...чи цвях в українську науку?

З приводу ініціативи міністра Сергія Квіта у мене суперечливі почуття. З одного боку, дуже добре, що звертають увагу на не зовсім ефективні структури, якою насправді зараз є Київське відділення МФТІ (якщо брати до уваги співвідношення аспірантів, котрі залишаються в Україні, до випускників. Інший показник – відсоток випускників, котрі залишаються в Україні). Проте мене дуже хвилює те, як цю проблему вирішують.

Є конструктивний і деструктивний методи вирішення проблеми. На мою думку, міністерство вдалося до другого, бо просто хочуть закрити філію в Києві. Мені значно більше імпонують конструктивні методи, але для цього треба дивитися в корінь проблеми. Потрібно боротися з недофінансуванням науки загалом, а також із неефективним розподілом наявних грошей. Тобто неодмінно слід запровадити:

1) додаткові стипендії для студентів, котрі займаються фундаментальною наукою;

2) додаткові стипендії для аспірантів, молодих кандидатів та докторів наук;

3) гранти для молодих учених, які повернулися з-за кордону (тобто для тих, у кого є звання PhD, або тих, хто був на позиції post-doc);

4) гранти на проведення конференцій та поїздок на конференції;

5) гранти на закупівлю необхідного обладнання та витратних матеріалів для досліджень.

Головне, щоб розподілом цього всього займалася комісія з учених зі світовим ім'ям (у тому числі й іноземців). Найпростішим прикладом того, що треба зробити, може бути фонд Дмитра Зіміна "Династія" (який зараз закрився в РФ, бо його визнали іноземним агентом). Без перелічених змін ініціатива Квіта – лише цвях у науку України, що несе свій хрест останні 24 роки. Частина дітей поїде просто в Москву, частина – за кордон, але ніхто не повернеться, бо на Батьківщині немає умов.

Стисло про КВ МФТІ

Київське відділення МФТІ було створене для того, щоб академічні заклади АН УРСР отримували першокласне поповнення. Перші чотири роки студенти навчались у Москві і співпрацювали зі спорідненими інститутами АН СРСР, а потім переїжджали до Києва і працювали в закладах АН УРСР. Із розпадом СРСР ситуація почала трохи змінюватися через хронічне недофінансування науки в Україні. Схожі процеси відбувались і в Росії. Головним наслідком недофінансування був відплив людей за кордон, і тому перед наукою тепер стоїть колосальна проблема – відсутність вчених середнього віку, які не лише є найбільш продуктивними, а й передають досвід молодому поколінню. Ця проблема актуальна як в Україні, так і в Росії, проте в Москві вона значно менш виражена. До того ж фінансування науки в РФ загалом краще, ніж в Україні. Відтак, у студентів значно більше можливостей займатися наукою в Москві, ніж у Києві. Для того, щоб навчатися на 5–6 курсах у Москві, студентові треба було заручитися листами від керівника в Києві та в Москві зі згодою.

Той факт, що близько 90% студентів залишається (або проводить велику частину часу) в Москві, - це наслідок відсутності фінансування науки в Україні.

Необхідною умовою навчання на старших курсах у Москві була згода наукового керівника в Києві. Тому це все виглядало як наукова співпраця, що загалом було в інтересах української науки.

Як усе мало би бути

1) Вступ до КВ МФТІ відбувається в Києві. Іспити абітурієнти складають такі ж, як і в Москві. Переможцям Всеукраїнської олімпіади нараховують бали залежно від диплому.

2) Підписується контракт, за яким ФТННЦ НАНУ оплачує навчання студента в МФТІ, а студент зобов'язаний повернутися до Києва на 5–6 курси навчання. По завершенні навчання ФТННЦ НАНУ зобов'язаний влаштувати студента на роботу в академічний заклад (аспірантуру), а студент має пропрацювати певну кількість років.

3) 5–6 курси студент проводить у Києві, слухає базові курси та займається науковою працею.

4) По завершенні навчання студент працює в закладах НАНУ.

Як усе відбувається

1. (Див. вище)

2. Більшість студентів на старших курсах проводять значну частину часу в Москві та займаються науковою роботою там за згодою наукового керівника з Києва.

3. Наприкінці кожного семестру вони складають сесію в Києві й доповідають результати науково-дослідної роботи.

4. Після завершення навчання та захисту диплома в Києві, за бажанням студента, підписується додаток до контракту, відповідно до якого ФТННЦ НАНУ і студент не мають одне до одного претензій. Тобто студента не влаштовують на роботу, а студент не повертає гроші за навчання.

Дещо про фінансування

Студенти КВ МФТІ отримували стипендію в Києві у гривнях і, якщо багато часу проводили в Москві, ще й у рублях. Крім того, вони могли на загальних підставах брати участь у конкурсах на стипендії фонду "Династія" (в РФ), а також могли бути вписаними в якісь російські гранти наукового керівника в Москві і там теж отримувати стипендію від базової кафедри. Тобто загалом, якщо студент проводив багато часу в Москві, він мав можливість повністю себе утримувати без підробітків, тоді як фінансування тих, хто перебував лише в Києві, значно бідніше.

У Прінстоні я як аспірант отримую стипендію/зарплату, якої повністю вистачає на життя. Усі наукові витрати покриваються за рахунок університету.

Не знищити корисну справу

Однією з головних корисних складових ФТННЦ НАНУ була Українська заочна фізико-технічна школа (УЗФТШ). Це дуже корисна справа, що давала змогу навіть учням із сільських шкіл отримувати доступ до хорошої шкільної фізико-математичної освіти. І було б дуже безвідповідально знищити таку справу. У кожному разі, треба зберегти заочну школу, що дає шанс на якісну дистанційну освіту для школярів.

Про негативні моменти

Загалом, під час мого навчання в МФТІ (2005–2011 рр.) там панувала досить толерантна атмосфера. Не без окремих дивних моментів. Наприклад, усі студенти мусили пройти курс "История Отечества". На щастя, це профанація, а не курс історії, бо для отримання оцінки "відмінно" треба було сходити в музей-панораму "Бородинская битва" і написати відгук. Проте тепер є тенденції до посилення "патріотичного" виховання в РФ, тому цей курс може стати менш формальним, якого ж роду історію там розповідають – це очевидно…

Деякі люди в МФТІ явно підтримують "Новороссию" й негативно висловлюються про Україну та її мову. Маю гіркий осад від мого приватного листування з одним із викладачів МФТІ. Це спілкування виникло після того, як у групі у fb він вжив фразу "там нет на человеческом язике" стосовно української мови. Я подав скаргу у Фейсбук, а також попросив когось адекватного подати скаргу в СК РФ за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Тепер цього коментарю немає. Але залишилося приватне листування...

Під час мого навчання мені не траплялося нічого схожого. Тому очевидно, що це наслідок пропаганди. Хочу наголосити: переважна більшість людей – толерантні, і багато хто – проти війни. Проте завжди знайдеться паршива вівця…

Реформа освіти і науки – це питання номер один сьогодні, бо лише за наявності високоосвіченої молоді можливе стабільне зростання в країні. На жаль, рівень популізму в Україні не дозволяє проводити кардинальні реформи. Наприклад, частково відмовитися від безкоштовної освіти (на Заході студенти-юристи оплачують своє навчання в law school, але фізики/математики отримують ще й стипендію в аспірантурі.) В умовах обмеженого бюджетного фінансування необхідно перерозподіляти кошти на фундаментальні напрями, бо без фундаментальної науки неможливий прогрес наук прикладних.