Криза довіри

Конкурсний відбір підручників для 4-го класу Нової української школи мав усі шанси увійти в історію. Вперше до його проведення Міністерство освіти і науки залучило дві державні установи, закріпивши за ними організацію різних етапів конкурсу.

Створений торік Український інститут розвитку освіти (УІРО) мав розробити ефективні процедури експертної оцінки якості навчальної літератури, відібрати й навчити експертів та провести експертизу проєктів шкільних підручників

Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО) мав забезпечити вибір рекомендованих МОН підручників учителями, підбити підсумки їхнього голосування та закупити навчальну літературу.

Проте задуманому не судилося збутися. Через півтора місяця від дня оголошення конкурсного відбору підручників для 4-го класу МОН усунуло УІРО від проведення першого етапу конкурсу, передавши функції експертної установи Інститутові модернізації змісту освіти.

Міносвіти змінило свою стратегію реформування процедури відбору навчальної літератури для школи, а тому не забезпечило подальшого розвитку своєї новоствореної інституції. Це призвело до браку в УІРО належних ресурсів для проведення етапу експертного оцінювання навчальної літератури. Як людських, матеріальних, так і технічних.

З власної ініціативи та з використанням власних ресурсів УІРО розробив концепцію інноваційного технологічного продукту — електронного модуля «Експертиза». Оскільки зазначеного проєкту держава не фінансувала, для його розробки були залучені ресурси міжнародних партнерів. Цей програмний засіб для опрацювання проєктів підручників, за словами керівництва інституту, мав би мінімізувати вплив людського чинника на процедури експертизи, підвищивши таким чином довіру до конкурсного відбору.

А довіра до процедури оцінювання проєктів підручників, яку здійснював ІМЗО впродовж останніх років, м’яко кажучи, невисока. Насамперед — через надмірну закритість і непрозорість цього етапу конкурсу.

До проведення експертизи ІМЗО залучає всіх, хто подав документи і пройшов навчання. Усе б гаразд, але впевнитися у кваліфікації таких оцінювачів неможливо. Імена та прізвища експертів шкільних підручників — мабуть, одна з найбільш охоронюваних таємниць у МОН.

Можна було б сприймати анонімність експертів як гарантію їхньої незалежності. Натомість режим, у якому організатор конкурсу визначає експертів для оцінювання проєктів навчальної літератури, залишає за ними можливість зловживати правом відхиляти підручники від участі в конкурсі.

І тут уже не до жартів, коли замовний висновок експертизи може містити корупційну складову. Адже рішення експерта безпосередньо впливає на розподіл коштів державного бюджету, спрямованих на видання навчальної літератури. Так у процедурі оцінювання підручників створено передумови для зловживань.

Як підвищити довіру до процедури експертизи шкільних підручників?

На наш погляд, потрібно не лише відібрати та навчити експертів, сертифікувати їх, а й сформувати базу цих фахівців і розмістити її у відкритому доступі. Тільки тоді можна буде перевірити, чи в експертів, яких експертна установа залучає до оцінювання проєктів підручників, нема конфліктів інтересів із учасниками конкурсного відбору. Чим більше світла впаде на процедури експертизи, тим менше народжуватиметься підозр в необ'єктивності або упередженості експертних висновків. У підсумку, виграють усі сторони.

А ще — потрібно налагодити громадський нагляд за формуванням експертних груп. Зараз розподіл експертів для оцінювання проєктів підручників відбувається в ІМЗО за зачиненими дверми. Ми готові долучитися до роботи комісії з відбору експертів, аби забезпечити дотримання принципів прозорості, відкритості та гласності при проведенні конкурсу підручників. Ця пропозиція вже давно на столі у МОН.