ЧИ СТАНЕ ЗАНЕДБАНИЙ ПУСТИР КВІТУЧИМ САДОМ?

Останнім часом у суспільстві активно дискутується питання про реформу освіти. Керівники галузі запевняють нас, що реформа іде повним ходом. Запроваджуються перші новації. Школа перейшла на нову, 12-бальну систему оцінювання знань учнів. Освітянська преса, як завжди, висвітлює досвід передових навчальних закладів. Всі ми чекаємо з’їзду працівників освіти і розгляду на ньому Національної доктрини розвитку освіти.

Проте мене — людину з чималим життєвим досвідом — не полишають сумніви. Адже таке було в нашій історії вже неодноразово. Майже кожен генсек у колишньому СРСР проводив свою реформу освіти. В Україні це намагається робити майже кожен міністр освіти. Але міністри приходять і йдуть, а проблеми в освіті не просто залишаються, а рік у рік наростають. Тим більш наївно буде сподіватися на якісь позитивні результати від цієї реформи в сучасному напівкримінальному, наскрізь корумпованому суспільстві, де за гроші продається і купується все, у тому числі честь, совість, порядність, де освічена і чесна людина приречена бути жебраком. Адже якщо уявити дитячу душу як чисту дошку, то ми, вчителі, пишемо на ній білою крейдою. Життя відразу ж за воротами школи брудною ганчіркою безжально стирає наші написи й іржавим цвяхом видряпує свої. Та такі, що нам уже ніколи не стерти їх нашою «педагогічною губкою».

Однак реформи як такої поки що немає. Запроваджуються лише два-три її елементи. З них дванадцятибальна система оцінювання знань викликає полярні судження — від ейфорійного захоплення до критики і заперечень.

Я теж за те, щоб замінити колишню чотирибальну систему на досконалішу. Останніми роками багато авторів давали свої пропозиції з цього питання. Пропонувалися шести-, семи-, десятибальні системи. Міністерство вибрало дванадцятибальну. Вона може комусь подобатися чи не подобатися, але потяг реформ уже рушив і давати задній хід ніхто не буде. Тому слід поміркувати над тим, як забезпечити рух цього потяга вперед, аби він не зійшов з рейок.

На мою думку, найбільш непродуманою є теза міністерства про те, що всі бали цієї шкали позитивні і відбивають досягнення учнів. Тобто, якщо учень практично не вміє читати (цитую «Критерії оцінювання знань»: «... припускається значної кількості помилок у прочитуванні слів (пропуск, перестановка, заміна звуків та складів)»), тим більше розуміти прочитане, то таке «досягнення» оцінюється в один бал. Більше того, з таким «досягненням» цей учень має право (прости Господи) вступати до вузу. А ще гірше те, що якщо його батьки мають гроші, то він не лише вступить, а й закінчить його. І не лише закінчить, а й за ті ж гроші ще й одержить престижну посаду.

Проте, на мою думку, за якою шкалою оцінювати знання учнів — останнє завдання реформи. Головне — як зробити так, щоб через рік-два успішно вчилися всі діти: багатих і бідних, у столичних гімназіях та ліцеях і в сільських школах, у заслужених вчителів і в пересічних.

Гадаю, ця проблема не стоїть так гостро в згаданих мною столичних та міських гімназіях і ліцеях, де навчаються діти нашої еліти. Впевнений, там добре вчаться всі учні. Недаремно ці школи так люблять відвідувати наші керівники, недаремно їх досвід так захоплено висвітлюють освітянські ЗМІ. Хочу звернути увагу на масову школу, особливо сільську, в якій не те що комп’ютера — крейди немає за що купити, де вчитель у зношеному костюмі й черевиках усім своїм виглядом демонструє статус та престиж освіченої і чесної людини в нашому суспільстві.

Проте бідність школи і вчителя — не головна причина низької освіченості, морального падіння і бездуховності більшої частини сучасної молоді. Адже вчитися можна завжди і скрізь, було б лише бажання. А його в наших дітей якраз і немає. Добре вчитися і поводитися в їхньому середовищі непрестижно. Крім того, більшість їх не планує вступати до вузів. То навіщо напружуватися? На другий рік не залишать. Атестат дадуть у будь-якому разі, та ще й на додачу посвідчення шофера або тракториста. Тому все частіше учні відмовляються відповідати на заліках, здають чисті аркуші контрольних робіт.

Ми повинні нарешті визнати, що:

1. У нас давно немає загальної і обов’язкової середньої освіти: близько тридцяти років існує система загальної і обов’язкової роздачі атестатів, яка сягне свого апогею нинішнього року, коли атестати видаватимуть усім, навіть якщо з усіх предметів буде один бал, що означатиме повну безграмотність.

2. Освіта, моральність, духовність не є пріоритетами в сучасному суспільстві, тому що найменш соціально захищені, матеріально забезпечені — саме освічені і чесні. Головний пріоритет сучасного ринкового суспільства — гроші і матеріальне благополуччя.

3. Більшість учителів — звичайні рядові трудівники, до того ж замордовані бідністю та побутовою невлаштованістю. Вони можуть навчити лише того, хто хоче і може вчитися.

4. Грошей на освіту не буде ніколи. У напівкримінальному, корумпованому суспільстві освіта завжди буде «боса і гола». Тому, якщо ми хочемо підняти престиж освіти й освіченої людини, то повинні провести такі реформи, щоб матеріальне становище освіченої людини було завжди вище, ніж неосвіченої. Щоб та сім’я, яка не вчить і не виховує належно своїх дітей, наперед повертала суспільству збитки від такого «виховання».

Для цього пропоную ввести такі зміни і доповнення до законів про освіту і підзаконних актів:

1. У ст. 30 п. 2 Закону «Про освіту» потрібно ввести ще один освітній рівень — «некваліфікований робітник» і вказати, що до цієї категорії належать громадяни, які не мають документів про закінчену освіту ІІ ступеня (9 кл.). Вони мають право лише на некваліфіковану роботу, не мають права займатися бізнесом, фермерством, перебувати на матеріально відповідальних посадах, керувати складними машинами, транспортом і т.п.

Заперечуючи цю мою пропозицію, чиновники міністерства нарахували аж чотири статті Конституції, які порушило б запровадження цієї поправки. Так, у цих статтях Конституції справді йдеться про те, що «...кожен має право ...» Але не мені пояснювати високим посадовцям, що, крім права, цей «кожен» повинен мати ще й відповідну освіту. Що це повинно регулюватися відповідними законами, в т.ч. й законами про освіту.

2. В усіх державних і приватних школах, гімназіях, ліцеях запровадити державну атестацію учнів як випускних, так і перевідних класів, починаючи з четвертого класу. Для цього на період іспитів у школах створюються громадські екзаменаційні комісії, до складу яких, крім учителів, мають входити представники місцевої влади, батьків, рай(міськ)во. Їхнє завдання — контроль за дотриманням правил проведення екзаменів. Іспити проводити з основних предметів державного компоненту (5—6) способом письмових робіт і письмового тестування.

Опечатані екзаменаційні роботи того самого дня передаються в рай(міськ)во у спеціальну незалежну Державну комісію з перевірки екзаменаційних робіт. В рай(міськ)во роботи перед цим зашифровуються, так, щоб перевіряючий не знав ні школи, ні імені учня. Членів комісії бажано набирати з викладачів вузів, технікумів, ПТУ або спеціально підготовлених учителів. Крім професіоналізму, головна вимога до них — висока
об’єктивність. Чисельність комісії встановлюється з таким розрахунком, щоб до кінця липня закінчити перевірку робіт по району (місту) і передати результати в школи. Звичайно, в першу чергу мають перевірятися роботи випускників.

3. Перші три бали дванадцятибальної шкали оцінювання знань вважати незадовільними. Учень, який з двох предметів державного компоненту одержить незадовільні бали, має залишатися на другий рік. Проте, якщо Міністерство заявило про скасування другорічництва, можна обійтися і без нього. Невстигаючий учень переводиться в наступний клас і зобов’язується самотужки чи з допомогою репетиторів вивчити прогаяне. Проте і в першому, і в другому випадку батьки зобов’язані повернути державі марно витрачені на навчання їхніх дітей кошти. Тобто за невстигаючих дітей батьки повинні платити.

І ця моя пропозиція викликала заперечення: «У нас освіта безплатна (ст. 53 Конституції)». Але ж, вибачте, там записано, що і вища освіта безплатна, однак половина студентів вчиться на платних відділеннях. Виходить, «якщо не можна, а дуже хочеться, то можна», як казав герой відомого телесеріалу?

4. Для того, щоб забезпечити нормальні умови навчання для старанних учнів, усунути можливість конфліктних ситуацій і т.п., дирекціям шкіл потрібно надати право виключати зі школи до кінця навчального року учнів за грубі порушення дисципліни, систематичний зрив уроків, скоєння злочинів тощо з внесенням батьками плати за пропущений рік.

5. Учні, які одержали незадовільні оцінки після досягнення 18 років (коли їхні ровесники закінчують школу), до подальшого навчання в денних школах не допускаються і випускаються зі школи без відповідного документа. Якщо ж вони часто залишалися на повторний курс і в такому віці ще не закінчили 9 класів або не ліквідували заборгованості за курс школи ІІ ступеня і не мають свідоцтва за цей курс, — вони автоматично одержують статус «некваліфікований робітник».

6. Потрібно запровадити пільги учням у школі, а саме — звільнення від плати за підручники, харчування, проїзд і т.п., якщо вони навчаються на бали високого рівня («10», «11», «12») з більшості предметів державного компоненту.

7. При впровадженні наведених вище заходів оцінки в атестатах і свідоцтвах стануть об’єктивними. Тому пропоную скасувати вступні іспити до вузів і проводити прийом до них за конкурсом оцінок в атестатах. Для повної об’єктивності цей процес потрібно доручити найоб’єктивнішому екзаменаторові — комп’ютеру. Цей захід дасть можливість повністю усунути з вищої освіти таке ганебне явище, як хабарництво, причому без слідства, доносів, арештів і судів. Водночас такий спосіб прийому стимулюватиме учнів якнайкраще вчитися в школі. Все решта (гроші, зв’язки, протекція) тут втрачає будь-який сенс.

Ось такі заходи я пропоную як доповнення до тих, які запровадило наше Міносвіти. Згоден, це — непопулярні заходи. Але вони необхідні, якщо ми справді хочемо, щоб наша молодь була освічена і високоморальна. Поки що наші керівники, як у центрі, так і на місцях, зловживають популістськими заявами і гаслами в різних ЗМІ. Є серйозна загроза, що реформу вкотре можуть «забалакати». Вже набили оскому заяви про те, що діти перевантажені непотрібними знаннями. По-перше, знання ніколи не бувають зайвими. А по-друге, хто заважає міністерству вдосконалити зміст освіти?

А чого варті численні заклики до вчителів крутитися навколо дитини, як планети навколо сонця, виховувати вільну, духовну, розкріпачену особистість. Вже виховали! Вільну від усього — знань, чемності, моральності. Та ось біда — боїмося ввечері вийти на вулицю, де ця розкріпачена особистість розважається.

Або візьмемо численні заяви про те, що в наших дітей слабке здоров’я через непомірне навантаження і стресові ситуації в школі. Це взагалі дивна позиція. Вона мені нагадує позицію пані Простакової з комедії Д.Фонвізіна «Недоросль»: «Митрофанушка, друже мій, якщо навчання таке небезпечне для твоєї голівоньки, то як на мене, перестань».

Чи не тому в нас серед молоді стільки «митрофанушок» з їхнім життєвим принципом: «Не хочу вчитися — хочу женитися»? І женяться — без освіти, без спеціальності, без роботи. А ми потім констатуємо, що в нас безпритульних дітей більше, ніж після війни, і пояснюємо це економічною кризою. Як казав відомий персонаж М.Булгакова, криза у нас в головах. Адже всі знають, що більшість дітей у нас якщо й вчаться, то упівсили. А ось решта їхніх захоплень навряд чи додає їм здоров’я. За даними анонімних опитувань, 2/3 учнів палять, до 90% вживають алкогольні напої, загрозливих масштабів набуло поширення наркоманії. Розгнуздана пропаганда сексу на телебаченні призвела до того, що «этим» діти займаються, починаючи з восьмого класу, а то й раніше. Ось де стреси і перевантаження незрілого організму. А навчання — це нормальний процес пізнання навколишнього світу, характерний для кожного молодого організму.

Тому слід рішуче відкинути дешевий популізм і демагогію в системі освіти, менше говорити про реформу, а більше діяти, проводити реформування широким фронтом, а не окремими нововведеннями. Адже якщо ми на занедбаному пустирі, яким є сьогодні наша освіта, розчистимо маленьку діляночку і посадимо навіть дуже гарні квіти, то вони навряд чи змінять і прикрасять його похмурий краєвид. Більше того, дереза безвідповідальності, чортополох хабарництва, лопухи окозамилювання заглушать перші паростки цих ніжних квітів, і вони зачахнуть, навіть не розцвівши, як уже не раз було в нашій історії під час попередніх реформ освіти. Потрібно розчистити і впорядкувати весь освітній простір держави. Лише за цих умов занедбаний пустир стане квітучим садом.