ХАБАРНИЦТВО — ХВОРОБА (НЕ)ВИЛІКОВНА?

На всеукраїнській конференції «Прозорість і корупція в системі вищої освіти в Україні», що відбулася у Львові, діагноз нашій освіті поставили однозначний — корумпованість. У процентному вираженні її рівень, як свідчать дані опитування, сягає 81 відсотка («почесне» друге місце займає медицина зі своїми 80 «продажними» відсотками). Хоча й без соціологічних опитувань практично кожний, хто має дітей-школярів або студентів, відчуває це на власній шкурі, тобто на гаманці. Особливо коли мова йде не стільки про перевідні чи семестрові оцінки, скільки про випускні іспити і якість самого атестата. Далі — гірше, тобто ще серйозніше і складніше: вступ до вузу. І тут без репетиторів не обійтися. Усе це обходиться в досить кругленьку суму.

Після вступу починаються нові випробування. Чимало викладачів відверто оголошують своїм студентам «таксу» за залік, екзамен, його перескладання або просто за пропущену лекцію чи семінарське заняття. Молоді люди отримують наочний урок, який перевертає все їхнє уявлення не лише про систему вищої освіти, а й наші моральні чесноти: той, хто сумлінно вчиться, але нічого не платить, на екзаменах одержує оцінки нижчі, ніж той, хто їх купує. Останнім часом чимало професорів пропонують студентам купувати свої книжки або ж робити їх ксерокопії. Звісно, практично немає таких, хто відмовляється, адже потрібно буде здавати екзамен чи залік. Отож, течуть батьківські грошенята якщо не рікою, то бурхливим потоком. Що поробиш? Освіта в нашій державі дорого коштує, навіть якщо ти за неї офіційно не платиш.

А що робиться у вузах приватних? Там ви мусите бути готові до щорічного підвищення цін за навчання, за перескладання заліків, не говорячи вже про екзамени, адже викладач використовує свій власний час! Усе це — загальновідомі речі, але, незважаючи на їхню розповсюдженість, в державі ще не було відкритого і широкого обговорення цих проблем. Всі знають, але мовчать… Згідно з результатами опитування, яке проводилося на замовлення Світового банку, 35% молодих громадян України визнають існування корупції за норму.

Центр «Соціальний моніторинг» спільно з Українським інститутом соціальних досліджень провели в десяти областях України опитування молоді віком від 14 до 28 років. 53% опитаних переконані, що випускні іспити в середній школі необ’єктивно оцінюють рівень знань випускників. Система вступних випробувань ще менш прозора і об’єктивна — саме так вважає 63% респондентів. Отже, на їхню думку, потрібне реформування. Наприклад, запровадження єдиного тестування, яке мають проводити незалежні центри. При такій системі одержані результати зараховуються як випускні іспити у середніх школах і як вступні екзамени до вищих учбових закладів. 54% опитаних вважають, що це зробить вступ до вузів прозорішим.

Тепер перейдемо безпосередньо до навчання у вузах. У березні 2002-го Центр досліджень регіональної політики (м.Суми) провів серед студентів місцевих вузів опитування щодо стану корупції в їхніх навчальних закладах та порушення законних прав студентів. 14% сумських студентів платили гроші (давали хабарі) під час вступу до вузу, 27,4% — платять під час сесії, 15% — за поселення у гуртожиток, 8,7% — вахтерам за можливість переночувати знайомим. «Хабарний» рейтинг вузів області вибудовується таким чином: Сумський державний педагогічний університет (20,5% студентів давали гроші при вступі), Сумський державний університет (16,4%), Глухівський державний педагогічний університет (16%), Лебединське педагогічне училище (12%), Сумський національний аграрний університет (8%), Українська академія банківської справи (4%). За складання екзаменів під час сесій найбільше платять у Сумському національному аграрному університеті, за поселення в гуртожитку — у Сумському державному педагогічному університеті.

Звичайно, корупція є двостороннім процесом, але хтось чи щось у нашій державі сприяє життєдіяльності і поширенню цього явища. Зокрема, спеціалісти лабораторії соціальних досліджень та політичного аналізу Донецького національного університету за підтримки програми «Партнерство за прозоре суспільство» провели в липні 2002 року опитування в п’яти найбільших вузах Донецька серед абітурієнтів і їхніх батьків. Кожні двоє опитаних із п’яти (38%) дуже критично оцінювали чесність процедури вступу до вузу. Кожний другий з тих, кому доводилося стикатися з ненормованими ситуаціями, вирішував проблему у традиційний спосіб — давав хабара (33%) або використовував зв’язки серед працівників вузу, знаходив «потрібних» людей (17%). Найбільш розповсюдженою формою неприйняття корупції є лише пасивний протест, вичікувальна позиція. Лише 4% донеччан вважали за можливе і необхідне звернутися у відповідні органи.

