Дмитро Наливайко: "До романтизму національної своєрідності мистецтва не існувало"

13 вересня, 2013, 19:05 Роздрукувати Bипуск № 33, 13 вересня-20 вересня 2013р.
Відправити
Відправити

Чимало мотивів у творчості українського поета Тараса Шевченка суголосні ідеям, темам і мотивам у творчості англомовних ірландських і шотландських митців, німецьких та італійських преромантиків і романтиків.

Дмитро Наливайко: "До романтизму національної своєрідності мистецтва не існувало"

Новий навчальний рік у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" традиційно розпочався 1 вересня з інавгураційної лекції. Цьогорічний промовець (і новий почесний професор НаУКМА) - провідний український науковець-компаративіст Дмитро Сергійович Наливайко, засновник вітчизняного порівняльного літературознавства, академік НАН України, доктор філологічних наук і завідувач відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

14 років Дмитро Сергійович працював на кафедрі філології в Могилянці, а тому, як він зізнався наприкінці лекції, в душі почувається могилянцем і за атмосферою в залі відчуває, що й досі в цьому університеті зберігся особливий дух інтелектуального вільнодумства. Вперше в Україні програма з компаративістики була розроблена з ініціативи Д.Наливайка саме в Могилянці, і цей факт увійшов до історії сучасної літературознавчої науки.

Новий навчальний рік, на який припадає відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, було розпочато лекцією "Шевченко в контекстах європейської літератури його доби". Дмитро Сергійович зосередився на інтерпретації Шевченкової творчості в типологічних зіставленнях з іншими поетами початку ХІХ ст. За мету доповіді науковець поставив прагнення розширити "міжнародний контекст" творчості українського генія, вивівши його за рамки зіставлень з поетами Польщі й Росії.

Д.Наливайко піддав ревізії класичні радянські підходи до прочитання Шевченкової творчості, зокрема в аспекті "Шевченко й народні поети", а також "Шевченко в літературі революційного романтизму" (тобто в руслі "прогресивної літератури", вдаючись до радянського штампу). Незважаючи на часом справді ґрунтовні праці в руслі тогочасних ідей (наприклад, О.Білецького, які були принципово важливим кроком стосовно виведення Шевченка за вузькі рамки "народно-фольклорних поетів"), цей підхід усе-таки істотно обмежує розуміння Шевченкової творчості, зокрема звужує "міжнародний діапазон". Дмитро Наливайко прагнув переконати аудиторію, що чимало мотивів у творчості українського поета суголосні ідеям, темам і мотивам у творчості англомовних ірландських і шотландських митців, німецьких та італійських преромантиків і романтиків.

Шевченко був поетом, який увібрав у свою творчість народнопісенну стихію, мелос українського народного епосу. Але передусім він - поет-лірик, якому близьке романтичне світосприйняття (хоча в малярстві він залишався прибічником класицизму). В цьому немає парадокса. Тарас Шевченко - і на цьому наголошував Дмитро Наливайко - поет універсальний, надстильовий, у чиїй творчості органічно поєднуються революційно-демократичні ідеї з фольклорними джерелами. І не потрібно розділяти Шевченка на соціального, політичного й "природного", космічного. Поет "був зосереджений на справі визволення від національного поневолення", - зазначив промовець, але ця ідея наявна у творчості поетів недержавних націй, які боролися за свою свободу. ХІХ ст., зокрема період романтизму, - це доба становлення націй у Європі, і творчість Шевченка органічно проектується на тогочасні загальноєвропейські тенденції.

В осерді романтизму як культурно-художнього напряму - етнокультурний центризм. "Це не лише звернення до фольклорних багатств. Романтики бачили базову основу творчості в новій естетичній доктрині, яка відрізнялася від того, що було в Європі від ренесансу і до класицизму. В ті періоди домінував класицистичний метадискурс, естетичні доктрини були виведені з античних постулатів. До романтизму національної своєрідності мистецтва не існувало", - наголосив академік. На його думку, саме романтики на концепційному рівні втілили імператив національної ідентичності, що виявлявся в різних літературах. Романтизм звертався до народних джерел, убачаючи в народному житті запоруку майбутнього. Але для того, щоб це майбутнє відбулося, треба дати простому народові свободу.

Ці тенденції з особливою повнотою втілилися в тогочасній літературі Британських островів - в аналогічних літературах кельтських народів (ірландській і шотландській). "Пісня Оссіана" Дж.Макферсона, творчість Р.Бернза, "Ірландські мелодії" Т.Мура постали на ґрунті національно-визвольних рухів і типологічно споріднені з "Кобзарем" Шевченка. Творчість поетів кельтського відродження чи не найближче суголосна творам українського поета. Оссіанізм став особливою літературною течією, яка знайшла численних прихильників у Польщі (Німцевич), Росії (Рилєєв, Кольцов) і, безперечно, мала вплив на Шевченка. "Пісні Оссіана" український поет називає думами. Сам він часто звертається до цього жанру ("Думи мої, думи мої…", "Перебендя", "Тарасова ніч", "До Основ'яненка", вступ до "Гайдамаків"). У центрі поетичних медитацій - багатовікова боротьба народу за незалежність, оскарження несправедливості історії до своїх народів (ірландського, шотландського, українського). Кобзар як співець народної історії в українській традиції близький до образу барда в тогочасних кельтських піснях й у творчості Роберта Бернза.

І Шевченко, і Бернз - "опозиціонери, поборники соціальної справедливості". Бернз міг дозволити собі вітати Французьку революцію й симпатизувати Франції в період протистоянь з Англією. Його "Послання поета-плугатаря до короля Генрі ІІІ з нагоди його дня народження…" - яскравий приклад інвективного твору, в якому різко засуджується абсолютистська політика монарха на тлі зубожіння простолюду. Суб'єкт послання занепокоєний станом справ у своїй країні і звинувачує в цьому короля. Така творчість - ілюстрація демократизму, якого сповнена поезія і "кельтського відродження" ХІХ ст., і Тараса Шевченка.

До речі, Томас Мур, як і Тарас Шевченко, створював "Ірландські пісні" десятиліттями, його текст постійно розростався, перетворившись на осердя власної творчості. "Це єдиний твір мого пера, слава якого переживе наші дні", - писав ірландський поет. Він поєднував словесну матерію, створену англійською мовою, з мелодією, притаманною гельській мові. Аналогічне можна сказати й про "Кобзар", який пережив свій час, ставши метатекстом української культури. Т.Мур вірив у незалежність Ірландії, мав причетність до товариства "Об'єднані ірландці", фундаторів якого, щоправда, було страчено. "Історія України та Ірландії у Шевченка і Мура - це історія змагань, тріумфів і трагічних поразок", - підсумував Д.Наливайко. Поети "кельтського духу" прагнули бодай у творчості явити велич своєї національної культури, а тому часто зверталися до ранньосередньовічної Ірландії Х-ХІ ст., оскільки на цей час припадає її найбільший розквіт. Так само й Т.Шевченко, крім козаччини, на певному етапі захоплюється давньою українською літературою й культурою Київської Русі, прагнучи перекласти текст "Слова о полку Ігоревім". Проте до свого задуму він підходить наприкінці життя - у 1860 р., за рік до смерті. Зі "Слова…" йому вдається переспівати два тексти - "Плач Ярославни" й "З передрання до вечора".

Крім того, Дмитро Сергійович зосередився на типологічних зближеннях творчості Шевченка з італійськими, німецькими (гейдельберзькими) та чеськими й угорськими романтиками. Дж.Леопарді починає писати, коли його країна охоплена національно-визвольними рухами. Із цього випливають подібні громадсько-політичні мотиви у творчості українського й італійського поетів. У канто (особливий жанр, у якому працював Леопарді) "На пам'ятник Данте" італієць стверджує, що "нині плач без гніву - річ даремна". Ця теза надзвичайно близька й інвективам Шевченка.

Близький до Шевченка і Вільям Вордсворт, якого в радянський час називали "реакційним романтиком", а отже, саме це визначення робило його антиподом Шевченка. На думку Д.Наливайка, про це не може бути й мови, адже обох поетів зближує концепція кордоцентризму, яка має особливе представлення в українській поезії, але й у творчості Вордсворта також. Щоправда, англійський поет сприймав майбутнє більш ніж песимістично. "Вордсворт вважав найсвященнішою з усіх видів власності - власність бідняків. Втрата власності бідняка обертається трагедією".

Насамкінець Дмитро Наливайко зауважив, що з аксіологічного (культурно-ціннісного) погляду література державних націй того часу акцентує на свободі й волелюбності як індивідуальних цінностях. Для літератур недержавних націй ці поняття осмислюються і на індивідуальному, і на національному рівнях у нерозривній єдності.

Related video

Лекція в Києво-Могилянці розпочала також і шевченківський рік, а промова Д.Наливайка переконливо показала близькість українського поета до європейських літературних тенденцій ХІХ ст. Цього року на урочистій церемонії посвяти у спудеї більшість першокурсників тримала в руках прапор Європейського Союзу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК