ДІРКИ В МОЗКУ ТАКИ БУВАЮТЬ

У більшості студентів медінституту або біофаку питання про загальну будову кори головного мозку людини особливих труднощів не викликає. Тільки найбільші з них ледарі не зможуть описати рівномірний шар сірої речовини певної товщини з шістьма прошарками нервових клітин різноманітних типів, поцяткований звивинами. А от гарвардські нейробіологи після багаторічних досліджень дійшли висновку: описати будову цього найважливішого елемента головного мозку «у нормі» не так вже й просто. Кількість мутацій настільки велика, що важко піддається опису.

З 30 тисяч людських генів приблизно третина стосується будови і діяльності головного мозку — підтверджує Кристофер Волш, який очолює проект дослідження генетики мозку. За декілька років напруженої роботи йому і його колегам удалося встановити місцезнаходження і призначення 50 генів. Більшість із них відповідає за розвиток кори головного мозку, що починається ще в першому триместрі внутрішньоутробного розвитку і, якщо вірити підручникам, відбувається за дуже суворою схемою. Нейробласти — попередники нейронів — із нейродерми мігрують у зони свого остаточного розташування, диференціюються там у різноманітні види нейронів, строго розподіляються на шість класичних прошарків і встановлюють між собою синаптичні зв’язки.

Насправді ж подібну картину вдасться спостерігати далеко не завжди. У процесі міграції деякі клітини не досягають свого місця призначення, у результаті чого в корі виникає щось на кшталт вузликів або ляпок, а деякі клітини взагалі «губляться», що призводить до утворення «вулканічних кратерів». Часто зустрічається утворення подвійної кори, при цьому деякі прошарки можуть залишатися недорозвиненими. Поцяткованість звивинами теж може значно варіювати, а вже про розмір мозку і говорити не доводиться. Але найнадзвичайніше: такі порушення в розвитку кори головного мозку зовсім не обов’язково призводять до яскраво вираженої патології. У тих, хто страждає на епілепсію або розумову відсталість, «діри» або «вузлики» у корі головного мозку дійсно зустрічаються дуже часто. Проте вони достатньо часто зустрічаються й у тих, чий розумовий розвиток навіть перевершує середній рівень. Власники подвійної кори можуть демонструвати достатньо високий коефіцієнт розумового розвитку, але можуть і страждати дислексією.

Ув’язати всі ці варіації з активністю окремих генів дуже складно. Поки вченим удалося виявити зв’язок між повторювальністю того самого домена (певної ділянки гена) і розміром мозку. Так, у хробака цей домен повторюється 2 рази, у дрозофіли — 24, у миші — 61, у людини — 74. Але при цьому в мавп, розмір мозку котрих значно поступається людському, число повторів — теж 74. Для пояснення цього феномена вченим доведеться порівнювати не тільки число повторів домена усередині гена, але і ступінь його активності.