Гра «обдури вчителя»: про ризики дистанційного навчання в Україні

08 грудня, 2021, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Час підбити перші підсумки дистанційки

Дистанційне навчання вже давно стало такою ж звичною частиною нашого життя, як контрольні чи канікули. І якщо в перші локдауни всі думали тільки про те, як його організувати та що це взагалі за птиця (бо справжня цифровізація освіти була тільки в планах і на папері), то тепер настав час поговорити про ризики і проблеми дистанційної освіти. Ми їх уже добре бачимо.

Проблеми з приміщеннями та обладнанням

Схоже, що ставлення чиновників до матеріального забезпечення процесу дистанційної освіти можна описати словами «якось воно буде, а як саме — нецікаво». Немає жодного способу забезпечити ефективне навчання з відео, розміщенням матеріалів і онлайн-уроками без адекватних приміщень, звідки вчитель може вести урок, без якісних відеокамер, мікрофонів, графічних планшетів, програмного забезпечення для монтажу відео та підготовки матеріалів, хорошого Інтернету і, звісно, потужного комп'ютера.

Те обладнання (за власні кошти вчителів, інколи за гроші батьків), яке більш-менш забезпечувало потреби в додистанційну еру, — для дистанційного навчання, навіть не дуже якісного, не годиться. Дешевий ноутбук, на якому можна було набирати тексти й робити простенькі презентації, не зможе працювати 10–12 годин на день, на ньому не вдасться монтувати відео та робити презентації з великою кількістю зображень, він не потягне роботу на розвиненій платформі дистанційного навчання, — знаю це з власного досвіду, коли кілька років тому, перебиваючись на неповну зарплатню науковця, мусила купити для роботи найдешевший ноутбук замість старого, який згорів. Скарги на вчителів, які лише передають домашні завдання в якомусь месенджері чи телефоном, виправдані, — але як проводити онлайн-навчання, якщо комп'ютера, чи Інтернету, чи відповідних навичок немає? Ухвалити єдині вимоги та стандарти до навчального процесу МОН, звісно, могло, — але без виділення вчителям та школам ресурсів великого сенсу в тому не було. Хтось просто не хотів працювати, якщо можна не перетруджуватися, хтось не мав власного обладнання (де написано, що вчитель та учні зобов'язані мати комп'ютери чи хоча б планшети або смартфони?).

Зараз ведуться розмови про ноутбуки, які, можливо, колись видадуть усім учителям (викладачам коледжів та ЗВО ніхто нічого навіть не обіцяє, попри їхні такі ж сумні зарплати). Але про графічні планшети, відеокамери та якісні мікрофони й навушники — і розмов нема, хоча це дешевше, ніж ноутбук. Немає в планах запровадження посад інженерів з обладнання та дистанційного навчання чи створення робочих місць для учнів і вчителів, позбавлених удома належних умов.

Замість прямої закупівлі обладнання державними органами краще було б виділити неоподатковувані кошти вчителям, аби вони придбали необхідне обладнання. Бо потреби для різних навчальних предметів різні.

Ризики контенту від комерційних провайдерів (ризики контенту, фінансованого державою, теж існують)

Недавно американський The Wall Street Journal опублікував статтю про систему дистанційного навчання Acellus, яка використовувалась багатьма освітніми округами у США і в якій батьки учнів знайшли расистські та інші проблемні матеріали. Спалахнув скандал — але відмовитися від цієї платформи та перейти на щось інше виявилося надзвичайно складно. В деяких освітніх округах почали відмовлятися від платформи, в деяких — вимагати заміни проблемних текстів.

Помилки, сумнівні та псевдонаукові тексти трапляються і в українських підручниках, але в умовах очного навчання вчитель має більше можливостей вказати на помилку чи просто пропустити проблемний текст.

Ризики академічної недоброчесності та необ'єктивного оцінювання

Вчителі і батьки скаржаться, що під час контролю знань учні списують чи користуються допомогою, щось проконтролювати неможливо, розробка системи усного опитування, яка б дозволила оцінити знання, — завдання мають бути індивідуальні для кожного учня й такі, щоб лише користування джерелами не давало можливості відповісти, — забере нереальну кількість часу.

unsplash/gagliardiphotography

Один знайомий викладач казав, що під час очного навчання перевірка самостійної роботи групи забирала 10–15 хвилин (подивитися кілька малюнків на аркушах і пояснити помилки всім одночасно), під час дистанційного — дві-три години: відкрити кожен файл на пошті, перевірити кожне індивідуально дане завдання (давати один чи два варіанти немає сенсу), пояснити кожному його помилки. Багато вчителів фізично не мають часу проводити контроль з максимальним виключенням можливостей списування. Тому контроль проводиться «якось», часто необ'єктивно, студенти, які вчились і не схотіли списувати, опиняються в рейтингах позаду тих, хто списав. Більшість школярів сприймає контроль знань як гру «обдури вчителя», і вчителі змушені вдавати, що все гаразд (схоже, будь-який поточний контроль знань у школі зникне, бо навіть модельні програми для 5-го класу пропонують вивчення програм, які дозволяють навести смартфон на рівняння й отримати розв'язок для перемальовування).

Відсутність надійної інформації про результати навчання кожного окремого учня й класу загалом не дає можливості оцінити, що ж відбувається, що потрібно повторити, як змінювати процес навчання, аби отримати результат. Суспільство не бачить тут проблеми: дистанційне навчання сприймається як неякісне, як підстава для звільнення від атестації — бо ж діти не вчилися, тож їм треба просто намалювати оцінки. Саме так міркують депутати, які щороку голосують за приховування результатів навчання та нечесні оцінки.

Таке оцінювання та скасування ДПА у формі ЗНО формує звички до академічної недоброчесності та демотивує потенційно хороших учнів і студентів. Цю проблему з оцінюванням у процесі дистанційної освіти потрібно враховувати. Потрібно не скасовувати незалежне оцінювання, а, навпаки, робити його максимально незалежним і очним, чітко розрізняти поточний контроль для коригування навчального процесу (підсумкові оцінки не мають від цього залежати) та підсумкові оцінки, які слід виставляти за результатами тільки очного й максимально незалежного контролю.

Додаткова проблема — збільшення масштабів порушення авторських прав у навчальному процесі. Якщо законодавство дозволяє використовувати певні матеріали, захищені авторським правом, для навчання в класі, — виставляти ці матеріали на сайті чи в ролику на Youtube вже не можна, і є ризик видалення матеріалів та позовів до вчителів.

Психологічні проблеми для вчителів і учнів, перевантаження та вигоряння

Вже багато писали про перевантаження та вигоряння викладачів ЗВО і шкіл, підвищене навантаження на учнів. Хтось не працює — «лише скидає завдання на вайбер і нічого не перевіряє», хтось намагається працювати якісно — ціною власного здоров'я. Чиновники і батьки мають зрозуміти, що уроки та лекції в онлайні потребують у 3–5 разів більше часу для підготовки, ніж заняття в класі. Додаткова проблема — відсутність чітких вимог та розуміння, чи все зроблено правильно. Діти і студенти мають проблему з контролем дотримання строків, навичками довгострокового планування.

Харчування, фізичне навантаження, сон, психічне здоров'я, соціальні навички

Дистанційне навчання стимулює споживання шкідливої їжі, нерегулярне харчування та зниження фізичної активності. Якщо залишатись удома — наче ж можна більше спати, але хочеться погратися чи подивитися серіал, і зі сном виникають проблеми. Додаються ізоляція, нерозуміння вимог і графіку навчального процесу. Чиновницьке управління навчальним процесом в Україні, коли розпорядження щодо форми навчання надходять «згори» без попередження або всупереч попередженням, суперечливі рекомендації, відсутність комунікації... Я не можу давати рекомендацій щодо зниження ризиків для здоров'я, але вони потрібні.

unsplash/freestockpro

Ризики масового переходу школярів до дистанційних шкіл

Дистанційні школи були досить популярні й до пандемії — з різних причин: багато батьків не можуть забезпечити щоденне ходіння до школи, бо дитина хворіє, або сім'я часто змінює місце мешкання, або сім'я хоче дати можливість дитині зосередитися на спорті чи мистецтві. Або просто хочуть не заморочуватися зі школою та навчанням, бо завжди можна знайти приватну дистанційну школу, яка атестує без навчання. Такі школи були популярні як елемент навчання в альтернативній школі (їхні учні проходили атестацію в ліцензованій дистанційній школі), як складова домашнього повноцінного навчання (таке теж є, хоча потребує чималих зусиль із боку сім'ї дитини або вмотивованості самої дитини).

Але після запровадження обов'язкового дистанційного навчання в державних та приватних школах батьки втратили переваги недистанційної освіти, побачили всі перелічені проблеми — й почали переводити дітей до дистанційних шкіл з налагодженим навчальним процесом і часто за ті ж самі гроші, які раніше треба було платити до фонду класу. У мотивованих батьків та дітей усе гаразд, і вони отримують добру освіту — кращу, ніж у пересічній школі, й чудово спілкуються на гуртках чи в спортивних секціях. Але багато батьків або йдуть на повідці бажань дитини (яка може досконало вивчити «Майнкрафт», але це все, що вона знатиме), або впроваджують якісь теорії — свої чи освітніх гуру (наприклад, анскулінг з упевненістю, що дитина здобуде все потрібне протягом життя), — час марнується, і ніякої освіти не буде, хоча буде документ. Плюс відсутність соціальних навичок, невміння працювати і перспектива повної залежності від батьків до пенсії. Якщо таких дітей кілька на країну — це проблеми батьків. Якщо тисячі — це вже проблема суспільства.

Загострення системних проблем освіти

Принцип української освітньої системи — вимагати щось від учителів та учнів, не виділяючи адекватних ресурсів, вдавати, що необхідні ресурси виникнуть звідкись після наказів, рекомендацій та вимог, — добре відомий, але дистанційна освіта його унаочнила. Вчителі й викладачі мали додатковий стрес — вони були залишені сам на сам із вимогами, виконати які нереально. Значно посилився негативний вплив неадекватної комунікації з боку МОН, нескоординованості між різними міністерствами й місцевою владою, поганих програм та підручників, і навіть — низьких зарплат. Дехто, навіть отримуючи низьку зарплату, цінує певну стабільність, але якщо стабільність порушується, — йде.

В освіті, на додачу до пандемії та дистанційки, є дуже багато інших проблем, проте чиновники стали на шлях мовчання, приховування реальної ситуації, ігнорування викликів. Пандемію та дистанційну освіту успішно використовують для прикриття й виправдання інших проблем, замість того, щоб стимулювати їх вирішення. Навіть ту інформацію, яку могла б дати ДПА у формі ЗНО, вирішили не отримувати — мабуть, щоб не було потреби реагувати на тривожні результати, щоб і далі розповідати, як усе чудово. Добрі ініціативи — наприклад, відеоуроки від кращих учителів, не втілили до кінця. Шкільна освіта залишена на батьків та окремих учителів, які намагаються працювати якнайкраще та допомагати іншим своїми матеріалами й відеоуроками.

Аналіз ризиків — необхідна частина адекватної управлінської діяльності, що працює на усунення або зменшення їх впливу. Більшість цих ризиків спільні для всіх країн світу, і варто подивитися, як інші намагаються давати їм раду.

Більше статей Ірини Єгорченко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК