ЛІВОРУЧ ПІДЕШ — КРИТИКІВ ЗНАЙДЕШ, ПРАВОРУЧ ПІДЕШ — ГРОШЕЙ НЕ НАШКРЕБЕШ...

Успіх першого року реалізації проекту «Центр тестових технологій» Міжнародного фонду «Відродження» багато чим зобов’язаний принципу добровільності. Університети добровільно дали згоду взяти участь в експерименті, визначивши при цьому відповідні спеціальності, для яких при вступі визнавався сертифікат, виданий Центром тестування. Випускники за власним бажанням брали участь у тестуванні і самі вирішували, подавати сертифікат у приймальну комісію університету чи ні. Результати сертифікаційного тестування були конфіденційними. Оце право вибору певною мірою гарантувало підтримку громадськістю першого кроку експерименту. Зауважу: підхід у впровадженні експерименту в Україні та в Росії різнився. У РФ не цікавилися бажанням учнів брати участь в єдиному державному іспиті (ЄДІ). Визначили зверху, який регіон бере участь в експерименті, а тоді — мусиш складати ЄДІ, бо ти живеш у цьому регіоні.

В Україні участь в експерименті взяли лише чотири університети. Було визначено тільки декілька спеціальностей, хоча на тестування прийшли близько п’яти тисяч осіб. А що далі? Чи багато вузів захочуть добровільно приєднатися до піонерів? Принаймні поки що великої черги немає. Якщо для представників вищої школи залишати в дії принцип добровільності, то вочевидь МОН України потрібно вжити певних стимулюючих заходів, аби більше вищих навчальних закладів заохотити до цієї важливої справи.

Головна мета проведення державних випускних іспитів — сертифікаційна (підстава видачі атестату) і селективна (для відбору кандидатів до наступного етапу навчання). Є ще функції другого порядку: контрольні (як загальний, так і поточний контроль за дотриманням стандартів), мотиваційні (відзначати кращих учнів і вчителів, кращі школи) і звітні (звітування про ефективність роботи шкіл). Відверто кажучи, жодна з цих цілей не досягається теперішніми підходами до державної атестації вітчизняних випускників.

Тепер з’ясуємо, з якою метою має впроваджуватися зовнішнє оцінювання навчальних досягнень випускників середньої школи. Головне завдання проекту «Центру тестових технологій» Міжнародного фонду «Відродження», який реалізується у співпраці з МОН України:

— розробка й апробація моделі зовнішнього тестування для забезпечення моніторингу якості освіти та рівного доступу до вищої освіти;

— створення умов для становлення системи зовнішнього тестування на національному рівні з метою забезпечення безперервного зв’язку між середньою і вищою освітою.

Можна сказати, що мета проекту — запропонувати МОН України технологію, завдяки якій вступні іспити до вузів будуть проводитися за єдиними, ближчими до шкільних програм правилами, прозорими і справедливими для всіх. Не менш важливо знати правду про дійсні навчальні досягнення учнів і, відповідно, приймати адекватні рішення для поліпшення якості освіти. Як зазначено в аналітичному звіті Центру тестових технологій: «Оцінка якості освіти має ґрунтуватися на достовірних і порівнювальних даних про освітні результати. Їх можна отримати із застосуванням зовнішнього оцінювання навчальних досягнень, яке має шанс бути об’єктивним і неупередженим, оскільки його здійснюють зовнішні відносно навчального закладу інституції, застосовуючи стандартизовані тестові завдання, відповідні процедури проведення тестування і технології безособової перевірки».

Спробуємо змоделювати можливі варіанти впровадження зовнішнього випускного оцінювання і за критеріями «якість», «справедливість» та «ефективність» оцінити їх.

Насамперед потрібно розуміти складність завдання. В Україні після прийняття Конституції, що фіксує обов’язковість середньої освіти, нема відсіву при переході у старшу школу. Написав учень заяву — і директор фактично змушений брати його у 10 клас, незалежно від результатів навчання (у нас же всі оцінки позитивні). І не дивно, що значна частина учнів старших класів має доволі низькі показники успішності і ще меншу мотивацію вчитися. Тому, якщо при впровадженні тестування ставити перед собою завдання — забезпечити сертифікацію і відбір, то при кількості понад півмільйона випускників якісно зробити це неможливо. Бо, з одного боку, потрібно перевірити рівень навчальних досягнень на відповідність стандартам (певному фіксованому рівню), з іншого — мати велику роздільну здатність тесту при високих результатах, щоб зуміти справедливо відібрати кращих на престижні факультети.

