Дуальна освіта — партнерство вишів і бізнесу

Про те, що українські вищі навчальні заклади і профтехучилища випускають фахівців, які здебільшого не підходять сучасним роботодавцям, уже багато років говорять представники бізнесу та міжнародні інвестори. Випускники не можуть знайти роботу, бізнес - працівників. Проблемі не один рік, але лише зараз Україна бодай на крок, та наблизилася до змін.

19 вересня нинішнього року уряд затвердив Концепцію дуальної освіти (далі - Концепція). Документ на сім сторінок обговорювали два з половиною роки. Чому так довго - незрозуміло. Адже нічого нового Україна не винаходить. Дуальна освіта є в понад п'ятдесяти країнах світу, і те, що пропонує документ, мало чим відрізняється від, скажімо, німецького досвіду.

Експертів тривожить дата: 2023 рік позначено як кінцевий, коли Концепцію має бути реалізовано. За цей час стосунки світового ринку праці та освіти просунуться, і ми знову будемо на крок позаду.

Втім, за концепцією, упродовж п'яти років ми маємо прийти до такої схеми: студенти вишів і профтехучилищ половину часу проводитимуть за партами, половину - на виробництвах. Під час навчання вони матимуть наставника на підприємстві, зарплату й після випуску майже гарантовано отримають роботу.

Результати такого навчання оцінюватимуть і роботодавець, і навчальний заклад. Роботодавець братиме участь у відборі учнів, які працюватимуть у нього й паралельно навчатимуться у виші. Він же повинен вкласти гроші у матеріально-технічну базу, щоб студент набув справді сучасного практичного досвіду.

Між студентом, працедавцем та навчальним закладом буде укладено тристоронній договір, у якому зазначатимуться права та обов'язки кожного. Але для запуску системи ВНЗ мають осучаснити навчальні програми, підприємства - виробничу базу.

У багатьох сферах нікому працювати

Щоб було зрозуміло, чому дуальна освіта конче потрібна Україні, - декілька цифр, які показують, що відбувається на ринку праці та в освіті.

Україні гостро бракує працівників робітничих професій. Лише 20% випускників шкіл обирають навчання у профтехучилищах - проти, скажімо, 70% у Чехії, Хорватії, Австрії чи Фінляндії. Інакше кажучи, працювати руками практично ніхто не вміє й не хоче.

Зношеність обладнання закладів вищої освіти сягає 60-80%, а профосвіти - 60-100%. Це означає, що подекуди студентів навчають на таблицях і на пальцях.

Постійно працюють за кордоном близько двох мільйонів українців. Це приблизно кожен восьмий працездатного віку (15-70 років). Державна служба статистики дає таку цифру зайнятості населення за перше півріччя нинішнього року: 16 283 200 людей. Тобто 56,8% від усього населення віком 15-70 років. Додайте до цього ще близько семи мільйонів українців, які виїжджають на сезонні роботи.

"Кожні чотири з десяти фірм у ключових секторах української економіки вказують на значний розрив між навичками, які є в молодих працівників, і тими, яких потребують фірми, -- каже політичний експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич. -- Це інформація з сайту Міністерства освіти".

"І вона дуже оптимістична, - переконана Тетяна Гавриш, почесна консулка ФРН у Харкові, керуюча партнерка юридичної компанії ILF, що супроводжує кілька іноземних бізнес-проектів. -- Дев'ять із десяти", - переконана Тетяна, спираючись на досвід співпраці з німецькими компаніями, які зайшли на український ринок, та свій власний досвід.

Чим відрізнятиметься українська система від німецької (саме в Німеччині було винайдено й випробувано систему дуальної освіти у 1960-х роках)? Як деякі українські виші самі впроваджують дуальну освіту, не чекаючи директив згори? За яких умов роботодавці готові витрачатися на навчання студентів? І що може загальмувати процес?

Про це, зокрема, йшлося 23 жовтня під час третього україно-німецького форуму "ВЕА: біоенергетика, енергоефективність та агробізнес", який раз на два роки проходить у Харкові.

"Німецькі інвестори часто кажуть: "Ми б відкрили у вас тут отакий-от завод, але у вас немає спеціалістів, які вміють працювати з такими-то технологіями, - зізнається консулка. - А в ректоратах багатьох технікумів або вишів навіть не здогадуються, що така технологія існує і що їхні випускники могли б бути нормально працевлаштовані в Україні. Німецький бізнес готовий вкладатися в підготовку спеціалістів - але під державні гарантії. Тому ми вирішили посадити за один стіл представників вишів, громад, бізнесу, інвесторів - щоб стало зрозуміло, кому що насправді потрібно. Концепція - це добре, але що - на практиці?"

Плюси дуальної освіти

Для учня дуальна освіта - суцільні плюси, каже експерт із освіти Українського інституту майбутнього Микола Скиба, модератор круглого столу на ВЕА-форумі. -- Молода людина одночасно навчається, працює, заробляє гроші. Вона почувається потрібною, вона черпає знання з двох джерел: з коледжу і з роботи. І вона знає, які питання ставити в аудиторії, коли зіштовхується з певними проблемами в роботі. І навпаки.

Головне, вважає Микола Скиба, не зволікати з документами, які мають з'явитися після Концепції: потрібно буде прописати конкретні речі, ухвалити низку підзаконних актів щодо функціонування дуальної освіти в Україні. Чим менше їх буде і чим швидше вони з'являться, тим краще.

На думку експерта, важливо чітко визначити, які підприємства можуть бути залучені до дуальної освіти - аби відсіяти тих, хто хоче потрапити до системи заради бюджетних грошей чи якихось преференцій. Водночас бізнес повинен розуміти механізм компенсації його втрат. Бо створити умови для сучасного навчання, платити і учневі, і його наставнику має підприємство.

Микола Скиба впевнений, що виші й профтехучилища виграють від впровадження дуальної освіти. Це підвищить їхню конкурентноздатність. Абітурієнт обере насамперед заклад освіти, в якому отримає практичні знання, сучасний досвід і можливість працевлаштування. З іншого боку, навчання студентів на підприємстві може означати, що ці години заберуть у вишівських викладачів, а отже ті втратять у зарплаті.

Бізнес повертає собі 70% інвестицій у дуальну освіту

Бізнес повертає собі 70% інвестицій у дуальну освіту, але це - в Німеччині. Тут на бізнес працюють і освіта, і держава.

"У Німеччині спеціальна середня освіта - це втілення принципу самоврядності економіки, - каже голова правління Німецько-української торговельно-промислової палати Александер Маркус. - Три дні на тиждень школяр або учень коледжу вчиться на підприємстві за справжнім трудовим договором, а два дні він - на заняттях. Або інша схема: два тижні на підприємстві, один - у школі. І це один із чинників успіху Німеччини, саме звідси з'явилася легендарна німецька якість. Бо навіть звичайний робітник три роки отримує якісну освіту. І три роки його "заточують" на забезпечення якості".

Як виглядає дуальна освіта в Німеччині, можна ознайомитися в дослідженні The German Office for International Vocational Education and Training Cooperation. Із німецькою скрупульозністю зібрано цифри та факти. Наголосимо на декількох.

У Німеччині трохи більше половини абітурієнтів (51,7%) обирають саме дуальну освіту. Середня зарплата під час такого навчання становить 876 євро на місяць. Її платить підприємство. Триває навчання від двох до трьох із половиною років. 70% навчальних годин студент проводить на виробництві, 30% - у коледжі.

Після отримання дуальної освіти шукають роботу лише 4% випускників. Для порівняння: з-поміж тих, хто проходить навчання без реальної практики, відразу працевлаштуватися не може кожен п'ятий (19%).

20% німецьких підприємств беруть участь у дуальній освіті. Переважно малі та середні. Інвестують близько 18 тис. євро на рік на кожного учня (більшість цієї суми йде на його зарплату). Але завдяки праці учня 70% інвестицій повертаються ще під час навчання.

Держава бере участь у витратах бізнесу на дуальну освіту. Сума сягає 7 млрд євро на рік. Що це дає країні? Німецькі малі й середні підприємства - конкурентні на світовому ринку. Молодіжне безробіття становить лише 7,2%. В Україні ж рівень безробіття серед молодих людей віком до 24 років, за даними Державної служби статистики, становить 17,1% (дані за перше півріччя 2018 р).

Як українські виші розуміють дуальну освіту

Українські навчальні заклади стали потроху освоювати принципи дуальної освіти ще до прийняття урядової концепції. У 2015 р. у трьох містах - Львові, Києві та Запоріжжі - було запущено пілотний проект із підготовки малярів, кухарів та токарів. 97% випускників знайшли собі роботу. Відтоді кількість закладів і спеціальностей зростає, але це елементи дуальної освіти, а не система.

