні запитання.

Яким є фінансове становище викладачів?

43% опитаних отримують дохід менше ніж 3000 грн.
І лише 16% - понад 4500 грн. Причому середня заробітна плата в Україні в першому півріччі 2013 р. становила 3143 грн.

За даними дослідження, дохід залежить від гендерної ознаки. Понад 4500 грн. заробляють 12% жінок і вдвічі більше чоловіків. Крім того, дохід викладачів відрізняється залежно від наукової галузі. Найбільше в Україні заробляють представники ІТ спеціальностей. Майже третина з них отримує більше ніж 4500 грн. Таку ж заробітну плату мають лише 12% викладачів-природничників. Це найменший відсоток у категорії 4500 грн.

Відмінності зумовлені переважно додатковою зайнятістю викладачів. Тільки на зарплату у своєму ВНЗ живуть 80% працівників. Решта, крім основної праці, викладають в інших вишах, проводять наукові дослідження, трудяться на невикладацьких роботах за спеціальністю, займаються репетиторством тощо. Лідерами в отриманні додаткового доходу є ІТ спеціалісти (38%). Найменше шансів мати дохід від іще однієї роботи - у представників технічних і природничих спеціальностей (15 і 8% відповідно).

"Вкрай низькі доходи українських викладачів і мала частка тих, хто має додаткові джерела надходжень, створюють умови для корупції. Безперечно, проблему не можна розв'язати підвищенням зарплат, проте треба розуміти, що без поліпшення матеріального становища очікувати на позитивні зміни у вищій школі не доводиться", - переконана експерт Центру дослідження суспільства Інна Совсун.

Наскільки демократичною є вища освіта в Україні?

Вплив викладачів на ухвалення рішень спадає по ланцюжку "кафедра-факультет-університет-держава". Понад 80% опитаних вважають, що їхнє слово має вагу на кафедрі. Що ж до діяльності університетського керівництва, то на її спрямованість можуть впливати лише 20% респондентів. І лише близько 5% опитаних вважають, що можуть впливати на рішення на державному рівні. Зрозуміло, що впливовість залежить від наукового ступеня. До прикладу: в ухваленні університетських рішень беруть участь близько 55% професорів і вдвічі менше доцентів.

Від чого залежить кар'єрне зростання викладача? 73% респондентів переконані, що треба бути в хороших стосунках із керівництвом. Це навіть важливіше, ніж брати участь у міжнародних стажуваннях. Останнє сприяє кар'єрному зростанню - думка 66% опитаних. І все-таки (що тішить), на думку більшості респондентів, для університетської кар'єри важливо високоякісно викладати (87%), мати багато фахових публікацій (81%) і провадити вагомі дослідження (78%).

До найголовніших проблем вищої освіти викладачі відносять низький рівень зарплати (69%), погане матеріально-технічне забезпечення (49%) і перевантаження паперовою роботою (45%). 42% опитаних скаржаться на неефективне керівництво в їхньому виші. Водночас більше ніж 70% респондентів вважають роботу профспілки на рівні університету результативною. "Тобто її не сприймають як засіб впливу на політику університетського керівництва. Професійна спілка радше вирішує побутові питання: розподіл путівок, виплати матеріальної допомоги. Натомість мала б бути активним гравцем на полі захисту викладацьких прав", - пояснює експерт Центру дослідження суспільства Є.Стадний.

Список уже згаданих проблем вищої освіти завершує надмірна централізація управління. Це питання хвилює лише 12% опитаних.

Які умови для наукової праці?

Аудиторне навантаження українського викладача в середньому становить 18 год. на тиждень. Найбільше викладають природничники й технарі, найменше - ІТ спеціалісти. Навіть у країнах зі слабше розвиненими системами вищої освіти рівень навантаження нижчий. До прикладу: як зазначено у звіті про соцопитування, в Індії доценти й професори можуть викладати щотижня максимум 14 год. Що стосується США, то Американська асоціація університетських професорів встановила межу - максимум 12 год. на бакалаврських програмах і не більше ніж 9 год. у магістратурі. Причому асоціація вказує, що з такими нормами значних досягнень у науковій роботі очікувати не варто. Оптимальна зайнятість - це 6 год. на магістерському рівні. Попри все, МОН України пропонує підвищити норми навантаження, закріплені в наказі №405 від 7 серпня 2002 р.

Проблемою є також міжнародна ізольованість вітчизняних викладачів. Їхні публікації відомі переважно лише місцевим фахівцям. Дослідження показало, що 85% опитаних публікувалися в Україні або СНД. Лише 17% мають публікації у країнах ЄС або Північної Америки за останні три роки. Це стосується й участі в наукових конференціях: 93% проти 14%. Що вже казати про тривале стажування (понад 3 міс.) або дослідницькі проекти за кордоном - всього 14% респондентів.

Ще одним промовистим штрихом до соціально-економічного й професійного портрета українського викладача є зауваження експерта Інни Совсун: "У публічному обговоренні реформи вищої освіти протягом останніх п'яти років працівники науки практично не брали участі, на відміну від студентів, ректорів і політиків. Останні ініціативи міністерства стали можливими лише через це мовчання. Викладачам час зрозуміти, що ніхто, крім них самих, не захищатиме їхні права".