Ідеї Бендукідзе та "уряд камікадзе"

Є у нас досягнення, гідне книги рекордів: за 24 роки в незалежній Україні поміняли 18 міністрів охорони здоров'я. Дев'ятнадцятий - Александр Квіташвілі, не чекаючи, поки його знімуть, сам написав заяву про відставку. Це викликало значне пожвавлення не тільки в медичних і фармацевтичних, а й у політичних колах.

Те, що крісло під міністром дуже розхитане, давно було помітно. Але чому він вирішив піти саме тепер? Адже прем'єр-міністр дав йому час до осені, сподіваючись у вересні побачити перші реальні досягнення на шляху реформування медичного відомства. Можливо, підштовхнули виступи представників фракції БПП, які не просто критикували міністра, а посилалися на результати якогось "внутрішнього аудиту"?

Чи постаралися акули фармбізнесу, незадоволені тим, як іде підготовка до освоєння 4 млрд бюджетних гривень, призначених на закупівлю лікарських препаратів і вакцин?

Причини називають різні. Але одне відомо точно - міністра пропонують звільнити зовсім не за те, що охорона здоров'я руйнується як система, а якісна медична допомога переходить у розряд недоступної розкоші для мільйонів зубожілих громадян нашої країни. За таке з посади міністра в нас не знімають.

Каліф - на годину, міністр - на півроку

Сім місяців Александр Квіташвілі керує Мінздоров'я. У грудні минулого року, коли його представляли як члена нової урядової команди, не шкодували слів, акцентуючи увагу на успіхах грузинських реформ. Як відомо, історик за освітою, Сандро Квіташвілі очолював міністерство праці, охорони здоров'я і соціальної політики Грузії в 2008–2010 рр. (Після відставки його призначили в.о. ректора Тбіліського університету.)

Судячи з резюме, з медициною він справи більше не мав. Але це не завадило йому стати одним з 12 експертів, які торік розробляли стратегію реформування системи охорони здоров'я України. Розрекламований документ критикували всі - лікарі, юристи, пацієнтські організації, не знайшовши в ньому ні стратегії, ні тактики. Коли закінчилися гроші на проведення презентацій, про стратегію благополучно забули.

Та участь у робочій групі принесла А.Квіташвілі додаткові бали - піарники щоразу наголошували, що міністр-іноземець чудово вивчив українську медицину і готовий її реформувати.

За словами ідеолога грузинських реформ Кахи Бендукідзе, медицину на краще можна змінити років за п'ять. "Уряд камікадзе" обіцяв упоратися із цим набагато швидше.

М'яко кажучи, непросте завдання поставили перед міністром охорони здоров'я. Чи знав він, на що йшов?

Перші зустрічі громадськості з міністром-іноземцем, чесно кажучи, спантеличили. Лікарі, які ревниво ставляться до закритості кола втаємничених у секрети нозологій, анамнезів, епікризів тощо, не визнали в міністрі свого, називаючи позаочі вчителем історії. Міністр не залишився у боргу - в одному з інтерв'ю він обізвав медиків інертним салом. Вислів так образив лікарів, що про нього згадували навіть у День медичного працівника. Чи варто говорити про те, як сприйматимуть ідеї реформування ті, хто має їх здійснювати на практиці.

Поїздки в регіони, прес-конференції міністра завжди супроводжували представники однієї з громадських організацій, яка спершу всіма силами підтримувала й піарила А.Квіташвілі, а згодом улаштовувала акції, домагаючись його відставки.

Новоспечений міністр був упевнений, що реформи слід розпочинати зі скорочення ліжко-місць і приватизації лікарень. Як у Грузії. Принцип пропонувався простий: те, що залишилося від старих лікарень, віддати інвесторам, щоб вони побудували на тому місці нові. На запитання, що робити з добре обладнаними бюджетними клініками, де проводяться найскладніші операції, міністр здивовано вигукнув: "А хіба у вас є такі?! Якщо є, нехай працюють, потім видно буде".

Те, що він не знав української системи охорони здоров'я, - півбіди. Набагато гірше, що керівник галузі, на якого покладали неймовірні надії, не бачив ані стратегії, ані тактики навіть не розвитку її, а хоча б стабілізації в умовах кризи і війни. Але треба віддати належне - Квіташвілі відповідав на запитання щиро, не ховався за папірцями.

За його словами, Мінздоров'я готове передати медичні університети в підпорядкування Міністерства освіти і науки, повторивши досвід Грузії. Лікарні, після скорочення ліжкового фонду і зайвого медперсоналу, отримають автономний статус, зможуть заробляти гроші самостійно, а благодійні внески, гонорари лікарям та інші грошові потоки буде легалізовано - все піде через касу. Коли його попросили уточнити, що ж отримає країна після реалізації планів, викладених у стратегії, він відповів, як в Одесі, запитанням на запитання: "А як можна прогнозувати сьогодні те, що буде через десять років? Хіба ви могли сказати в 2004 р., яка ситуація буде в Україні в 2014-му?!"

У медичних колах люблять не тільки цитувати, а й коментувати висловлювання міністра, марно намагаючись зрозуміти, чому при формуванні уряду вибір припав саме на нього.

Не у свої сани

Офіційна версія - А.Квіташвілі успішно проводив реформи в грузинській охороні здоров'я і готовий повторити трудовий подвиг в Україні.

Але підготовка програми реформ затяглася, обіцяні презентації та обговорення нагальних завдань щоразу переносилися. Затримка дихання на старті (в умовах війни і наростаючої кризи) загрожувала паралічем усій системі. Довелося вдатися до штучної вентиляції застоялих популістських обіцянок. Офіційну версію підсолодили новими ідеями й упакували в модний фантик, який мав сподобатися електорату - міністр-іноземець встояв перед спокусами фармації, що допоможе йому викоренити корупцію в стінах Мінздоров'я. Наголос зробили на проведенні закупівель через міжнародні фонди й організації - ВООЗ, ЮНІСЕФ тощо.

Ідею приписували собі всі, хто міг: уряд, міністр, дружня йому пацієнтська організація. Нікого не бентежив той факт, що анонсовані закупівлі всього чотирьох з півтора десятка конче потрібних вакцин проблеми забезпечення ані вакцинами, ані тим більше ліками не вирішують. Час минув. Навряд чи вдасться нормально розрулити ситуацію з закупівлями, запланованими на 2015 р.

Дуже хотілося вірити міністрові, коли він пообіцяв, що після ухвалення законопроекту вже через шість тижнів почнуться поставки вакцин. І вірили б, якби знали, на що або на кого він сподівався.

Нарешті, сталося - і депутати проголосували, і президент України поставив свій підпис. Через місяць після ухвалення закону в парламенті.

Експерти загинають пальці на всіх руках, перераховуючи причини, через які неможливо виконати обіцянки міністра. Фармкомпанії, яким під силу таке замовлення, працюють за попередніми заявками. Кажуть, ще не пізно зробити замовлення, щоправда, не на поточний, а на наступний рік. Якщо, звичайно, поквапитися.

Ті, хто розуміється на нюансах, стверджують: норми закону виписано так, що далеко не кожен зарубіжний виробник ліків і вакцин зможе запропонувати свою продукцію Україні. До того ж наївно було б вважати, що корупція і лобіювання фармацевтичних корпорацій є тільки в Україні. Експерти нагадують, що міжнародні організації, фонди, численні пацієнтські організації живуть, зокрема, й за рахунок благодійної допомоги від фармацевтичної індустрії.

Не секрет, що Мінздоров'я не готове приймати фармацевтичну продукцію, закуплену через міжнародні організації. І, схоже, нічого для цього не робить.

За попередніми підрахунками експертів, на логістику, перевезення, зберігання вакцин і ліків знадобиться приблизно
100 тис. дол. на рік. Що значно зменшує суму обіцяної економії. Цифру можна заперечити, перерахувати. Але факт залишається фактом - товар доставляється тільки до кордону. Далі - турбота Мінздоров'я.

Фахівці наводять як приклад історію з поставкою 1,5 млн доз вакцини проти поліомієліту (гуманітарна допомога від Канади, реалізована з допомогою ЮНІСЕФ), яка продемонструвала "готовність" відомства до таких операцій. Принципове запитання: за якої температури слід зберігати фармпрепарати? Оптимальний варіант зберігання вакцини проти поліомієліту - мінус 20 градусів. Її доставили в режимі мінус 2 - мінус 8 градусів, що значно скорочує терміни зберігання. Після консультацій чиновники Мінздоров'я віддали наказ заморозити вакцину до мінус 20 градусів, хоча повторну заморозку заборонено інструкцією виробника. Відтоді питання про безпеку й ефективність вакцини залишається відкритим.

Чи готове Мінздоров'я прийняти на зберігання (суворо дотримуючись інструкції) не одну, а кілька партій препаратів? Забезпечити холодовий ланцюжок на всьому шляху транспортування й зберігання?..

Схоже, після ухвалення закону там вважають свою місію виконаною. Переконуючи суспільство в тому, що, домовившись про закупівлю чотирьох вакцин через міжнародні організації, Мінздоров'я перемогло корупційну гідру фармації, там скромно замовчують, що з бюджету виділено кошти не тільки на щеплення, а й на закупівлю ліків у рамках майже двох десятків держпрограм. Від своєчасності цих закупівель залежить здоров'я, а часто і життя мільйонів українців. Коли закінчиться підготовка до тендерів і стануть відомі пропозиції учасників торгів, умови й терміни поставок, сьогодні не скаже ніхто. Претендентів на найбільший шматок бюджетного пирога небагато, але переможця визначити складно - все залежить від того, яку групу підтримки він стимулюватиме.

Дзвінок міністру

Річний оборот на фармацевтичному ринку України - від 38 до 40 млрд грн. Не дивно, що на відставку міністрів охорони здоров'я дуже часто і дуже конкретно впливають фармацевтичні групи, які готові тимчасово об'єднати свої зусилля, якщо треба дружити проти керівника відомства.

Не став винятком і нинішній міністр, який вважає, що його відставки домагається саме фармація, щоб зірвати прозорі, чесні тендери, які він готував. Подейкують, продовжує готувати навіть після заяви про відставку.

Десять років тому в подібній ситуації опинився міністр охорони здоров'я професор Микола Поліщук. Тоді, після Майдану, ми сподівалися на кардинальні зміни в усіх сферах життя.

"Коли я став міністром, мені сказали, що працюватиму 5 років - потрібен час, щоб зламати діючу систему, - згадує Микола Поліщук. - Але в умовах, коли всі керують - адміністрація президента, уряд, парламент - і ніхто не хоче відповідати за ситуацію, це неможливо.

Минуло десять років - ситуація повторилася. Квіташвілі не дали сформувати свою команду - скрізь квоти, кулуарні рішення. Ніякої підтримки від Верховної Ради, суцільне протистояння.

- Миколо Єфремовичу, можливо, ви в курсі, чому раптом дійшло до відставки?

- Напевно, тому, що він був один у полі воїн. Йому не дали підібрати свою команду, за квотним принципом призначили заступників.

- А як він міг їх підібрати, якщо він чужий у системі? Адже він не лікар.

- Лікар, на мою думку, ніколи не зробить реформи охорони здоров'я, особливо якщо він практик. Бо він заручник системи. Коли я став міністром, мені був 61 рік, я знав, що вже не повернуся на роботу в клініку.

Нагадаю, що працювати над концепцією реформи охорони здоров'я почали ще 1999 року. Ми почали її впроваджувати 2005-го. Але в депутатів своє бачення - кожне скликання починає розробляти свою концепцію, подає свої пропозиції. Виходить, за рахунок міжнародних грантів фінансуються ці пропозиції, а ККД - нуль. Величезна проблема, що в нас немає послідовності дій, кожна команда починає все з нуля.

Вічний головний біль - тендери.

Я прийшов у міністерство в лютому, усі закупівлі на той момент уже відбулися. Тоді, як і зараз, на них перемагають не виробники, а посередники, яких називають "прокладками". Вони диктують свою політику - не тільки цінову, а й кадрову.

- Знаєте, хто з них вирішив обійтися без Квіташвілі?

- Зняття міністра домагається громадська організація, що об'єднує ВІЛ-інфікованих хворих. Вона зчинила галас з приводу закупівлі препаратів для лікування ВІЛ/СНІД. А це особливі хворі - т.зв. поведінкові. Усі знають, що до зараження призводить уживання наркотиків, хаотичні статеві зв'язки, асоціальний спосіб життя тощо. Вони отримують лікування за рахунок Глобального фонду, за рахунок держбюджету, при цьому вимагають, щоб препарати були найдорожчими, новітніх розробок. Кажуть, таких хворих близько 30 тис. Хто їх підтримує, чому вони диктують, нав'язують усім свої правила?

В Україні 12 млн гіпертоніків, більшість яких усе життя працювали, розбудовували нашу країну, але про них не згадують. Ніхто не говорить, що їх необхідно забезпечити медикаментами. Коли запровадили реімбурсацію, були недоліки, бюрократична тяганина. Але програма працювала, для багатьох хворих вона стала хорошою підмогою. Я знаю, що в Києві значно зменшилася кількість викликів "швидкої допомоги" з приводу гіпертонічних кризів. А зараз програми немає, ліки подорожчали в рази, для багатьох стали просто недоступними. За добу тільки в Києві "швидка" забирає від 30 до 40 хворих з інсультами. Це трагедія. Але про неї ніхто не хоче знати.

А фармбізнес, що наживається на тендерах, знайшов собі рупор, за допомогою якого й диктує свої умови і міністрові, і всьому суспільству.

- Чому вам не вдалося провести намічені реформи?

- Не вистачило часу - я працював усього 8 місяців, потім увесь уряд пішов у відставку.

Але дещо встигли. Привели до європейських норм кількість спеціальностей у медицині. Щоправда, потім прийшов новий міністр і цей наказ скасував.

Ухвалили рішення про те, що сильнодіючі медпрепарати, насамперед нарковмісні, мають відпускатися за рецептом лікаря, як це робиться в цивілізованих країнах. Потім і це скасували.

Затвердили держпрограми з серцево-судинних і онкологічних захворювань. Було багато розробок щодо ліцензування, ввезення лікарських препаратів, розробляли й затверджували протоколи лікування тощо. Напевно, єдине, чого не скасували, - положення про партнерські пологи. Щоправда, тепер в деяких пологових за це почали брати додаткові гроші.

- А що гальмувало реформи?

- Дзвінки. Як тільки заговорили про підготовку до тендерів - почали телефонувати, рекомендувати, хто має займатися в МОЗ фармацією. Кабмін тоді не тиснув, кожен займався своїми питаннями. Але з парламенту, з високих кабінетів не лінувалися дзвонити. Банкова постійно радила, кого куди призначити, кому дати спокій, кому що підписати…

- Часто доводилося прислухатися?

- Якби виконував усі побажання, то увійшов би й до нового складу уряду. Мені обіцяли крісло міністра, планувалося, що реформи триватимуть. Але в останній момент усе переграли. Основна претензія - я не призначав тих людей, яких мені "рекомендували". Про це відкрито говорили в парламенті.

У мене була підтримка в уряді, і президент спочатку підтримував. Але на Банковій кермує не тільки президент. Тому в крісло міністра охорони здоров'я намагаються посадити людину, зручну для ручного управління.

- Хто буде наступним міністром охорони здоров'я?

- Не знаю. Але вважаю, що міністром має бути людина з економічною освітою.

- Без медичного диплома?

- Однозначно - не лікар. Необхідно поставити чітку умову - щоб ні Кабінет Міністрів, ні адміністрація президента, ні парламент не втручалися в діяльність міністра. І цього правила мають дотримуватися, якщо справді потрібні реформи, потрібен результат, а не піар на темі здоров'я людей."

Список претендентів на посаду міністра охорони здоров'я великий. На деяких сайтах навіть пропонують голосувати - кожен охочий може вибрати собі міністра. Серед персон, вписаних заради приколу, є й реальні кандидатури.

Наприклад Сергій Риженко, головний лікар Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова,
яка вже другий рік рятує поранених бійців АТО. Свого часу він був заступником міністра охорони здоров'я, тож досвід і зв'язки має.

Міністра Квіташвілі найчастіше критикують за його ставлення до теми АТО. Як би це точніше назвати - спокійне, байдуже чи непрофесійне? Неможливо зрозуміти, чому відомство самоусунулося від проблем, пов'язаних з наданням медичної допомоги як пораненим бійцям, так і мирним жителям у зоні АТО.

Свого часу ми надсилали інформаційний запит у МОЗ, щоб дізнатися, хто саме займається організацією медичної допомоги та реабілітації бійців. Відповіді так і не отримали. Так само, як і родичі сотень поранених, яким потрібна висококваліфікована допомога в Україні або за кордоном. Мінздоров'я, як правило, переводить стрілки на Міністерство оборони.

Голова комітету О.Богомолець не раз критикувала міністра за його бездіяльність, у тому числі й щодо зони АТО.

О.Богомолець є позаштатним радником президента з питань медицини, вона підготувала програму реформ "25 кроків до щастя", організувала її обговорення з депутатами та громадськістю. Одні експерти кажуть, що вона мітить у крісло міністра, і статус радника їй допоможе. Інші стверджують, що вона не збирається міняти комфортне крісло в парламенті на порохову бочку в міністерстві. Чи вдасться реалізувати свої плани - велике питання, а підмочити репутацію й отримати чорну мітку про відставку можна в будь-який момент.

Серед претендентів також називають кардіохірурга Бориса Тодурова, екс-міністрів Василя Князевича і Зіновія Митника.

Експерти не беруться прогнозувати, хто з кандидатів має реальні шанси зайти в стильно оформлений кабінет в обшарпаному міністерстві. Це рівняння, в якому забагато невідомих - закулісних гравців, "смотрящих", приставлених до міністра у вигляді заступників, щедрих спонсорів, яких не можна злити напередодні виборів.

Та хоч би хто прийшов, він орієнтуватиметься на рівень забезпеченості й медичної допомоги в лікарні у Феофанії. До інших вони вже давно не ходять. Деякі екс-міністри вважали, що і в міських та обласних лікарнях ситуація не гірша.

Знаєте, чому розпочав реформу охорони здоров'я Каха Бендукідзе? Сам він лікувався в найкращих зарубіжних клініках і не цікавився проблемами грузинських. Доти, доки його мама не потрапила з серцевим нападом у лікарню. Коли зателефонувала сестра, він перервав засідання і поїхав до матері. Побачене його шокувало. Повернувшись до кабінету, він з порога заявив, що далі "так жити не можна".

Реформу охорони здоров'я, за словами Бендукідзе, довелося обмірковувати довше, ніж усі інші - надто складна, занадто болісна галузь, що стосується кожної родини, кожної людини. Попри мільйон проблем, охорона здоров'я Грузії змінилася кардинально, працює страхова медицина.

А ми майже чверть століття тупцюємо на місці, говоримо про реформи і міняємо міністрів. На черзі - двадцятий, ювілейний.