Юрій Недашковський: «В Україні немає реальної альтернативи атомній енергетиці»

На сьогодні атомна енергетика України залишається єдиним сектором стабільності у вітчизняному паливно-енергетичному комплексі. На тлі масштабного газового шоку, що потряс країну, постійних сезонних криз на ринку нафтопродуктів, а також хронічно невирішених проблем вугільної галузі дедалі частіше погляди політиків, держуправлінців, екологів і простих обивателів спрямовуються у бік «мирного атома».

У свідомості дедалі більшої кількості громадян ядерний комплекс починає асоціюватися з енергетичною незалежністю, надійністю та перспективним науково-технологічним розвитком країни.

Наскільки виправдані надії громадськості, що їх покладають на ядерну галузь? Чи зможуть українські атомні станції забезпечити належну безпеку й зберегти конкурентоспроможність на завтрашніх енергетичних ринках? Як розвиватиметься експлуатуюча організація, в особі компанії «Енергоатом»? З цими та іншими запитаннями ми звернулися до президента ДП «НАЕК Енергоатом» Юрія НЕДАШКОВСЬКОГО, який чомусь під час розмови попросив не зачіпати «політичних» питань.

«Ви знаєте, якось глава держави охарактеризував мене мимохідь як аполітичну людину, котра займається своєю професіональною справою. Я подумав-подумав і вирішив для себе, що такий імідж мене цілком улаштовує», — зізнався Юрій Олександрович.

Не знаю про істинне ставлення Недашковського до політики, а от про атомну енергетику президент НАЕК може розповідати дуже довго й захоплено.

Про сховище відпрацьованого ядерного палива

— Юрію Олександровичу, спочатку про найбільш свіже та резонансне. Останнім часом почастішали заяви окремих політиків про підписання «Енергоатомом» якогось секретного контракту з американською компанією Holtec з будівництва могильника для захоронення радіоактивних відходів (ССВЯП) у зоні Чорнобильської АЕС. Кажуть, що туди «звозитимуть радіацію» з усього світу. Як ви прокоментуєте такі заяви?

— Насправді це дуже добре, що до атомної енергетики привернуто увагу багатьох політиків. Адже чорнобильська катастрофа сталася багато в чому через інформаційну закритість галузі в колишньому СРСР.

Отже, ми, атомники, завжди відкриті для будь-яких запитань і будь-якої критики з боку громадськості. Інша річ, у мене складається враження, що політики іноді отримують неповну й не зовсім коректну інформацію про окремі аспекти роботи нашої галузі.

Так, справді, 26 грудня 2005 року відбулося підписання контракту між НАЕК «Енергоатом» і американською компанією Holtec International як переможцем відповідного конкурсу зі створення сховища відпрацьованого ядерного палива з трьох наших АЕС: Південно-Української, Рівненської та Хмельницької. Згідно з технічним завданням до контракту, захоронення в сховище палива з інших країн неможливе. Контракт був підписаний публічно, у присутності керівництва «Енергоатому» і Holtec, міністра палива та енергетики Івана Плачкова, а також Надзвичайного та Повноважного Посла США в Україні Джона Хербста. Інформацію про укладення контракту та події, що передували цьому, було неодноразово викладено в ЗМІ, отже, заяви окремих політиків щодо підписання якогось секретного контракту не відповідають дійсності.

Крім того, будівництво на території України будь-якого ядерного об’єкта засекретити неможливо в принципі, тому що для цього необхідно пройти цілу низку дуже серйозних технічних і законодавчих процедур. Так, для того щоб побудувати сховище відповідно до контракту з Holtec, потрібно розробити техніко-економічне обгрунтування, одержати висновок державної експертизи ТЕО, а також дозвіл на розміщення сховища від місцевих органів виконавчої влади після проведення консультативного референдуму. Наприкінці цього процесу має бути прийнятий відповідний закон Верховною Радою.

Про значення і доцільність будівництва ССВЯП також повідомлялося неодноразово. По-перше, це чимала економія коштів для країни, яка нині платить Росії за вивезення та переробку відпрацьованого палива. По-друге, це диверсифікація резервів для захоронення палива у випадку, якщо, приміром, світова ціна на ці послуги різко підвищиться або та сама Росія раптом відмовиться з якихось причин приймати наше паливо.

В епоху ядерного ренесансу

— Очевидно, що світ вступає в епоху ядерного ренесансу. Як ви вважаєте, чи зачепить цей процес Україну?

— Цей процес уже зачепив Україну. Наша країна як розвинена ядерна держава й при цьому залежна від імпорту вуглеводнів не може залишатися осторонь від загальносвітових тенденцій в енергетиці.

Якщо говорити про ядерний ренесанс, то в його основі лежать дві причини. Перша — це різке зростання цін на органічне паливо й відсутність стабільності в його поставках. Друга причина — усвідомлення світовою громадськістю того, що глобальне потепління — це вже не наукова гіпотеза, а підтверджена масштабними науковими дослідженнями і підкріплена фактами теорія. Механізми Кіотського протоколу не вирішують проблему в цілому. Вони спрямовані на те, щоб утримати рівень викидів вуглекислого та інших парникових газів в атмосферу на рівні 1990 року. Однак вони не відповідають на запитання, як знизити концентрацію парникових газів в атмосфері з тим, аби зупинити глобальне потепління клімату планети. За розрахунками, уже до кінця цього століття Гренландія втратить свій льодовиковий щит.

На сьогодні збільшенню викидів промисловості, теплової генерації і транспорту в атмосферу може перешкодити тільки розвиток водневої та атомної енергетики. Названі причини й змусили світ переглянути своє ставлення до ядерної енергетики. Нині про намір розвивати атомну енергетику заявляють навіть ті країни, які ще зовсім недавно збиралися повністю відмовитися від її використання в мирних цілях.

Якщо ж казати про Україну, то слід нагадати, що нинішня структура енергетичного комплексу дісталася нам у спадок від СРСР. До моменту розпаду Союзу його уряд виношував плани масштабного розвитку атомної енергетики в Україні як для завоювання європейських ринків, так і для нарощування внутрішнього споживання атомної електроенергії. Ви, напевно, поінформовані, що 1991 року через територію нашої країни експортувалося в західному напрямку понад 30 млрд. кВт·год. Існували також плани тотальної електрифікації України: передбачалося, що саме електроенергія використовуватиметься переважно для обігріву. Спалювання для цих цілей газу планувалося меншою мірою. Газ розцінювався як експортний стратегічний ресурс, тому газифікація здійснювалася в основному тільки уздовж ліній магістральних газопроводів.

І сьогодні, через деякий час, ми знову почали усвідомлювати, що реальної альтернативи атомній енергетиці в Україні немає. У нас мало нафти й газу, а гірничо-геологічні умови видобутку вугілля, помножені на екологічні проблеми, дають змогу припустити, що переважна орієнтація на вугілля навряд чи можлива. Тому набір чинників, які спровокували ядерний ренесанс у світі, повністю ідентичний і для України.

— До яких практичних наслідків для галузі та економіки країни в цілому це може привести?

— Перше: розрахунки, виконані в рамках проекту стратегії розвитку ПЕК до 2030 року, показують, що саме вкладення в атомну енергетику будуть для нас найефективнішими. Друге — це неминучий розвиток атомно-промислового комплексу країни в цілому, для чого в нас є власна сировинна та ресурсна база. Це насамперед уран і цирконій, що дає нам певні переваги в силу обмеженості цих ресурсів на світовому ринку. В Україні є досить потужний машинно- і приладобудівний комплекс, повністю виробляється все необхідне для енергетики насосне устаткування, трубопровідна арматура. Ми маємо чотири підприємства з випуску автоматизованих систем управління технологічними процесами в ядерних реакторах. До речі, Росія АСУТП узагалі не виробляє. В Україні зберігся будівельно-монтажний комплекс, є два галузеві проектно-конструкторські інститути, розвинена галузева наука, а також існує досить серйозна система підготовки кадрів для галузі. На сьогодні ми маємо надлишковий ядерно-промисловий потенціал, тому подальший розвиток атомної енергетики дасть можливість завантажити його належним чином.

— Однак проект концепції розвитку ПЕК України на період до 2030 року відводить атомній енергетиці 52-відсоткову частку в загальній структурі вироблення електроенергії, що приблизно дорівнює сьогоднішньому показнику. Чи може частка АЕС бути більшою?

— Мені, як патріоту галузі, дуже хотілося б сказати, що частка виробленої АЕС електроенергії може бути більшою, але насправді доведеться ще дуже багато попрацювати, щоб зберегти існуючі нині позиції.