На третьому поверсі Харківського національного університету будівництва та архітектури розміщується найменший факультет, механіко-технологічний. Усього 350 студентів. Саме його очільник із 1 вересня нинішнього року ініціював експеримент із дуального навчання.

"Студентів треба берегти, - розповідає декан Юрій Журавльов -- Надто коли їх так мало. (Цьогоріч на перший курс прийшло лише дев'ять абітурієнтів; а всього спеціальностей - три. - І.М.) За спеціальністю "Автоматизація та комп'ютерно інтегровані технології" студентів готують у шістдесяти трьох вишах України, конкуренція між закладами висока. Тож нам час пропонувати абітурієнтам те, що спонукатиме їх вибрати саме нас".

Дуальна освіта, вважає Юрій Журавльов, крім іншого, дає можливість узаконити роботу студентів під час навчання. На його факультеті працює більшість студентів. Навесні до декана звернулися представники чотирьох компаній, які шукають молодих спеціалістів. І на дуальне навчання на півтора року деканат влаштував трьох студентів-бакалаврів. Два дні вони навчатимуться у виші, три - працюватимуть на виробництві. Практичні заняття просто перенесли з вишівських лабораторій на підприємство.

Аби впровадити дуальну освіту, довелося пройти узгодження на рівнях кафедри-факультету-університету, а тоді отримати наказ ректора. Але як працювати за цією системою - придумують самі. Бо є лише загальні положення Концепції. Щонайменше, треба прописати роботу куратора від вишу в дуальній освіті та скласти договір між студентом, підприємством і вишем, бо типового нема, -розповідає декан. Чекають директив, але не стоять на місці. Впроваджують дуальну освіту так, як її розуміють.

Юлія Єпіфанова, державна експертка директорату професійної освіти Міністерства освіти і науки України, радить керівництву вишів не боятися змін, рухатися у бік роботодавців, комунікувати, розуміти, що моделі співпраці змінюються і тому потрібно вибудовувати нові партнерські відносини.

"Треба робити ставку на якість освіти, - каже Єпіфанова. - Бо формальний підхід - "якось навчимо, аби випустити" - нікому не цікавий: ані роботодавцеві, ані студентові. Не забуваймо, що набирає обертів неформальна освіта (різноманітні курси, навчальні центри, воркшопи). Диплом - це красива штука, але якщо вона не підкріплена знаннями - вона нічого не варта. І роботодавці це розуміють. Роботодавцю не потрібен красивий папірець. Йому потрібен якісно підготовлений спеціаліст".

Своєю чергою, бізнес повинен приходити в навчальні заклади "полювати" на таланти, - переконаний Микола Скиба: "Дуальна освіта - це шанс легально увійти в університет, коледж, школу, придивитися до обдарованих учнів і сказати: "Ми прийшли не лише отримати доступ до талановитих студентів, а й щоб розвивати їхні здібності". Талант - це один із ресурсів сучасного, насамперед високотехнологічного бізнесу".

Наставники на підприємствах отримують надбавку за навчання

Саме так зробив начальник виробництва харківської компанії "ССК" ("Сучасні системи комфорту") Володимир Черватюк. Коли йому знадобилися тямущі молоді працівники - прийшов у рідний ВНЗ до свого декана Юрія Журавльова. Подивився, як студенти захищають бакалаврські дипломи, і взяв на роботу одного інженера з програмування.

Влітку той працював щодня, тепер - тричі на тиждень, бо два дні засвоює теорію в університеті. Студент має робоче місце, комп'ютер, отримує зарплатню до 7 тис. грн (коли візьмуть на постійну роботу - буде 10 тис.) і має наставника на виробництві. Останній за те, що навчає, отримує надбавку 10% від зарплати.

"Могли б навчати за такою системою й десятьох, - каже Володимир Черватюк, - якби ще й держава якось зацікавила студентів. Це можуть бути гроші або закордонне стажування". Володимир запропонував двом із шести бакалаврів працювати в компанії під час навчання. Зрештою, залишився працювати лише один. Володимир вважає, що це "природний відбір" - лишаються ті, хто справді хоче працювати, а не прийшов у виш "за батьківським повелінням".

"Є випадки, коли виш і роботодавець не знаходять спільної мови щодо студентів, - розповідає Юлія Єпіфанова. -- Інколи бізнес хоче розвивати лише професійні компетентності. Мовляв, нам потрібен робітник, і не більше. Але ми говоримо про освіту. А освіта - це більше, ніж навчити певних навичок. Якщо ми прагнемо, щоб дуальна освіта досягла результату, щоб ми мали на виході кваліфіковані кадри, здатні саморозвиватися і швидко пристосовуватися до змін (а сьогодні це вкрай важливо), - ми не можемо зупинятися виключно на професійних навичках".

Вишам треба навчитися враховувати реалії ринку й бачити в бізнесі партнерів

Тетяна Гавриш вважає, що ВНЗ поки що не готові йти назустріч бізнесу, підлаштовуватися під сучасні вимоги ринку праці, змінювати методики та програми навчання на такі, які цікаві бізнесу. "Скажімо, інженер у сфері енергоефективності - як він може навчатися за підручниками, умовно кажучи, 1978-го року випуску? Він має вчитися відповідно до сучасних технологій, що виробляють Siemens, Rehau та інші компанії. Але таких підручників немає. А якщо є, то німецькою. Ось і виходить: роботодавець, який прийшов в Україну, розмістив тут виробництво, мусить ще й інвестувати в перенавчання інженера. І це великий ризик для бізнесу, бо, інвестувавши у фахівця, підприємство не конче його втримає. Інженер легко може або піти до конкурента, або, як це часто буває, - поїхати з країни. Тому потрібна угода".

"В Україні є багато компаній, які виготовляють будівельну продукцію за найвищими європейськими стандартами", - каже Євгенія Кралюк, менеджерка проектів Німецько-української промислово-торговельної палати AHK Ukraine.

Одним із головних викликів для цих підприємств є те, що, попри наявність на ринку якісних матеріалів, рівень монтажних робіт в Україні залишає бажати кращого. Випускники будівельних профтехучилищ і вишів просто не обізнані з технологіями.

Тому деякі компанії, члени комітету енергоефективності та будівництва AHK Ukraine, активно розвивають спеціалізовані курси і нові професії спільно з навчальними закладами.

Наприклад, в Академії REHAU створили унікальну програму семінарських занять, використовуючи весь досвід концерну. Тут займаються проектуванням, вивчають особливості продуктів і рішень, збут, керівництво компанією, професійний маркетинг. За 15 років роботи академії навчання в ній пройшли понад 20 тис. працівників компаній, які є партнерами REHAU.

Те, що українська професійно-технічна освіта часто не відповідає реальним потребам ринку, ще 15 років тому зрозуміли і в компанії "Хенкель Баутехнік (Україна)". Й ініціювали появу в Державному класифікаторі професій нової - "монтажник систем утеплення будівель". Сьогодні в Україні працюють 30 ресурсних центрів, відкритих на базі профтехучилищ із навчальними матеріалами від "Хенкель Баутехнік (Україна)".

Новий виклик ринку - ринку необхідні фахівці з енергетичної сертифікації, що пройшли відповідну атестацію. З нинішнього року, за законом, певні об'єкти повинні отримати сертифікати енергоефективності. А це майже всі новобудови; будівлі державної власності площею 250 кв. м, будівлі органів місцевого самоврядування після термомодернізації та всі об'єкти, на яких термомодернізацію проводять коштом фонду енергоефективності.

"У країні просто немає вдосталь фахівців, здатних виконати таку масштабну роботу, - розповідає старший юрист компанії ILF Іван Бондарчук. - На сайті Держенергоефективності є список ВНЗ , у яких можна пройти цю атестацію, але чи гарантує сертифікація справді відповідний кваліфікаційний рівень - поки що незрозуміло".

"Це все не складно і залежить від керівництва вишів, - упевнена Тетяна Гавриш. - Можна поїхати й подивитися, як, наприклад, співпрацюють із бізнесом європейські університети та коледжі. Запросити сюди експерта, який приїде на тиждень-два і все пояснить. Для цього існують спеціальні програми Tempus (Tempus - схема співпраці між країнами ЄС і країнами-партнерами у галузі вищої освіти. - І. М.) чи GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва. - І. М.). Наші ВНЗ чомусь досі намагаються говорити з бізнесом із позиції "згори", а їм час прислухатися до того, чого хоче ринок".