«Закон для ідіотів»

Саме так охарактеризував Сергій Терьохін (несправедливо забута зірка сучасної податкової нормотворчості) поданий Кабміном парламенту законопроект №10558 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування багатства та предметів розкоші». Його різкий коментар лише трохи виділився зі стрункого ряду оцінок вітчизняних експертів, які в загальній масі негативно прийняли законопроект, покликаний стати одним із найяскравіших посилів передвиборної кампанії Партії регіонів, адресованих спраглому моральної сатисфакції українському люмпену.

Як не більш ніж вдалий передвиборний піар-хід документ характеризують не тільки експерти, а й, судячи з тексту законопроекту, самі автори. Про це свідчать як ідеї, закладені в документі, так і якість його підготовки.

Симбіоз несумісного

Розробляючи документ, автори думали про що завгодно, тільки не про створення робочої моделі податку на багатство, прикладів якої достатньо як у розвинених країнах, так і у вітчизняному законодавстві. Прототипом законопроекту №10558 став представлений світу на півроку раніше законопроект авторства команди дбайливця всіх українських пенсіонерів Сергія Тігіпка, що викликав тоді поблажливу посмішку в експертів, котрі хоч трохи знаються на тематиці оподаткування. Впродовж останніх шести місяців законопроект, вочевидь, побував у руках фахівців, які істотно доопрацювали, м’яко кажучи, далекі від реальності ініціативи Сергія Леонідовича. Однак, подібно до Фенікса, який відродився з попелу, основні, але від цього не найвдаліші думки «сильного» в минулому українця знайшли своє відображення в законопроекті №10558, поданого урядом Верховній Раді.

Так, авторам законопроекту не вдалося відійти від, без будь-якого перебільшення, парадоксальної у своїй геніальності ідеї С.Тігіпка про суміщення в одному податку двох різних видів, які раніше вважалися несумісними, - прямого (реального) податку на майно (нерухомість, транспортні засоби) і непрямого (податок з продажу). Такий симбіоз зумовлює цілу низку питань, на які ми не знаходимо відповідей.

Так, об’єктом оподаткування, згідно з п. 265.2.1 проекту, фактично є операції з продажу дорогоцінних металів і каменів, годинників, мобільних телефонів вартістю понад 50 розмірів мінімальної зарплати (МЗ), зброї вартістю понад 20 МЗ, хутряних виробів вартістю понад 40 МЗ, а також предметів мистецтва, колекціонування, антикваріату вартістю понад 50 МЗ. Платниками податку є фізичні особи - покупці товару, але перераховує податок у бюджет за них суб’єкт господарювання - продавець (п. 265.6.5 проекту).

Одні платять, інші ні

Питання: якщо платником податку є фізична особа, то як вона сплачує податок, купуючи товар в особи, яка не є суб’єктом господарської діяльності? Якщо не сплачує взагалі, то який же це платник? Якщо податок сплачує тільки суб’єкт господарювання, то має місце якраз ситуація, коли фактичний і юридичний платники податку не одна й та сама особа, тобто йдеться про непряме оподаткування.

«Яка різниця, - заперечать опоненти, - адже ми домагаємося шуканої мети - оподаткування предметів розкоші!». Не зовсім так. Адже саме системна помилка при визначенні природи пропонованого платежу породжує нескінченну низку запитань. Приміром, якщо платником податку є фізичні особи, до них належать і фізичні особи - суб’єкти господарювання, грубо кажучи - ПП. А отже, купуючи товар для подальшого перепродажу, ПП повинен сплатити з нього податок на розкіш. При цьому з перепродажу товару споживачеві ПП повинен знову утримати податок. Таким чином товар оподатковується кілька разів...

Ще запитання - чому все-таки платниками податку по всіх об’єктах, крім нерухомості, є тільки фізичні особи? Тобто законодавець стимулює платників залишати право власності на майно юридичним особам? І чому, отримуючи предмет розкоші як подарунок, я не сплачую податку, а купуючи - сплачую? Чи не про це казав С.Терьохін, характеризуючи законопроект?

Під час роботи над документом не змогли усунути й протиріччя між статусом податкового агента та тією роллю (функцією), яку передбачає для податкового агента проект. Так, згідно зі ст. 18 ПК податковим агентом є особа, на яку покладається обов’язок стягувати податок з доходів, які нараховуються платникові, з перерахуванням податку в бюджет від імені та за рахунок платника. Іншими словами, за логікою законопроекту, продавець товару - податковий агент, перш ніж перерахувати податок у бюджет, повинен спочатку його відібрати в покупця. Але ця конструкція зовсім не відповідає змісту правового інституту податкового агента, адже продавець не платить покупцеві нічого, а тільки отримує від нього гроші. Отже, конструкція характерна для непрямого оподаткування, яке передбачає включення податку в ціну товару на стадії його реалізації, тобто того самого ПДВ, у нашому випадку абсолютно незастосовна!

Податок з податку

Залишилася без змін і люба серцю українського фіскала новела, яка передбачає стягнення податку з податку. Так, згідно з п. 265.4 податок на розкіш нараховується на ПДВ, який сплачується при ввезенні товарів на митну територію України. Також повністю сприйнята урядом і дивна норма тігіпківського законопроекту, який регулює стягнення податку під час ввезення на митну територію України предметів розкоші незалежно від того, що такий предмет розкоші міг бути до цього вивезений з території України.

Цікаво, що автори законопроекту, повністю ігноруючи обґрунтовану критику, залишили серед об’єктів оподаткування предмети колекціонування (підпункт і) п. 265.2.1). Враховуючи, що колекціонувати можна буквально всі предмети тривалого зберігання, а поняття предметів колекціонування ні в законопроекті, ні в Податковому кодексі не визначено, то оподатковувати можна будь-яку річ вартістю від 50 мінімальних зарплат. Але ще цікавіше інше - як ідеологи податку на розкіш збираються визначати мету, з якою купується предмет, - оглядати колекцію, проводити розслідування, заповнювати спеціальну анкету?

Квадратний метр замість вартості

Як і при аналізі законодавчої ініціативи піврічної давності, при вивченні розробки №10558 виникає запитання: чому об’єктом оподаткування виступає тільки житлове майно? Тобто громадяни, котрі проживають у приміщеннях, які є нежитловими, вже не «розкішні» громадяни?

Якщо характеризувати норми законопроекту, які стосуються оподаткування нерухомості в цілому, то тут уряд примудрився повторити основні помилки, допущені в чинній редакції
ст. 265 ПК, котрі в сукупності з помилками законопроекту п. Тігіпка явили світу законодавчого потвору, любого оку справжнього поціновувача Гойї.

Крихітка Цахес авторства українського Кабміну, ідучи за старою українською традицією своїм шляхом, ігнорує позитивний досвід усіх без винятку розвинених країн, де базою оподаткування є звичайна, ринкова, податкова, реєстраційна чи будь-яка інша, але все-таки економічна вартість нерухомості, заміняючи її квадратним метром - одиницею, абсолютно не адекватною економічній суті податку. Адже квадратний метр у різних регіонах країни і навіть одного міста може становити собою різну економічну цінність і, отже, повинен породжувати різні податкові зобов’язання.

Так, у Великобританії податок на нерухомість нараховується у фіксованій сумі до базової ставки оподаткування, що становить 1354 фунти на рік. Нерухомість розподіляється на дев’ять категорій залежно від податкової оцінки об’єктів, яка переглядається кожні п’ять років.

У Данії нерухомість вартістю до 3,04 млн. датських крон оподатковується за ставкою 1% від її вартості, а понад - 3%. У Німеччині податок установлено в обсязі від 0,35% до 2,31% від вартості майна. Навіть у Китаї ставка становить 1,2% від вартості об’єкта або 12% від оцінної річної орендної плати, яка нараховується на об’єкт.

Простота гірша за крадіжку

Чому законодавець з упертістю бульдозера ігнорує не тільки світову практику, а й власний досвід у частині оподаткування землі? Напевно, таку затятість можна пояснити чим завгодно, крім простоти адміністрування, на що натякають розробники документа.

Адже про простоту адміністрування, альфу і омегу якісного й ефективного податку, коли говорити про проект №10558, не йдеться взагалі. Як проконтролювати сплату податку суб’єктами господарювання - реалізаторами так званих предметів розкоші? Як можна проконтролювати рух товарів, часто навіть не індивідуалізованих? Адже це не тільки транспорт і нерухомість, які підлягають обов’язковій реєстрації! Ну й, звісно ж, обійти податок зовсім не складно буде для «розкішних» українців - через механізм юридичних осіб, яких Кабінет міністрів не бачить у складі платників.

До речі, а як співвідносяться п. 265.3.2 та пп. а)-в) п. 265.2.1? У першому сказано, що за наявності в платника кількох об’єктів оподаткування податок обчислюється окремо по кожному. А в другому передбачено, що об’єктом оподаткування може бути не тільки об’єкт (підпункт а), а й сукупність об’єктів (підпункт в). Як визначити податок у такому випадку?

Ми навмисне залишили за дужками даного матеріалу міркування про ефективність податку на розкіш та його доцільність як такого. Думками за і проти концепції податку на розкіш переповнені вітчизняні інтернет-сайти. Насправді дискусія про шкоду чи користь податку на розкіш - від лукавого. Історія знає майже рівну кількість прикладів ефективного та неефективного оподаткування розкоші чи накопиченого капіталу.

Справді, багато країн Європи останнім часом (Іспанія, Швеція та ін.) відмовилися від оподаткування багатства, залучаючи в такий спосіб іноземний капітал. Однак це зовсім не означає, що податок є незастосовним до українських реалій. Застосовний абсолютно! Але за однієї умови. Якщо люди, які працюють над податком, ставитимуть за мету не продукування ефективного піару, передвиборних гасел тощо, а розробку механізму податку від початку й до кінця, використовуючи зарубіжний і вдалий вітчизняний досвід, не конструюючи нові нежиттєздатні конструкції, а доопрацьовуючи старі, вже наявні. Якщо ініціатори запровадження податку не боятимуться наступити на чиїсь дуже чутливі мозолі, при цьому злегка пошкодивши дорогою педикюр. Не обходитимуть гострих кутів, обмежуючи об’єкт оподаткування. Якщо автори законопроекту не заплющуватимуть зі стійкістю, гідною спартанців, очі на шквальну критику своїх, м’яко кажучи, недолугих, хоча й дуже екзотичних ініціатив… Чи не здається вам, читачу, що надто багато «якщо» для одного не дуже великого законопроекту?..

Свої ідеї для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua