КИЇВСЬКА «КРАВАТКА», ПАНОВЕ ЛІЦЕЇСТИ

Напевно, у світі високої політики ця подія залишилась мало ким поміченою. Насправді ж це був справжній дипломатичний прорив, хоча й не глобального масштабу. Нинішнього року в Конгрес-центрі ООН у Гаазі (Нідерланди) на 35-му щорічному молодіжному форумі «Модель ООН» вперше підняли прапор України. Це означало, що у представницькому зібранні бере участь українська команда. А презентували нашу державу п’ятнадцяти- й шістнадцятирічні школярі — учні Київського ліцею бізнесу. Саме цей навчальний заклад виступив ініціатором, організував і провів три (з 1999 по 2002 роки) Всеукраїнські конференції для старшокласників «Модель ООН (МООН) в Україні», тому й був запрошений до Гааги повноправним учасником міжнародного зібрання. Всього в роботі форуму брали участь 3700 школярів з 54 країн світу. Вони розглядали питання порушень прав людини, екологічні та суспільні проблеми.

Проект МООН існує в Європі вже 35 років. Власне, його можна назвати діловими іграми для учнівської молоді. Вперше таку гру провели саме в Гаазі. В ході конференції відтворюється (звісно, у дещо спрощеній формі) робота всіх комітетів і комісій ООН, включаючи Раду Безпеки. Така «імітація» дає унікальну можливість учням спробувати себе у ролі генерального секретаря об’єднання чи голови комітету, делегата тієї або іншої країни — члена організації. До речі, генеральним секретарем МООН в Україні 2003 року обрали десятикласницю Київського ліцею бізнесу Катерину Цимбалюк.

Зовсім недавно — в квітні ц.р. — Київський ліцей бізнесу знову зібрав у столиці під своїми прапорами на чергову, вже четверту, Всеукраїнську учнівську конференцію МООН команди 46 шкіл з усіх регіонів України. Тему було обрано вельми актуальну — «Рівний доступ до якісної освіти». І все відбувалось абсолютно по-дорослому, без поправок на вік: участь у конференції представників посольств інших держав в Україні, доповіді, диспути, обговорення за «круглими столами» й прийняття резолюцій.

Гадаю, не випадково ініціатором проведення таких конференцій-тренінгів для майбутніх дипломатів і парламентарів став Київський ліцей бізнесу. Завдання, які ставить у процесі навчання ліцей (а це 8—11 класи), сформульовані зовсім не по-шкільному. Скажімо, чітке самовизначення і побудова індивідуальної траєкторії в бізнесі й навчанні. Якісна базова освіта. Рання спеціалізація в оргуправлінській діяльності. Нові інформаційні технології. Імідж ділової людини: стиль, іноземні мови, акторська майстерність, хореографія.

Навіть заняття тут складаються не з уроків, а з пар, як у вузах. І це вже крок до наступної сходинки освіти. Та й вчаться тут не діти, а «панове ліцеїсти». Саме так звертається до них увесь педагогічний колектив. А кожний навчальний рік у ліцеї починається не з «парадної форми», а якраз зі спортивної — з кросівок, рюкзаків і автобусів, які везуть дві сотні хлопчаків і дівчат на три дні за місто. Там відбувається залучення новачків до ліцейської родини, перше випробування характеру й витривалості. Доводиться прокидатись на крос о шостій ранку, і погода для кросу, за ліцейськими переказами, буває доброю, якщо йде дощ або сніг, і дуже доброю, коли повінь чи землетрус. Потім — «мозкові штурми», диспути й вечори біля вогнища.

Учні тут з восьмого класу починають брати участь у різноманітних тренінгах, захищати роботи й творчі проекти із зовсім не дитячих тем: банківська справа, загальне й промислове управління, біотехнології, а то й взагалі з питання, гідного дискусії академіків, — «Полікультурна освіта в Україні». А ще ж — фітнес, акторська майстерність, психологія… Воно й зрозуміло: сучасній діловій людині треба бути сильною, витривалою і водночас актором, сценаристом і режисером складних відповідальних акцій.

Але ніхто не нарікає. Навпаки — квапляться все встигнути, розсипаючись після пар по ліцею у невідкладних справах. Одні — на засідання ліцейського психологічного клубу «Ковчег», інші — до спортзалу, бо незабаром малі олімпійські ігри, треті — на заняття творчого об’єднання «Дракон» (це, власне, ліцейський театр), або до хореографічного класу. Бо щоб перемагати в олімпіадах, міжнародних фінансових іграх, виступати на міжнародних конференціях, брати участь в «Одіссеї кмітливості» (теж міжнародна гра, і виключно англомовна), конкурсах Української малої академії наук, мало тільки занять на уроках. Навчити бізнесової діяльності та й взагалі підготувати до життя молоду людину за партою неможливо. Тому педагогічна команда надає ліцеїстам можливість спробувати себе в ділі, створює такі ситуації, в яких би діти шукали рішення самостійно. Помилялись, «завалювали» справу, сім разів падали, але вісім разів піднімались.

Що ж, мабуть, це найбільше мистецтво педагога — навчити своїх вихованців не тільки перемагати, а й підніматися після падіння. І швидко вчитися на власних помилках.

…У англійців існує особливий символ — ітонська краватка. За нею впізнають один одного випускники цієї престижної школи. І не лише впізнають, а й підтримують, хоча багато хто ніколи й не бачили один одного. У Київського ліцею бізнесу теж є свій символ — древня слов’янська лодія, яка широко розправила вітрила. Десять років ці вітрила жене вітер, і якщо він не завжди попутний, а ще й зустрічний, це тільки гартує «матросів».