Чому, щоб думати, треба стати "мертвим", або Як вислухати думку опонента і поставити правильні запитання

Та володіти достатньою гнучкістю, щоб почути і сприйняти думку, яка нам може бути максимально неблизькою. Адже саме такою може виявитися почута відповідь.

Це ключові ідеї французького філософа Оскара Бреніф'є, який подорожує світом і проводить навчальні семінари, привертаючи увагу учасників до того, наскільки рідкісні в нашому житті справжні діалоги. Показуючи, скільки усвідомленості, сконцентрованості та роботи над собою слід залучати, аби вміти слухати, говорити і працювати з ідеями.

Оскар Бреніф'є - директор Паризького інституту практичної філософії, майстер простих і влучних, інколи максимально незручних запитань, що підштовхують людей до пошуку важливих відповідей. Він пише для дітей і дорослих книжки, які вчать мислити через запитання.

Нещодавно в Києві та Дніпрі, завдяки ініціативі освітнього проекту "Майбутні", відбулася серія семінарів Оскара Бреніф'є для управлінців, бізнесменів, викладачів та батьків.

Правильні запитання

Чесна розмова з собою та іншими дозволяє зрозуміти свої бажання, називати їх правильно і рухатися в напрямку їх досягнення. Розглянемо це на простому прикладі: ти усвідомив, що хочеш з'їсти помідор, пішов у магазин, попросив помідор, правильно називаючи його саме помідором, отримав його, з'їв і став щасливим.

У житті це має трохи складніший вигляд. Уяви, що ти хочеш помідор, а тому вирішуєш його роздобути і з'їсти. В цій історії поки що все добре. Але фінал може бути різним. Ось кілька можливих сценаріїв.

1. Ти відкусив помідор. Виявилося, що він - вишня. Тебе спіткало розчарування. Адже на вишню в тебе алергія. Як реакція в тебе виникає бажання навчитися ставити помідору (або собі) такі запитання, які б допомогли достеменно визначити, чи помідор він насправді.

2. Ти відкусив помідор. Виявилося, що він - вишня. Тебе потішила вишнева несподіванка. Вперше в житті. Тепер ти запитуєш себе: невже я все своє життя брехав собі про свої бажання? Невже забороняв собі бути щасливим? Невже я щоденно далеко ходив по помідори, замість того щоб з'їсти вишню?

3. Ти спробував відкусити помідор. Виявилося, що ти не можеш кусати. Тоді тебе починає мучити запитання: як же мені навчитися братися в цьому житті тільки за те, що я здатен робити?

4. Ти справді хочеш помідор. Ти його береш. Але несподівано тебе штовхають ззаду, і помідор падає. Ти ставиш собі запитання: як не збожеволіти від того, що я втратив те, чого справді хотів і навіть мав?

У певний момент життя ми всі розуміємо, що нам треба вчитися ставити запитання, аби не розчаруватися у світі й собі. І ми починаємо це робити, але виявляється, що наші запитання не завжди розуміють, а то й відверто ігнорують. Помічаємо, що часто ті, хто відповідає на них, насправді вимовляють набір слів, який не дає нам відповіді.

Стає очевидно, що треба тренуватися бути уважним до мови, аналізувати кожне слово і конструкцію. Працювати над тим, аби власні запитання й твердження були чітко, ясно та лаконічно сформульовані, і вдосконалювати аналіз відповідей наших співрозмовників. Так шанси бути зрозумілим і отримати відповідь на своє запитання значно підвищуються.

"Так" або "ні"

Під чассемінарів, каже пан Оскар, я часто ставлю запитання комусь зі слухачів:

- Ти впертий?

- Ем…

- Просте запитання. Ти впертий?

- Ем… Так, але...

- Жодних "так", "але". Ти або впертий, або не впертий. Або мертвий, або живий.

Учасники семінарів часом критикують мене за це. Кажуть, що світ не такий простий. У ньому немає чорно-білого.

Але обрати одну відповідь дуже важливо. По-перше, це тренування сміливості. Сказати "так" або сказати "ні" - означає заявити свою позицію, яку далі, найімовірніше, доведеться захищати. Чітко висловити свою позицію - означає свідомо наразити себе на конфлікт. Саме тому багато людей цього не роблять.