Так, на сьогодні проектно-конструкторський, будівельно-монтажний і машинобудівний потенціал не завантажений. Проте якщо оцінювати темпи будівництва та введення в експлуатацію нових блоків до 2030 року, стає очевидним, що діючих потужностей нам не вистачить. Доведеться залучати серйозний інвестиційний потенціал, що дуже проблематично з огляду на загальну інвестиційну непривабливість України, а також тривалі терміни окупності інвестицій у ядерній енергетиці, що становлять 20 і більше років. Загальний інвестиційний цикл у галузі, з урахуванням виведення енергоблоків із експлуатації, становить близько 80 років. Україні ще доведеться прийняти чимало законів, щоб в атомну енергетику прийшов інвестор.

Крім того, наша країна — одна з найбідніших на водні ресурси в Європі. І починаючи з певної кількості енергоблоків, ми відчуватимемо дефіцит води. Можливо, частину блоків доведеться розмістити на морському узбережжі, що потребує додаткового вивчення. Можливо також, що доведеться вдатися до неординарних підходів, таких, як спорудження сухих градирень, які самі по собі дуже дорогі. Тому 52—55-відсоткова частка для АЕС об’єктивно виправдана з урахуванням реальних можливостей України.

Про конкурентоспроможність атомної енергетики
в Україні

— Однак перспективи атомної енергетики в Україні залежать багато в чому й від її конкурентоспроможності? Нині ціна на атомну електроенергію в Україні набагато нижча, ніж на теплову. Тоді як у загальносвітовій практиці ціни на продукцію АЕС і ТЕС приблизно однакові. А які будуть тарифи в «Енергоатома»?

— Тариф на атомну електроенергію в Україні має обгрунтовано зростати, не втрачаючи при цьому своєї конкурентоспроможності. За нашими оцінками, ціна атомної кіловат-години має послідовно зрости до 2, максимум 2,5 цента. У таких межах (без урахування загальносвітових інфляційних процесів) тариф зберігатиметься до 2030 року, що прораховано в процесі роботи над проектом енергетичної стратегії країни. При цьому тариф міститиме в собі інвестиційну складову, необхідну для будівництва нових блоків.

Зрозуміло, що навіть за рівня 2—2,5 цента за кіловат-годину тариф на атомну електроенергію однаково буде набагато нижчим за ту ціну, яку виставляють сьогодні на вітчизняному оптовому ринку теплові генеруючі компанії. І це при тому, що ціна на органічне паливо зростатиме.

— Звідки взято цифру в 2—2,5 цента?

— Річ у тім, що сьогодні тариф на атомну електроенергію в Україні відрізняється за своєю структурою від тарифу в західних країнах. Відповідно до загальноприйнятої у світі методології, розглядають три складові тарифу: експлуатація та технічне обслуговування, ядерне паливо й капітальні витрати.

Ціни на паливо й технічне обслуговування в Україні нижчі за світові. Проте, якщо говорити про капітальну складову, то в нас вона не перевищує 20%, хоча на Заході сягає 55—60%. Це пов’язано з тим, що атомна енергетика дуже капіталомістка галузь, яка має дуже тривалий інвестиційний цикл. Упродовж терміну служби АЕС необхідно постійно здійснювати модернізаційні заходи, а також заходи щодо продовження строку служби та, врешті-решт, заходи щодо зняття з експлуатації. Тому капітальна складова дуже висока. Коли врахувати, що інвестиційна складова в структурі вітчизняного тарифу дорівнюватиме не 20, а 50—55%, то відразу ж вийдемо на тариф у 12 копійок. Навіть такий умоглядний розрахунок показує, де в нас у тарифі недовкладені кошти.

— А що роблять в «Енергоатомі» для оптимізації витрат, зокрема й у рамках виконання програми управління витратами НАЕК?

— У рамках цієї програми ми продовжуємо здійснювати комплекс заходів щодо реформування компанії, оптимізації як її організаційної структури, так і кількості персоналу. Обов’язково виводитимемо зі складу НАЕК непрофільні підрозділи. Перше — це медицина. Нами підготовлено документи про передачу медустанов Міністерству охорони здоров’я. Ми знайшли такі способи передачі цих об’єктів, які мають забезпечити безболісність цього непростого процесу для людей і не позначитися негативно на якості медичного обслуговування. З персоналом підпишуть договори страхування життя, супроводу та інших послуг. Ми ж, у свою чергу, зможемо зменшити на 100 млн. грн. тарифне навантаження.

