Мертві бджоли… Оновленню шкільних програм із української мови — з болем

14 квiтня, 2017, 17:32 Роздрукувати Bипуск № 14, 15 квiтня-21 квiтня 2017р.
Відправити
Відправити

Про політичну вагу мовних проблем в Україні говорити зайве. Хочеться підкреслити інше: шкільне навчання української мови за 29 років (з часу прийняття Закону про мови в УРСР, тобто з моменту проголошення державності української мови в Україні і появи реальних можливостей для утвердження її на відповідних статусові позиціях) абсолютно не змінило своєї суті й не виконує тієї ролі, яку йому належить виконувати.

Мертві бджоли… Оновленню шкільних програм із української мови — з болем
© sanschool11.org.ua

Про політичну вагу мовних проблем в Україні говорити зайве. Хочеться підкреслити інше: шкільне навчання української мови за 29 років (з часу прийняття Закону про мови в УРСР, тобто з моменту проголошення державності української мови в Україні і появи реальних можливостей для утвердження її на відповідних статусові позиціях) абсолютно не змінило своєї суті й не виконує тієї ролі, яку йому належить виконувати.

Якщо, наприклад, я скажу, що за цей час тільки Святослав Вакарчук для утвердження української мови в молодіжному середовищі зробив більше, ніж усі вітчизняні загальноосвітні школи сукупно, то це, швидше, виглядатиме як недооцінка внеску Вакарчука, що, безумовно ж, зробив значно більше. Українська Вакарчука - це мова душі. Українська шкільних уроків - це "латина" курсу граматики. Пісням Вакарчука відкриваються, ними виражають найсокровенніше. Граматикою ж переймаються хіба для того, щоб скласти ЗНО і більше ніколи до тієї нудоти не повертатися.

Українська Вакарчука - це з тієї традиції, за якою - тисячолітня бездержавна висока духовність. Українська шкільного курсу навчання - так само давня традиція державної бездуховності. Просто раніше вона виражалася "мертвими" для українця писемними чи іноземними мовами, а нині - "латиною" так само мертвого шкільного курсу граматики.

Курсу, який за останні 50 років практично ні на йоту не змінився. Так-так, витоки його десь там, ще у 60-80-х роках минулого століття, коли українську вже майже цілком було витіснено на маргінеси суспільного життя, коли в міській школі можна було навіть звільнитися від її вивчення, а в сільській вона мала виробити елементарну грамотність письма (випускник восьмирічки писав диктант, а десятирічки - твір). І все. Найголовніші функції вже було віддано російській.

Тепер, за Конституцією і законами України, все нібито змінилося. Все-все. Крім змісту шкільного навчання української мови: він в основі своїй той самий, що й у
1984 р. Ті самі три чверті тієї самої граматико-правописної теорії. Решта - лише пояснювальні записки і супровідний антураж. Це десь так, як на "ходову" добротного сільського воза накладати корпус то "жигуля", то "мерседеса" і заявляти, що віз від того стає сучасним авто, а не те авто - возом. Такі "жарти" ще могли б собі дозволити французи, німці чи росіяни, в духовно-культурному просторі яких державність і рідність відповідних мов уже добротно утверджені. А в наших умовах за них доводиться платити дуже дорого - життями українців і втраченими територіями. Ба навіть більше: втраченими поколіннями тих, хто в Україні так і не став українцем.

Сподівання, що рано чи пізно ті, кому належить це зробити, радикально змінять ситуацію, щоразу закінчуються розчаруванням. Для тих, хто сподівається. І так само - черговим перерозподілом грошових потоків. Для тих, хто на проблемі грубо "рубає бабло", механічно клепаючи "оновлені" стандарти і програми за принципом: "Щоб нічого не змінювати - зміни прапор".

Боюся, чергове "оновлення програм", над яким зараз посилено працюють наші реформатори, - теж із цієї опери.

Коли про нього оголосили в контексті творення "Нової української школи" - зажевріла надія: ану ж цього разу складеться. Тим паче що "оновлення" анонсувалося як перехід від знаннєвої до компетентнісної орієнтації, як приведення навчання у відповідність до вікових особливостей учнів. А можливість почути всіх і врахувати думку кожного гарантувалася демократичним обговоренням на спеціально створеній для цього платформі.

…Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли модератор платформи попередила: колеги, будь-які пропоновані вами зміни мають уписуватися у вимоги держстандарту 2011-го р. Другий - коли після першого етапу обговорення в "оновлених" варіантах змісту з'явилися цілі змістові пласти, яких у самому обговоренні ніхто не пропонував. А з таки пропонованого було враховано лише те, що ні до компетентнісного підходу, ні до відповідності віковим особливостям жодного стосунку не має. Радикальні пропозиції (навіть ті, які в межах обговорення здобули дуже солідну підтримку) були відкинуті, бо - "не відповідають стандарту".

Отож хочу сказати найголовніше: тому стандартові (в частині, яка стосується навчання української мови) дуже добре відповідає тільки статус української мови часів щонайпотужнішого зросійщення України. До 1989-го. І саме під повернення до того статусу той стандарт підручними пана Табачника й написано. Як і відповідний закон Ківалова-Колесніченка.

Не вірите? А ви знайдіть у тому стандарті українську в її особливій людинотвірній ролі і державному статусі… Не знайдете. Вона там навіть і не фігурує як щось окреме. Є галузь "мови і літератури". Є компоненти галузі. Один із них (абсолютно рівноцінний з іншими!) - українська мова. Так, володіння нею "сприяє консолідації громадян у розбудові та зміцненні держави, забезпечує доступ до джерел української духовності". А що, у 1984-му не "сприяло" й не "забезпечувало"? Так і тепер.

Фундаторів нової української школи такий підхід влаштовує? Хоч він і гірший, ніж наявний(!!!) І реально "компетентнісна" в ньому - лише термінологія. Це називається словоблуддям. Що, реформі без нього не обійтися?

"Робоча група" (перепрошую, інакше цих людей ніхто ніде не представляв) з оновлення програми з української мови, щоб хоч якось облагородити той стандарт, доповнює перелік ключових компетентностей держстандарту своєю новацією - "спілкування державною мовою". І це не вважається відхиленням. Ні від канонів держстандарту, ні від наявних реєстрів ключових компетентностей, у яких такого різновиду нема, ні від здорового глузду.

"Робоча група" (вона ж із науковців, не зі студентів укомплектована) не зважає на низку грубих методологічних помилок, на яких вибудовуються засади того горезвісного стандарту і теперішнього шкільного навчання мови. Вона преспокійно займається компіляцією, якою підмінює відсутню в головах, душах і текстах цілісність справді реформаційного задуму. Навіщо? Ну яка така гарячка жене замінити погане ще гіршим, аби лише до 2018-го року?..

Врешті, "доповнювати" держстандарт і "оновлювати" програми можна чим завгодно. Від того ніщо не зміниться. "Мертві бджоли не гудуть". Жаль лише п'ятикласників, на яких "оновлення" окошилося найбільше і яким втулили ще одну граматичну тему ("привели у відповідність до вікових особливостей"). Але нічого, звикнуть, втягнуться потихеньку. На уроках української говоритимуть про фонетику і будову слова, підмет і присудок, лексикологію… А на перервах, у позашкільному середовищі і вдома цвенькатимуть російською. На самоті - вмикатимуть записи Вакарчука. І прислухатимуться до чогось у собі. До чого? Можливо, до голосів пращурів, які не знайшли свого продовження в нащадках, значною мірою завдяки недолугості шкільного навчання рідної-державної мови.

…І на завершення. Я наполягав і наполягатиму на особливому статусі української мови як навчальної дисципліни. І на особливому ж, іншому, ніж для всіх інших шкільних предметів, способові навчання їй. Але цим самим я не вимагаю для неї якихось привілеїв - більшої кількості годин на навчання, вищої оплати для вчителів-мовників. Я вимагаю того, чого просить від нас само наше теперішнє життя: зробімо нарешті шкільне навчання мови таким, аби воно повноцінно працювало на утвердження нашої мови в статусі рідної і державної не колись, а сьогодні, в кожну мить нашого теперішнього українського буття. У нас для цього вже зараз є все. А стандарти і програми можна створити і змінити за якісь місяць-другий. Була б воля.

І було б у причетних до святої справи реального оновлення освіти відчуття: навчання української мови на основі держстандарту 2011-го і компілятивно "оновлюваних" під нього програм - це злочин. Ми ним знищуємо найцінніший ресурс країни - українськість у душах українців. І за це сьогодні вже платимо кров'ю. Завтра ж можемо заплатити незалежністю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК