Хрестики у квадратиках — не дитяча гра

Нині існує лише дві технології, які дають змогу уникнути суб’єктивної оцінки знань. Перша — комп’ютерне тестування. Кожен абітурієнт або студент відповідає на запитання за окремим комп’ютером. І за кілька хвилин по завершенні тесту машина підраховує й видає результат. Метод простий і оперативний, однак через дорожнечу придатний лише для груп із 10—20 осіб.

Другий метод популярніший. Абітурієнтам роздаються екзаменаційні аркуші, на яких необхідно вказати правильний варіант відповіді. Решта позначок — назва іспиту, код студента і місце для підпису. Потім роботи скануються й передаються в комп’ютер, який через хвилину знає, хто склав тест, а хто завалив. Уже кілька років за такою технологією проходить «Єдиний іспит» для випускників у школах Польщі, Литви та Росії. У північних сусідів знаннями молоді опікується Незалежний центр тестування при Міністерстві освіти. У день іспиту до школи приїздить технічний працівник центру з набором бланків. Ці люди не знайомі з викладачами і потрапляють у ту або іншу школу за жеребкуванням. Бланк з ім’ям, прізвищем випускника і проставленим кодом обробляють окремо від екзаменаційного листа, на якому людина повторює свій код і відзначає варіанти відповідей. Ще на бланку розміщені загадкові чорні квадратики або інші спеціальні мітки, які при скануванні розпізнають, що це за іспит і за яким варіантом його слід оцінювати.

— Всі тести складаються за певними правилами спеціальної науки з розробки запитань — тестології, — розповідає Михайло Бейрак, керівник корпоративних проектів ABBYY Україна. — Вони можуть бути відкритими, тобто пропонувати лише напис або цифру. Наприклад, на запитання, хто Президент України, варіант відповіді лише один. У закритих — відповідь треба обирати з чотирьох варіантів. Заповнюється все звичайними ручками. Але нерідко через хвилювання чи вагання діти ставлять крапки замість «пташок», перекреслюють квадратик або навіть вписують туди слово. Наша компанія розробила технологію для автоматичної обробки результатів іспитів, яка дозволяє розглядати такі випадки індивідуально, надаючи різну вагу відповіді. Після сканування і автоматичного розпізнавання система розбирає кожен символ, у якому вона не впевнена. Перевірка інформації відбувається за спеціальними правилами та підручниками, наприклад, за довідником, який підтверджує кожну відповідь. Якщо вона не збігається з базою даних, система пропонує втрутитись оператору.

За словами Михайла Бейрака, швидка і якісна комп’ютерна перевірка екзаменаційних аркушів дозволяє вирішити одразу три проблеми. По-перше, подолати нерегулярні навантаження. Адже вступні іспити відбуваються раз на рік, але потребують додаткових затрат на персонал і викладачів. По-друге, уникнути проблем зі здоров’ям. Наприклад, через комп’ютерно-зоровий синдром спочатку втомлюються очі, далі втома передається всьому організму, і людина працює все повільніше й неуважніше. Але найбільша проблема — достовірність інформації. Для того, щоб бути впевненим у даних, які вводяться вручну, треба посадити, як мінімум, двох осіб і поставити над ними наглядача, який би порівняв їхню роботу. Це довго і дорого. Автоматизація корисна тим, що всі дані розпізнаються оперативно. І лише 5—7 відсотків від загальної кількості символів потребують підказки оператора.

В Україні за прогресивними технологіями вже два з половиню роки працює Центр незалежного тестування. Щороку близько 10—15 тисяч школярів проставляють хрестики у квадратики. Керівництво центру вже наступної весни планує охопити випускними тестами всю країну.

— В Україні налічується лише десяток університетів, які проводять іспити за нашими технологіями, часто інтегрованими у власні системи, — веде далі М.Бейрак. — Перший значний проект був реалізований в Академії внутрішніх справ. Спостерігаючи за позитивним досвідом колег, до тестів повернулися обличчям Мукачівський і Житомирський технологічний інститути, Івано-Франківський інститут нафти та газу, ряд вузів у Львові: Медична академія, Національний університет, Політехнічний інститут та інші. Тести можна розробити з будь-якого предмета. Наприклад, у творчих вузах на іспитах з образотворчого мистецтва чи акторської майстерності бланки-опитування можна роздавати членам комісії. В них виставляються оцінки, потім вони надходять на автоматизовану обробку, яка видає середнє арифметичне.

Але прийом вступних іспитів — це лише локальна задача системи. Насправді можливості в неї набагато ширші: це і обробка заяв абітурієнтів, які можна розпізнати за лічені хвилини і ввести в базу даних, і анкети-відгуки про викладачів, і збір інформації для пластикових перепусток та студентських квитків тощо. Сподіваємося, вже наступного року консервативні вузи також приєднаються до об’єктивного оцінювання.