IQ І ВВП

Річард Лінн, професор психології з Ірландії, і Тату Ванханен, професор політології з Фінляндії, досліджують коефіцієнт інтелектуального розвитку (IQ) уже багато років. Фахівці добре обізнані з їхніми напрацюваннями в цій галузі, а з минулого року результати професорських досліджень почали обговорювати не лише на наукових конференціях, а й у пабах, чатах та курилках. А все завдяки публікації в Америці їхньої книжки «IQ і багатство націй».

Основна ідея цього 300-сторінкового фоліанта полягає в тому, що статок держави тісно пов’язаний із середнім рівнем інтелектуального розвитку його громадян. Провівши тестування репрезентативної вибірки представників 81 країни, професори визначили для кожної з них національний IQ і зіставили отримані результати з відповідним показником ВВП на душу населення. Коефіцієнт кореляції виявився рівним 0,76 — як стверджують фахівці, для соціологічних досліджень це дуже хороший показник. Тим паче що у випадках, коли ця кореляція не дотримувалася, автори теорії чітко обгрунтували причини виникнення відхилень.

Отже, найрозумнішими виявилися жителі країн Південно-Східної Азії — їх середній IQ коливався в межах 103—107 пунктів. Потім ідуть жителі Європи, США, Канади, Австралії та Нової Зеландії з показниками, що коливалися близько позначки 100. Для більшості азіатських, північноафриканських та латиноамериканських країн середній показник становив 85 пунктів. А ось країни іншої частини Африки та Карибського басейну набрали близько 70 «балів». Середній по планеті коефіцієнт інтелектуального розвитку виявився рівним 90. Проте «стандартною» величиною дослідники вважають IQ англійців — 100 пунктів. При цьому американці, які мають найтугіший гаманець (29,6 тисячі доларів ВВП на душу населення за даними 1998 року), від «стандарту» відстають на дві «сходинки».

Чинниками, які визначають найзначніші відхилення від виведеної ними закономірності, Лінн і Ванханен вважають наслідки соціалістичного ладу (IQ Китаю та Росії, приміром, дорівнюють, відповідно, 100 і 96 пунктам, при цьому ВВП на душу населення в них становлять 3 тисячі й 6,5 тисячі доларів). Спотворює картину й наявність виняткових природних багатств — приміром, нафти, діамантів чи клімату, сприятливого для розвитку туризму. Як приклад можна назвати Південну Африку з її 72 пунктами IQ і майже 9 тисячами доларів ВВП на душу населення і Барбадос, — відповідно, 78 і 12 тисяч доларів. І, нарешті, для африканських країн, чий IQ виявився нижчим за 70 пунктів, взаємозв’язок статку держави та інтелектуального розвитку його громадян не простежується взагалі. Це змусило авторів припустити деяке граничне значення коефіцієнта розумового розвитку, після якого цей розвиток може визначати економічний стан.

Автори також описали основні механізми впливу більш високого розумового розвитку на багатство нації. По-перше, люди з вищим IQ спроможні отримувати складніші навички, які забезпечують їм вищі доходи, дозволяють виробляти дорожчі та конкурентоздатніші товари і послуги. Крім того, розумніші наполегливіше розвивають транспортну систему й телекомунікації, які дозволяють забезпечити найефективнішою інфраструктурою найважливіші для подальшого розвитку галузі виробництва, сільського господарства та сфери послуг. І, нарешті, розумні народи зазвичай вибирають собі розумних політичних лідерів, здатних ефективно управляти своїми державами.

Ось тут і починається найскладніша частина логічної побудови — чим визначається коефіцієнт розумового розвитку й про що, власне, він свідчить? Хоч автори дослідження і пояснили: тести, використовувані ними, мали невербальний характер і не залежали від різниці в культурі та освіті, проте критики їхньої теорії стверджують, що цей коефіцієнт значно більшою мірою свідчить про рівень розвитку, ніж про рівень можливостей. А якщо так, то відбувається підміна причини наслідком — адже очевидно, що багатші держави мають вищий рівень не лише системи освіти, а й охорони здоров’я.

У своїй книжці професори посилаються на дослідження близнюків, під час якого було встановлено, що рівень інтелекту на 80% визначається спадковістю. Тому один із висновків, зроблених дослідниками, дуже песимістичний — розрив між бідними та багатими країнами подолати не вдасться. Втім, його можна скоротити. Для цього багаті країни повинні свою основну допомогу скеровувати на поліпшення харчування вагітних жінок і маленьких дітей, адже в такий спосіб IQ підростаючого покоління можна підвищити на 10—15 пунктів, тим самим прискоривши економічний розвиток бідних країн. А найшвидше в недалекому майбутньому розвиватимуться посткомуністичні країни, IQ яких явно дозволяє їм розраховувати на кращу економічну долю. Україна до списку протестованих восьми десятків країн, природно, не потрапила. Проте її середній коефіцієнт у зведеній таблиці визначений за аналогією з російським — 96 балів. Що ж, цілком достатньо для хорошого життя.