Наступний напрямок — це наш сільськогосподарський сектор. Перший крок з реформування агропромислового комплексу був зроблений ще моїм попередником Сергієм Тулубом, коли підприємства АПК були виділені у відокремлені підрозділи. До цього витрати на сільське господарство розмивалися в тарифі, були абсолютно непрозорими, унаслідок чого було неможливо зрозуміти реальну економіку наших посівних площ і свиноферм. У балансі «Енергоатому» був, приміром, такий рядок, як худоба на вирощуванні та відгодівлі. Просто смішно.

Проте виділення підприємств агропереробки у відокремлені підрозділи дало нам змогу побачити реальний стан справ і зробити перший висновок: АПК можна безболісно виділити й він не загине. До кінця 2006 року ми плануємо створити державні сільськогосподарські підприємства. Вони одержать від НАЕК як внутрішнього інвестора тепличні комбінати, які прибуткові за визначенням, тому що отримують дешеве тепло від розташованих поруч АЕС. Тепличні комбінати інвестуватимуть підприємства на етапі їхнього становлення.

Що ж до інших непрофільних підрозділів, скажімо, машинобудівного комплексу, то тут ми обрали інший шлях. З огляду на те, що в містах-супутниках АЕС колосальна проблема з працевлаштуванням, компанією, приміром, було прийняте рішення зберегти «Атоменергомаш», при цьому максимально завантаживши його замовленнями. Намагаємося виробляти силами персоналу цього підприємства найрізноманітніший асортимент продукції — різне устаткування, деталі трубопроводів, витратні матеріали.

— Національна компанія регулювання електроенергетики в 2003—2004 роках неодноразово звинувачувала «Енергоатом» в імітації тендерних процедур із закупівлі устаткування. Який стан справ нині?

— Імітація конкурсів — проблема досить серйозна, тому що «Енергоатом» — це компанія з колосальним оборотом. Тільки на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, не враховуючи придбання ядерного палива, ми щорічно витрачаємо від 1,1 до 1,3 млрд. гривень. А ще ж потрібно платити за послуги. Це великі гроші, а за великими грошима завжди стоять чиїсь інтереси.

Так, справді, випадки придбання устаткування за завищеними цінами мають далеко не поодинокий характер, і це не таємниця. Якщо завод-постачальник працює з рентабельністю в межах 45%, то, повірте, у нього достатньо ресурсів, щоб зацікавити того чи іншого керівника компанії в придбанні своєї продукції. У ході службових розслідувань ми виявили чимало фактів, коли, приміром, устаткування вже було змонтоване, після чого заднім числом подавали заявку на участь у конкурсі. Були й інші випадки, коли устаткування вже перебувало на складі атомної станції ще до проведення конкурсу з його купівлі. Зрозуміло, що тендерні умови в цьому разі штучно підганялися під одного й того самого постачальника. Ми розбиралися з цими фактами й люди, причетні до порушень, понесли покарання.

— Як можна запобігти такій практиці?

— Якщо казати про роботу, виконувану самою компанією, — це передусім удосконалення закупівельних процедур із метою підвищення їхньої прозорості та мінімізації можливостей обминути відкритий конкурс. Щось у цьому напрямі за останній рік нам зробити вдалося. Ми істотно оновили склад тендерного комітету, запровадили в ньому посади звільненого голови та звільнених працівників секретаріату. Сьогодні в роботу тендерного комітету не втручається ніхто, навіть президент компанії. Це впорядкувало й помітно підвищило якість його роботи.

Далі: ми збільшили закупівлі устаткування в безпосередніх виробників. Сьогодні близько 80% закупівель здійснюється за прямими договорами з заводами, тоді як ще недавно цей показник був менший за 20%. Намагаємося позбавлятися посередників, хоча не завжди це виходить. Особливо складно пробитися напряму до російських заводів — вони всі «обросли» дилерами. Парадоксально, але факт: чомусь дилери найчастіше пропонують нижчі ціни та кращі контрактні умови, ніж безпосередньо самі виробники в Росії, що свідчить про відсутність у підприємств зацікавленості в прямій реалізації своєї продукції.

Наступним кроком у вдосконаленні нашої роботи стане створення єдиної інформаційної системи. Найближчим часом плануємо оголосити відповідний тендер. Єдина інформаційна система дасть змогу врахувати в нашому господарстві всю номенклатуру устаткування та матеріалів, аж до кожної гайки.