По-друге, навичка чітко говорити "так" або "ні" - це крок до відповідальності. Дуже легко ухилятися від відповідальності, якщо наші слова і фрази більше схожі на шум, ніж на чітко виражену думку.

По-третє, щоб розпочати мислити, необхідно почати. Щоб стрибнути - потрібен клаптик землі для відштовхування. "Так" або "ні" - це точка, з якої починається мислення. Після того, як людина на неї стала, вона може рухатися далі: розвивати цю думку, ускладнювати її, наводити приклади, спростовувати, поліпшувати, врешті - відмовитися від неї. Людина "ні так, ні не так" перебуває в позі напівукопаного в землю, який намагається підстрибнути до неба.

З ким ми насправді розмовляємо?

Якщо провести аналіз компаній, у яких ми перебуваємо, сварок, які ламали нам стосунки, і людей, із якими нам комфортно, то можна помітити просту закономірність: найчастіше ми комунікуємо з тими, чиї погляди схожі на наші. Люди, які думають інакше, нас дратують. Якщо у наших родичів погляди на життя прямо протилежні нашим, ми не розмовляємо з ними або сваримося до кінця життя.

Більшість людей не веде діалогів, не хоче зрозуміти інших. А просто щоденно шукає підтвердження своїх поглядів, використовуючи для цього друзів, колег, коханих, соціальні мережі. Це більше скидається на парні монологи.

Для тих, хто хоче думати й вести діалог, подолати цю звичку - ще один виклик. Виявляється, для цього потрібно натренувати здатність чути найнеприємнішу відповідь на своє запитання. А потому - зберігати контроль над собою, ясність розуму і здатність поставити наступне запитання. А не просто розвернутися й піти чи зам'яти тему. Потрібно розвивати гнучкість розуму і беземоційність. Навіщо?

По-перше, інколи ідеї, в які ми віримо і яких дотримуємося впродовж багатьох років, перестають працювати в нових життєвих обставинах. Новий етап життя потребує нових поглядів. Зазвичай їх вироблення болісне. Якщо свідомо розвивати гнучкість розуму - цей процес відбувається набагато легше.

По-друге, ми щоденно втрачаємо багато цікавих людей, якщо відмовляємося приймати той факт, що їхня точка зору можлива. Тим самим ми збіднюємо світ, звужуємо його до проекції нас самих.

Важливо прийняти й максимально глибоко пропрацювати ідеї, що протилежні близьким тобі. Наприклад, людям, схибленим на думці оточення, корисно було б зрозуміти життєву позицію затятого гедоніста.

У реальності такі "операції з думками" мають вигляд сцен боротьби. Адже замість того, щоб просто подумати про ще одну можливість у житті, люди починають почуватися переможеними, бідними й дурними. Їм здається, що над ними чинять насилля. А насправді - просто допомагають зрозуміти думку, близьку іншій людині.

У моїй практиці був випадок, коли після 15 хвилин роботи зі мною в мого учня вийшло прийняти одну з таких неприємних для його світогляду думок. А коли він це усвідомив, то оторопів і вигукнув: "Як у тебе вийшло привести мене до цього? Щойно за 15 хвилин я прожив суперечку зі своїм батьком, яка тривала все життя. Тільки зараз я його зрозумів".

Щоб почати думати, треба "померти". Намір розмови - інтерес до людини, теми, питання, завдання. А не спосіб задовольнити власну потребу в увазі, владі, любові чи висловити своє ставлення до співрозмовника. Щоб бути здатним на це - треба "вбити" у собі свої потреби.

У момент мислення потрібно відпустити весь свій попередній досвід, який навчив тебе чогось. Якщо ти вже встиг щось зрозуміти або, гірше того, щось точно знаєш, - твій процес мислення давно і безповоротно завершений.

Не можна дозволяти собі прив'язаності або симпатії. Як тільки нам "симпатична" або близька якась думка, ми перестаємо чути інші. Втрачаємо об'єктивність, перестаємо аналізувати. Треба "вбити себе", щоб стати абсолютно незалежним, почути інші думки і продовжити пошук.