«Фізматівська» задача національного масштабу: гранти, таланти і суспільний престиж

«З якою швидкістю муха мала б врізатися у двері, щоб від неї не залишилося мокрого місця?» — саме з цього запитання почалося захоплення фізикою одного з переможців Міжнародної олімпіади з фізики, студента-першокурсника Київського національного університету ім. Т.Шевченка Олеся Штанька. Він і Кирило Бондаренко (також студент КНУ) на олімпіаді, що проходила цього року в Ісфахані (Іран), завоювали для України бронзові медалі. Ще четверо українських юнаків стали срібними та бронзовими призерами Міжнародної олімпіади з хімії, причому срібну медаль завоював учень 10-го класу Львівського фізико-математичного ліцею Остап Червак. Бронза дісталася двом студентам із Харківського національного університету ім. В.Каразіна — Володимирові Ткаченку, Кирилові Поліщуку і студентці Київського національного університету ім. Т.Шевченка Ользі Балабон.

Ось тільки виростають такі «між­народники» в нас, як правило, не завдяки, а всупереч усьому. Кожен із них — це культурна рослина з гартом бур’яну. Здається, що сьогодні наша держава на чолі з окремими академічними струк­турами не зацікавлена ні в бла­город­ному науковому квітнику, ні в унікальній природничо-науко­вій оранжереї. У потенційних Капиць, Колмогорових і Церковняків немає гідної матеріальної підтримки — того фундаменту, від якого вони могли б відштовхнутися й почати рухатися вгору. Тож дуже можливо, що стипендія у шість тисяч гривень від Фонду Леоніда Кучми «Україна», вручена шістьом українським переможцям міжнародних олімпіад із хімії та фізики, допоможе їм більше, ніж ще одна грамота-подяка від держави.

Перефразувавши відомий афоризм, що «поети народжуються у провінціях, а вмирають у Парижі», на наш лад, уже котрий рік можемо сказати тільки одне: «Талановиті вчені народжуються в українських провінціях, але про їхню геніальність ми дізнаємося від Америки і Європи». Так, сумно бачити, як наша здібна до природничих наук молодь їде за кордон, але глибоко всередині ми радіємо за них. Тому що «там» у них є перспектива, «там» вони можуть собі дозволити працювати в наукоємних сферах і гідно жити. Що очікує їх тут? Наша природничо-наукова школа рік у рік повторює одне й те саме коло: знаходить обдаровану дитину, захоплює її, вчить думати й нетривіально мислити, допомагає їй розкритися, «засвітитися» через систему всеукраїнських і міжнародних олімпіад, а потім багатьох з них зі сльозами відпускає...

«Суспільний престиж науки, — розповідає декан радіофізичного факультету КНУ, доктор фізико-математичних наук, професор Ігор Анісімов, —дуже впав. І не можна сказати, що фізика втратила своє значення, але її значною мірою зруйновано. Якщо ще років із двадцять п’ять тому талановиті випускники могли отримати роботу й житло, то тепер ми не бачимо жодної підтримки в цьому плані. Зрозуміло, що талановита людина якось проб’ється, адже й трава асфальт пробиває. Але чому обдаровані діти в Україні повинні йти таким шляхом?» Відповідь на це запитання лежить сьогодні в царині теорії, яку начебто всі розуміють, але при цьому «фізматівську задачу» національного масштабу ніхто не може розв’язати. За словами наукових керівників призерів міжнародних олімпіад, дуже часто можна бачити, що команди з Америки і Європи очолюють вихідці з колишнього Радянського Союзу. Чому? Тому що в родинах наших емігрантів престиж природничих наук зберігся досі. У Європі й на Заході природничо-наукову школу формувати не вміють. Як наслідок — із задоволенням беруть наших дітей, які демон­струють тут блискучі результати і можуть потенційно сформувати наступність наукових знань за кордоном.

Система олімпіад із природничих предметів у нашій країні дуже сильна й надзвичайно ефективна. Хоча, за словами Бориса Кремінського, керівника команди призерів міжнародної олімпіади з фізики, старшого наукового співробітника інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН, нині в Україні є тільки три десятки спеціалізованих шкіл, у яких здатні підготувати дитину до всеукраїнської олімпіади. І її рівень завжди намагаються максимально підтягнути до міжнародного. «Щоправда, на міжнародних олімпіадах, — зазначає проректор Харківського національного університету, доктор хімічних наук, науковий керівник команди хіміків професор Юрій Холін, — наші діти набагато краще «виступають», ніж виконують експеримент, бо у сфері матеріально-лабораторної бази в нас, як влучно зауважив хтось із колег, усі прилади «стрілочні», а там — «кнопкові». І досить часто нашій дитині складно швидко зорієнтуватися в експериментальному процесі. А на олімпіадах практично вся хімія експериментальна».

Не менш цікавий у нас і турнірний рух. Судячи з відгуків присутніх на зустрічі професорів та докторів наук, які мають до нього найбезпосередніший стосунок, турнір — це жива форма олімпіади, все найяскравіше і найпривабливіше, що може бути створене у вигляді фізико-математичної задачі. І до її розв’язання можна підійти з абсолютно різних, іноді — кардинально протилежних позицій. За словами Ігоря Анісімова, навіть фізикою можна займатися з азартом. До речі, запитання про муху — чудова гімнастика розуму, апеляція до формування екстраординарних інтелектуальних здібностей людини. Переможці міжнародних олімпіад із фізики, математики і хімії з’являються в Україні щороку, ось тільки далеко не завжди знаходяться ті, хто готовий підтримати їх матеріально, кому безмежно соромно за те, що сьогодні для реалізації здібностей найобдарованішим дітям необхідний гарт бур’яну.