Перше завдання можна порівняти зі спробою перестрибнути рів певної ширини, а друге — стрибнути якомога далі. Погодьтеся, завдання різні. Спроба поєднати перше і друге — головне, за що критикують російський ЄДІ. Тому потрібно визначатися, яке завдання має бути для нас пріоритетним: сертифікація чи відбір? Чи, може, відмовитися від єдиного тестування і використовувати «батарею тестів», тобто проводити кілька тестувань, залежно від рівня випускника?..

Розглянемо кілька можливих варіантів для України, насамперед із тих, які вже існують в інших країнах.

Варіант російський. МОН України визначає області, які беруть участь в експерименті, і всі випускники цих регіонів складають іспити у центрах тестування. Всі вузи, які містяться на території вищезгаданих областей, на всі спеціальності зараховують випускників шкіл за результатами сертифікатів, виданих Центром тестування, не проводячи своїх власних вступних випробувань. Через кілька років ця практика має поширитися на всю країну.

Цей підхід дорогий, оскільки передбачає тестування усіх учнів, проте дає повну картину навчальних досягнень випускників регіону. Але як поєднати «два в одному» (мається на увазі сертифікацію і відбір), невідомо: тестуємо ж усіх, а не тільки кращих. Тому, як і в Росії, цей підхід небезпідставно буде піддаватися критиці. Безумовно, слід чекати опору з боку вузів, як з об’єктивної причини — сумніви щодо якості технології відбору, так і з суб’єктивної — втрата привілею відбору.

Варіант англійський. Приймається закон про проведення зовнішнього оцінювання з основних предметів усіх учнів по закінченні початкової, базової і старшої школи. Позитивом є те, що учні протягом навчання звикають до проведення зовнішнього оцінювання і тому випускне тестування, яке має високу ставку, — шлях у майбутнє, не буде таким несподіваним. Одночасно матимемо повну картину навчальних результатів кожного учня, кожної школи, причому в динаміці. Відповідно, виконуватимуться функції контрольні, мотиваційні та інформаційні і, звичайно, сертифікаційні. Основні недоліки — вартість. (Експерти жартують, що в Англії моніторинг освіти коштує стільки ж, скільки вся система середньої освіти.) Цей підхід ми навряд чи скоро зможемо собі дозволити. Окрім того, такий підхід в Україні не змінить ситуацію і зі вступом до вищої школи.

Варіант литовський. Відповідно до нормативного акта, іспити у Центрі тестування складають лише ті випускники, які хочуть вступати до вузів. Причому лише з тих предметів, які вузи визначили для вступу на відповідну спеціальність. Учні, які не хочуть відразу продовжувати навчання у вищій школі, складають іспити у своїй школі, як у нас. Майбутні абітурієнти теж складають іспити у школі з предметів, що не зазначені вузами як необхідні для вступу. (Перевагою литовської системи середньої освіти є те, що старша школа в Литві профільна. В Литві існують так звані мобільні класи, які формуються на основі вибору учнем предметів, котрі він вивчає за поглибленою програмою. Очевидно, учні поглиблено вивчають ті предмети, які в майбутньому їм треба буде складати в Центрі тестування для вступу у вуз.) Тому тестові завдання, швидше, орієнтовані на відбір, ніж на сертифікацію. Їх рівень складності доволі високий. Отримані результати в Центрі тестування за відповідною формулою переводяться у шкільну оцінку для атестату.

Перевагою литовського підходу є те, що тестується певна цільова група, а не всі. Це значно економить кошти, крім того, свій вибір випускники роблять самі. Недолік — випускників і вузів в Україні набагато більше, ніж у Литві. Тому нам одного тестування може бути замало, щоб справедливо відібрати абітурієнтів на престижні спеціальності кращих університетів.

Варіант компромісний, зорієнтований на вступ до вузів. Випускники за бажанням складають тест у Центрі тестування, результати якого можуть бути переведені у 12-бальну систему оцінювання і використані як державна атестація. Тобто випускник може використати сертифікат, і не складати випускні іспити в школі, або, якщо незадоволений оцінкою, пройти державну атестацію зі всіма в школі, так, як це було під час експерименту 2003 року.

