МЕХАНІЧНІ ДИНОЗАВРИ — ГОСТІ КИЄВА

Ці плазуни стали одним із найпривабливіших епізодів у геологічній історії Землі, але на території України кількість їхніх слідів незначна. Наша «морська історія» може похвалитися низкою досить цікавих знахідок, але вони, скажемо прямо, досить непрезентабельні. Попри цей серйозний палеонтологічний мінус, наші співвітчизники не лише продовжують вивчати життя й повадки цих «жахливих ящірок» мезозойської ери, а й створюють їх.

«Мільйони років до нашої ери» — так називається науково-популярна виставка механічних динозаврів, що відкрилася в Київському природничому музеї.
У країнах СНД вона не має аналогів. Подібні моделі існують у Чехії, Німеччині, Франції, США й інших країнах, але зазвичай такі виставки стаціонарні і транспортуванню не підлягають. Виставка Євгена Ходякова і Володимира Галича цікава не лише своєю «сценічною версією», а й багаторічним «пересувним» досвідом.

«Самі робили, самі видумували, — каже Євген Ходяков. — Першу модель ми створили сім років тому й ось уже протягом п’яти років їздимо з роботами по Україні. За цей короткий період побували в двадцяти семи містах, а сьогодні приїхали в столицю».

Найбільший експонат виставки — величний хижак тиранозавр, або «королівський» ящір-тиран. У довжину цей плазун сягав дванадцяти метрів і важив близько шести тонн. Величезні мускулисті щелепи і пилковидні зуби не залишали жертві шансів вижити. Окрім тиранозавра, трійки дрібних компсогнатів, птеранодона і дейноніха на виставці експонується і зауролоф — качконосий ящір, котрий жив у великих озерах і чудово плавав. У СРСР скелети зауролофів уперше були привезені 1947 року з пустелі Гобі експедицією І.Єфремова. Цікаво, що пастухи на півдні Монголії називали кістки цих безневинних травоїдних «лууни яс» — кістки дракона.

Серед полтавських моделей доісторичного світу не лише «жахливі ящірки», а й найдавніші гігантські комахи, морські безхребетні. Важко повірити, що сьогоднішня багатоніжка мільйони років тому була не менше двох метрів завдовжки. У хвилини небезпеки вона, згорнувшись тугим кільцем, з отруйних пор свого тіла виділяла випари йоду і ціанідної кислоти. У іншої гігантської комахи, стенодиктії, котра зовні нагадує бабку, тільки розмах крил сягав вісімдесят сантиметрів. Ця псевдобабка вела хижий спосіб життя.

Попри те, що всі експонати виставки перебувають у «розумному» просторовому масштабі, творцям потрібно не менше семи годин, щоб згорнути її і не менше двох днів, щоб її розгорнути. Не дивно, що після кожної виставки доводиться реставрувати дещо ушкоджені моделі, кожна з яких складається з металевого каркаса, обтягнутого картоном, пінопласту, тканини, пластику й паперу. Всі травоїдні і хижі плазуни, найдавніші комахи і морські безхребетні створювалися за зразками з атласів і енциклопедій. Були і консультації з зоологами та палеонтологами, оскільки творці пересувної експозиції намагалися максимально наблизити свої моделі до дійсності і відтворити якщо не справжнього плазуна, то хоча б його точну копію.

Кожен рух механічного динозавра супроводжується звуком, який точно відповідає його зовнішньому вигляду і способові життя. «Музику ми запозичили у Спіл-берга, — зізнавався Володимир Галич, — але піддали її аранжуванню, завдяки чому у наших динозаврів тепер «рідний звук».

Звісно, виставку сприймають по-різному. Одні дивляться на неї скептично, як на маскарад чи дитячу новорічну ялинку; інші оцінюють за вищою шкалою, відмічаючи новизну й інформативність. Найвдячніші й найцінніші «глядачі», звісно ж, діти. За їхньою реакцією відразу видно: у цій ящірці є недоробка, але та, котра літає, просто незрівнянна.