Євровимір як костюм на виріст для української освіти

Упродовж останніх півроку мені доводилося брати участь у кількох публічних заходах (семінарах, круглих столах, конференціях) із промовистими назвами на кшталт: «Зміст шкільної освіти у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції», «Європейські студії в школах України», «Європейський вимір в освіті» тощо. Згодом, аналізуючи «сухий залишок» від потоків слів про майбутній «євроремонт» української школи, зрозумів, що на цих зібраннях мене охоплювали два відчуття.

Перше: я потрапив у коло людей, які вражені однією хворобою — ностальгією за майбутнім, за тою Європою, яку ми так і не збудували у власному домі. Людей, які розуміють, що, можливо, той костюм, який ми шиємо за європейськими мірками для української системи освіти, буде поки що завеликим i в ньому напочатку відчуватиметься певний дискомфорт, але треба мати на увазі, що він замовляється «на виріст». Це значно краще, ніж знаходитись у нинiшнiй ситуації, коли перед нами розкрилися широкі обрії сучасної освіти, а бiльшiсть iз нас лише безпорадно розводить руками, повторюючи приказку: «Що з того, що свiт такий широкий, коли тобi тiсний власний черевик?!»

Друге: ми шукаємо європейський вимір освіти приблизно так, як описано у східній притчі про сліпців, які обмацували слона. Хтось із них обмацував хвоста і робив висновок, що слон тонкий, хтось обмацував хобот, хтось ноги…

Ми теж вивчаємо то західноєвропейський досвід економічної освіти, то зосереджуємося на громадянській освіті, то пробуємо збагатити програми з географії... Щоправда, ми продовжуємо рухатися далі в осмисленні євростандартів освіти і поступово віднаходимо спосіб побачити «слона» в цілому.

Де взяти проєвропейськи налаштованого вчителя?

Головною перевагою ери глобалізації є те, що після падіння «залізної завіси» у нас з’явилися діти, яких цікавить увесь світ і вони не байдужі до того, що в ньому відбувається. Вони, наприклад, готові розділити свою радість з приводу перемоги Руслани на конкурсі «Євробачення». Вони плутають Святого Миколая, Діда Мороза і Санта Клауса, не мають ніяких упереджень щодо НАТО… Такими вони стали завдяки Інтернету, Голлівуду, МТV чи власним батькам, які мають тепер можливість повезти своє чадо в Західну Європу тоді, коли їдуть «в Париж, по делу срочно».

Але, на жаль, абсолютна більшість наших педагогів мають віддалене уявлення про Європу. Суто економічні чинники роблять від них Європу майже настільки ж недосяжною, як Марс. Принаймні для вчительки історії з Куцеволівської школи вірогідність подорожі Західною Європою під час літніх канікул все ще є майже такою, як і вірогідність міжпланетних контактів.

Тож є проблема — де нам взяти проєвропейського, глобально орієнтованого вчителя, щоб не вийшло так, що, викладаючи курс «Європейські студії», вони за влучним висловом М.Жванецького, будуть «спорить о вкусе устриц с теми, кто их ел».

Плекаємо українця
й громадянина світу

Навряд чи в когось викличе заперечення банальна істина: закономірністю нашого часу є перехід від національних моделей освіти до транснаціональних. У системі вищої освіти це виявляється у Болонському процесі, який має доходити і до рівня середньої освіти.

У середній освіті європейських країн менш гучно, але не менш послідовно проходить подібний процес. Його необхідність можу проілюструвати на прикладі своєї доньки Яни, якій після закінчення гімназії в Україні довелося доучуватися в Німеччині, щоб скласти абітур, який дав їй право вступу до університету.

Ми є першопрохідцями нової освіти, яка віднині і навіки стає глобальною.

Це означає, що ми повинні знайти власні відповіді на виклики часу з тим, щоб:

— плекати українця і громадянина світу;

— сприяти появі в учнів такого типу вмінь як, наприклад, уміння працювати в багатомовному контексті;

— допомагати появі так званого «зеленого світогляду» тощо.

Причому нам слід напрацьовувати такі освітні технології та збагачувати зміст освіти таким чином, щоб знаходити адекватну відповідь відразу на два виклики часу — виклик глобалізації й виклик індивідуалізації.

Звичайно, не варто «винаходити велосипед» у випадку, коли можна імпортувати передові освітні технології з Заходу. На відміну від нас, там ще в 70-х роках минулого століття з’явилась як теоретична концепція глобальної освіти (Роберт Хенві та ін.), так і практичний досвід функціонування глобально орієнтованої школи.

Є такий
інтегрований курс!

Одним із двох нових напрямків діяльності освітніх програм Міжнародного фонду «Відродження» на 2005—2006 рр. є ініціатива «Європейський вимір у школі».

Невдовзі школи України можуть запровадити викладання нового інтегрованого курсу «Європейські студії». До речі, це я наполягав на назві «Європейські студії», яка підкреслює неформальну (студійну) форму навчальних занять (за таким принципом побудовано мій посібник з риторики «Мистецтво живого слова»).

Автори цього проекту констатують: «Сучасна школа має сприяти розвиткові демократичної культури, формуванню необхідних для проживання у європейському співтоваривстві компетентностей, політико-правових і соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь: адаптуватися до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації і захисту своїх прав.

Сприяти вирішенню цих важливих завдань і покликаний пропонований курс.

Інтегрований курс «Європейські студії» на модульній основі може викладатись як окремий факультативний курс для учнів 8—12 класів, розрахований на 34 години. Модулі курсу можуть бути використані під час викладання таких предметів та курсів, як «Історія», «Географія», «Суспільствознавство», «Громадянська освіта», «Людина і світ», «Іноземна мова», «Основи економіки».

Інтегрований курс «Європейські студії» розроблено в рамках спільного проекту Міжнародного фонду «Відродження» та Асоціації керівників шкіл м. Києва. На базі асоціації створено ресурсно-інформаційний центр «Європейські студії в школі» (веб-сайт проекту www.euro.lecos.org).