«ЛЕБІДЬ, ЩУКА ТА РАК» КОМП’ЮТЕРИЗАЦІЇ СІЛЬСЬКИХ ШКІЛ

Мало хто сумнівався в тому, що програма комп’ютеризації сільських шкіл на 2001 — 2003-й, затверджена постановою Кабміну №436 від 6 травня 2001 року, із тріском провалиться. Песимісти майже не помилилися: за три роки з запланованих у Держбюджеті 156 млн. грн. було виділено лише 18,5 (включаючи 7 млн. у першому півріччі поточного року; як показує досвід, фінансування під кінець року трішки поліпшується, проте навряд чи це кардинально змінить картину). Як водиться в нашій країні, «крайнього» не знайти: кожне з «зав’язаних» на програму відомств — і Міністерство освіти та науки, і Держкомзв’язку, і Міністерство фінансів — «зробили все можливе». Проте не можна навіть сказати, що «віз і нині там» — у сьогоднішньому проекті Держбюджету-2004 на програму комп’ютеризації сільських шкіл передбачено аж 4 млн. гривень!

Довідкова інформація. Загалом в Україні є 6688 загальноосвітніх шкіл I—III ступеня. Із них комп’ютерні класи, причому не завжди сучасні, мають лише 1564, або 23,4%.

Коротко про розподіл функцій трьох головних учасників програми (загалом їх близько десятка, включаючи МінАПК і «Укртелеком»). Відповідно до пункту 2 згаданої вище постанови Держкомзв’язку щокварталу подає Кабміну інформацію про стан її виконання. Адже проект комп’ютеризації сільських шкіл входить у Національну програму інформатизації, виконання якої контролює цей орган. Проте головним розпорядником держбюджетних коштів є Міносвіти. Саме воно укладає контракти на закупівлю навчальних комп’ютерних комплексів (НКК) і розплачується за них перед постачальниками. МОН також фінансує методичні розробки згідно з проектом. Ну й, нарешті, Мінфін, а точніше, Держскарбниця виділяє на це відповідно до затвердженого Держбюджету кошти. Точніше, не виділяє. Так, минулого року з 45 млн. грн. було виділено лише 2,4 (5% від плану), а в поточному — сім мільйонів (7,5% від запланованих 93 млн. грн.) І хоча рік ще не завершився, можна прогнозувати: у відсотковому відношенні ця сума докорінно не відрізнятиметься від торішньої.

Невід’ємною частиною програми комп’ютеризації сільських шкіл є їхнє підключення до Інтернету, яке виконує ВАТ «Укртелеком». Проте з цим підключенням узагалі парадоксальна ситуація: «Укртелеком» школи підключає, а потім... відключає за несплату! Бо бюджетні кошти на оплату школами Інтернет- послуг не передбачено! Крім того, сільським школам, котрі підключаються за комутативним з’єднанням, доводиться додзвонюватися провайдеру в райцентри через «8», оплачуючи час з’єднання по міжміському тарифу.

2001 року підключено 43 сільських школи з 315 запланованих, 2002-го — 129 (із 844), у першому півріччі поточного року — 206 (із 1416). Точної інформації про кількість відключених шкіл немає, відомо лише, що їх небагато, та й відключення ці іноді бувають тимчасовими. Проте «Укртелеком» можна зрозуміти — попри те, що це держпідприємство, «зобов’язати» його працювати собі на збиток складно.

Сам «Укртелеком» пропонує два виходи з ситуації. Перший — виділити школам кошти на оплату послуг Інтернету із бюджету. Скільки на це потрібно — порахувати важко. В офіційних документах, зокрема «укртелекомівських», ніде не фігурують технічні вимоги до каналів доступу до Інтернету для шкіл. Адже не оплачуватиме ж бюджет школам мегабітні канали.

Другий вихід — законодавчо врегулювати питання зменшення відрахувань у бюджет Інтернет-провайдерами, котрі надають послуги освітнім установам за ціною, нижчою від собівартості. Нагадаємо: із такою пропозицією ще років чотири тому виходила Інтернет-асоціація України. Тоді «нагорі» її пропустили повз вуха. Нині, напевно, не пропустять. Вигода «Укртелекому» це вам не вигода якихось там недержавних провайдерів. Та й підвищити його рентабельність за рахунок зменшення витрат перед приватизацією було б не зайве.

Крім цього, відповідно до постанови КМ №608 від 26.04.2003 «Про порядок здійснення витрат Держбюджету на виконання проектів Національної програми інформатизації», такі витрати здійснюються лише після узгодження цих проектів із Держкомзв’язку (органом, відповідальним за нацпрограму). І тільки за наявності такого узгодження Держскарбниця має здійснювати платежі з відповідних видів робіт. Правда, Держкомзв’язку без жодних проблем узгодив контракти на поставку навчальних комп’ютерних комплексів, навіть виходячи не із самих контрактів, а з даних про них, наданих йому Науково-методичним центром засобів навчання Міносвіти. Не вникаючи ні в їхню специфікацію, ні у відповідність завданням програми інформатизації, ні в реальну вартість. Тільки от сума контрактів, наданих на узгодження, була набагато менша від запланованої на рік...

При цьому виділені кошти, як, приміром, сім мільйонів поточного року, за інформацією Міносвіти, витрачаються в основному на виконання робіт із виготовлення й поставки навчальних комп’ютерних комплексів. Це — капітальні витрати. Вони становлять до 90 % від планових. Поточні витрати йдуть на фінансування розробки методичних матеріалів, дидактичних програмних засобів, нормативно-правового забезпечення інформатизації сфери освіти (приміром, розробку Положення про кабінет інформатики, без якого він не зможе працювати навіть із комп’ютерами). Усі ці роботи також перебувають у хронічно незавершеному стані.

Ситуація, за якої на роботи з програми виділяється лише незначна кількість запланованих коштів, спричиняє зростання заборгованості шкіл перед постачальниками техніки й розробниками ПО й методичного забезпечення. Природно, кошти, які надходять наступного року, витрачаються на погашення цієї заборгованості. За два роки функціонування програми з трудом профінансовано обсяг 2001 року...

А либонь 2003 року очікувані результати проекту «Інформатизація загальноосвітніх шкіл, комп’ютеризація сільських шкіл» Національної програми інформатизації (розпорядження КМ №414-р від 17.07.2003) — забезпечення навчальними комп’ютерними комплексами (включаючи монтаж, введення в дію та підключення до Інтернету) 1690 сільських шкіл! На 2004 рік пропонувалося комп’ютеризувати вже 3369 шкіл! На це спочатку планувалося виділити 189 мільйонів гривень. Як ми уже відзначали, на даний момент цю суму зменшено в 50 разів. Очевидно, Держбюджет не в змозі профінансувати цю зростаючу снігову грудку недофінансування за програмою.

Отже, крайньою, на перший погляд, виходить Держскарбниця, котра не дає бідному Міносвіти гроші. Проте лише на перший. Адже в умовах недофінансування міністерство може вибирати, які внутрішні витрати воно субсидіює передусім, а які — за залишковим принципом. І 7 млн. грн. поточного року, і 2,4 млн. грн. минулого — суми, узгоджені Міносвітою та Держскарбницею. Позаяк програма комп’ютеризації сільських шкіл фінансується на одиниці відсотків від плану (тоді як саме міністерство — на 80—90%), можна зробити висновок: ну вже ніяк вона не входить у пріоритети керівництва Міносвіти.

…На початку грудня Президент України візьме участь у женевському саміті з питань інформаційного суспільства. Там він доповідатиме своїм колегам-президентам про кроки нашої країни, спрямовані на інтеграцію в нього. Не забуде згадати й комп’ютеризацію освіти (хоча це завдання давно має бути вирішене в країні, яка вважає себе цивілізованою). Тільки от хвалитися йому в цьому напрямі не буде чим...