У масовій свідомості корупція сприймається як складна і заплутана проблема. Майже дві третини опитаних на запитання про те, чи є можливість приборкати або звести до мінімуму прояви корупції під час вступу до вузу, відповіли заперечно. Правда, цей песимізм залежав і від конкретного навчального закладу, куди вступали абітурієнти. Так, найбільшими песимістами виявилися вступники до Донецького медичного університету. Серед методів боротьби з корупцією у вузах найчастіше називалися ті, які передбачають забезпечення конкурентності, прозорості і чесності на вступних іспитах шляхом запровадження системи зовнішнього тестування і відкритості перевірки результатів екзаменів. Чверть респондентів одним із методів боротьби з корупцією назвала підвищення оплати праці викладачів.

Не обійшли дослідження стороною і столицю. Їх проводив благочинний фонд «Інтелектуальна перспектива» в десяти провідних державних вузах Києва. Рівень корумпованості у столичних вищих навчальних закладах розподілився наступним чином: Інститут міжнародних відносин при Київському університеті ім. Т.Шевченка — 65%, Київський національний університет культури і мистецтв — 42,4%, Київський національний економічний університет — 38,6%, Національний медичний університет — 31,1%, Київський державний торгово-економічний університет — 28,8%, Київський національний університет ім. Т.Шевченка — 26,7%, Київський державний лінгвістичний університет —25,9%, Національний аграрний університет — 14,9%, НТУУ «КПІ» — 10%, Національний педагогічний університет — 5%.

Студенти Інституту міжнародних відносин при Київському університеті ім.Т. Шевченка визнають, що розмір хабара за вступ перевищує тут п’ять тисяч доларів США. «Найдешевший» у цій низці — Національний технічний університет «КПІ», де розмір вступного «мита» становить одну-дві тисячі американських доларів.

Кожна з п’яти секцій, яка працювала на конференції, виробила своє бачення і свої шляхи подолання корупції в навчальних закладах. Так, ректор Українського католицького університету о. Борис Гудзяк говорив про морально-етичні аспекти подолання корупції. Роботу в цьому напрямі потрібно починати з кожної особистості. Необхідно створювати центри практичної етики і застосовувати їхні наробки у навчальних закладах.

До речі, в багатьох західних університетах не тільки існують подібні центри, а й приймаються спеціальні кодекси честі (перечитуючи їх, не знайшла навіть натяку на те, що при вступі можна дати чи отримати хабар, принести якийсь подарунок тощо). Скажімо, в кодексі етики університету Конкордія (США) говориться про академічні свободи, прагнення до знань та пошуку істини, про колегіальність, підзвітність, справедливість, чесність та інші речі. Там про хабар під час вступу до вузу взагалі нічого не знають. А от в Сіднейському університеті розроблена ціла стратегія подолання корупції (незаконних дій). Але що це за незаконні дії? Розкрадання будівельних або офісних матеріалів з місця роботи, отримання персональних переваг за надання консультацій, зловживання (розтрати державних коштів або грантів), обслуговування власного авто в автопарку свого підприємства, прийом на роботу кандидата не за заслугами та професійними якостями і т.д. Відомо, наприклад, що під час виконання своїх обов’язків службовець (наприклад, в США) не має права випити з клієнтом навіть філіжанку кави або прийняти від нього коробку цукерок — наступного дня він в тій фірмі вже не працюватиме. Так що етичні норми і етичні кодекси, які б реально втілювалися у життя, нам вкрай потрібні.

Звісно, потрібні й інші засоби для ефективного лікування. Зокрема йшлося про вирівнювання у правах державних і недержавних вищих навчальних закладів; про розширення автономності вузів і виведення їх з-під опіки МОН у багатьох дріб’язкових питаннях, які навчальні заклади можуть вирішувати самостійно; про надання ширших прав органам студентського самоуправління; можливості оскаржувати дії адміністрації вузів у суді з метою захисту власних прав.

Пропонувалося створити незалежний рейтинг вузів, який би серед інших показників фіксував і рівень корумпованості, напрацювати кодекси честі, організувати вузівські наглядові ради тощо.

Загалом думок було висловлено багато. І практично майже всі вони мають право на життя. За умови, що ми відразу станемо свідомими, чесними і відповідальними. Але так не буває. Потрібні заходи радикальні, болісна «операція», щоб видалити злоякісну «пухлину». І такою операцією на даному етапі, як зауважили учасники конференції, можуть стати обмеження, які б не дозволяли зловживати. Це ті ж незалежні центри тестування, така організація навчального процесу, за якої оцінювання знань є прозорим. Скажімо, наперед фіксуються вимоги щодо складання курсу. Наприклад, крім екзаменаційних, є ще й поточні залікові оцінки з певних тем, і вони набираються, сумуються, а від того залежить підсумкова оцінка за курс. При бажанні можна знайти чимало інших технічних прийомів, які, без сумніву, хоча б частково зможуть подолати корупційні явища в наших вузах. Було б бажання не лише говорити про це.