Говоритимемо лише про випускників, які вступають до вузів ІІІ—ІV рівнів акредитації на місця державного замовлення. (Для вступу в навчальні заклади І—ІІ рівнів акредитації на бюджетні місця це можна не поширювати, бо, як зазначив міністр на недавній нараді керівників вузів І-ІІ рівнів акредитації, у 2003 році на перший курс коледжів та технікумів вступили 215 тисяч абітурієнтів, 405 тисяч — до вузів ІІІ-ІV, а в перший клас пішли лише 454 тисячі учнів. Через демографічний спад скоро у вузах буде більше місць, ніж випускників. Нас цікавлять лише бюджетні місця, відсоток яких рік у рік зменшується.) Отже, за цим варіантом, випускник школи для вступу до вузу (так, як і в Литві) має обов’язково пройти тестування в центрах тестування з предметів, що їх приймальна комісія вищого навчального закладу визначила необхідними для зарахування на ту чи іншу спеціальність. Але наші вузи можуть діяти інакше, ніж литовські. Вони можуть оголосити прохідний бал за результатами тестування з базових предметів і мінімальний прохідний бал з профільного предмета. Тоді для тих абітурієнтів, які подали документи на відповідні спеціальності, вуз, якщо бажає, може провести вступне випробування з профільного предмета. Тобто сертифікаційне тестування служитиме певним фільтром для вузів. Університети мають право самі відбирати собі студентів, але кожен повинен пройти «сито» Центру тестування.

Перевага компромісного варіанту — усі, хто бажає вступати на місця, визначені державним замовленням, мають пройти зовнішнє тестування. Причому усі українські випускники складають іспити за єдиними правилами. (Це дасть і певну інформацію про рівень навчальних досягнень учнів для прийняття рішень щодо освітньої політики.) Другим позитивним моментом є те, що на спеціальності, на які існує великий конкурс, вузи зможуть самі відібрати кращих за критеріями, котрі вважатимуть доцільними. Ці критерії, безумовно, за рік мають бути відомі майбутнім абітурієнтам. Третій плюс — не пройшовши відповідного «сита» в Центрі тестування, не можна претендувати на вступ, що зменшить можливості для зловживань.

Очевидно, цей варіант має й недоліки. Випускникові треба двічі складати іспит з одного і того ж самого профільного предмета — один у Центрі тестування, другий у вузі. Різні вузи можуть мати різні підходи щодо типу іспиту, тому ми не подолаємо існуючої «ексклюзивності» вступу до різних вищих навчальних закладів, відповідно, ціна послуг репетиторів на профільний предмет не знизиться. Але не забуваймо, що такий іспит залишиться лише один.

Варіант, що розглядається, істотно зменшить видатки на тестування, бо не передбачає тестування всіх, хто закінчив школу. Це — певний компроміс між середньою та вищою ланками освіти.

При реалізації компромісного варіанту необхідно додатково проводити вимірювання навчальних досягнень учнів (моніторинг якості освіти). Але для того, щоб знати реальний стан справ, нема потреби тестувати всіх, достатньо це зробити на репрезентативній вибірці (скажімо, близько 10 тисяч осіб, по 350 з кожної області). Цей моніторинг бажано здійснювати після закінчення початкової й основної школи. А коли з’являться кошти, то можна перейти на загальне тестування, як в Англії.

На мою думку, проведення єдиного іспиту для всіх випускників середніх шкіл недоцільне. По-перше, це надто дорого. По-друге, організаційно важко буде забезпечити чітке виконання всіх процедурних моментів під час проведення тестування на всій території нашої країни. По-третє, який сенс тестувати всіх? Для того, щоб отримати картину навчальних досягнень наших учнів, досить провести тестування на репрезентативній вибірці і тоді з достатньою точністю зробити потрібні висновки. Для осіб, які визначають освітню політику і приймають рішення, цього цілком досить.

* * *

Впровадження зовнішнього оцінювання — не якась нова кампанія, а нагальна необхідність. З одного боку, вона викликана децентралізацією управління освітою. Різноманітність типів шкіл і різні умови навчання в сільських та міських школах створюють певну проблему для держави у забезпеченні однакового доступу до якісної освіти. Щоб унормувати цю різноманітність, заведено використовувати дві речі: державний стандарт освіти, який повинна забезпечити держава, і зовнішнє оцінювання — як гарантію досягнення цього стандарту. З іншого боку, необхідність впровадження зовнішнього оцінювання зумовлена ставленням громадськості до наявної системи. Результати соціологічного опитування молоді, які вже неодноразово публікувалися, засвідчили: 53% юнаків та юнок переконані, що випускні іспити не є об’єктивними, а 63% молодих людей не вважають систему вступних іспитів прозорою й чесною. Більшість молоді (82%) вважає, що існуючу систему необхідно реформувати. Окрім того, створення системи моніторингу якості освіти сприятиме і входженню України в європейський освітній простір, зробить нас прозорими та зрозумілими для інших.

Відкритим залишається тільки основне питання: коли ми впровадимо зовнішнє оцінювання по всій країні? Коли наша система освіти стане чесною, прозорою, справедливою і, відповідно, якісною?..