Звісно, буде занадто самовпевнено, коли ми скажемо, що повністю навели порядок у закупівлях і у відносинах з підрядниками. Ситуацію доведеться виправляти ще не один рік. Проте нам багато в чому вдалося позбавитися валу негатива, який супроводжував закупівельну діяльність компанії раніше. Принаймні, НКРЕ протягом усього минулого року жодного разу не звинуватила нас в імітації конкурсних процедур.

— Говорячи про атомну енергетику, не можна не згадати про ядерну безпеку — тему, завжди пріоритетну для вашої галузі. Як ви прокоментуєте заяву, що пролунала на одній із колегій Держкомітету з ядерного регулювання, про нібито неналежне виконання «Енергоатомом» комплексної програми модернізації та підвищення безпеки ядерних енергоблоків у 2002—2005 роках?

— Така заява була. Відразу скажу, у самому запитанні вже є частина відповіді на нього. Адже виконання програми було розраховане не на 2002—2005 роки, а на 2000—2005-й. Вона почала реалізовуватися з 2003 року, оскільки прийняли її в середині 2002-го, кошти в тарифі почали закладати в останньому кварталі 2002 року, а реально вони почали надходити з 2003-го. Тобто програма, розрахована на шість років, реалізовувалася лише три. Це — перше.

Друге — про причини неналежного виконання. Аби виконати програму за три роки, які залишилися, потрібно було в тарифі щороку закладати 1,8 млрд. грн. на її реалізацію. А фактично тарифом передбачалося на ці цілі 600—700 млн. грн. на рік. Крім того, програма була складна для реалізації в обмежені терміни, дуже погано структурована з погляду можливості контролю над ходом її виконання, не містила апробованих рішень, а також включала безліч заходів, що не мали безпосереднього стосунку до ядерної безпеки. Програма від самого початку будувалася не у вигляді чітко розробленого набору організаційно-технічних заходів і графіків виконання робіт, а у вигляді дефіцитів безпеки, які потрібно компенсувати.

Протягом 2005 року ми розробили нову концепцію заходів з модернізації енергоблоків і з ядерної безпеки, що є реалістичною, піддається контролю та містить лише ті заходи, які справді мають стосунок до ядерної безпеки. Усі інші заходи включено в інші галузеві програми.

— Восени минулого року французька Electricite de France дуже вдало здійснила первинне розміщення акцій на європейському фондовому ринку, продавши 15-відсотковий пакет за 8 млрд. євро. Чи може «Енергоатом» цей досвід запозичити?

— EdF для нас — це приклад для наслідування. З нею нас пов’язують двосторонні програми співробітництва, і ми хотіли б багато в чому бути подібними до цієї компанії за її масштабами та роллю для енергетики своєї країни, за якістю експлуатації ядерних установок.

Але що стосується акцій, то «Енергоатом», на жаль, не є акціонерним товариством. Ми ще дуже далекі від того, аби наслідувати приклад EdF у плані виходу на фондовий ринок. Нам насамперед потрібно очистити «Енергоатом» від кредиторки, загальний розмір якої становить близько 4 млрд. грн., із яких 1,6 млрд. — заборгованість перед бюджетом. У цьому зв’язку ми покладаємо великі надії на набрання чинності Законом «Про заходи, спрямовані на стабільне функціонування підприємств ПЕК», що допоможе реструктуризувати борги підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Наступний крок — необхідно переоцінити основні фонди. Як зазначив заступник міністра палива й енергетики Микола Штейнберг, сьогодні кожен третій респектабельний громадянин, котрий прогулюється Хрещатиком, здатний скупити атомну енергетику за тією ціною, яка відображена в балансовій вартості. Балансова вартість нашого енергоблоку коливається в межах 1 млрд. грн., тоді як його реальна ціна дорівнює не менше як 1 млрд. дол.

Про реорганізацію галузі

— Цього року може бути створено концерн «Укратомпром», куди, крім «Енергоатома», мають увійти підприємства ядерного паливного циклу (ЯПЦ) разом із галузевими інститутами. Наскільки це доцільно та чи узгоджується цей проект із планом корпоратизації «Енергоатома»?

— Річ у тому, що ніхто і не планував включати «Енергоатом» у «Укратомпром». У концерн мали ввійти підприємства ЯПЦ і низка НДІ. Але в мої руки потрапив проект урядової постанови, що циркулює коридорами Кабміну, хоча Мінпаливенерго його туди офіційно не надсилало. Проектом передбачається ліквідувати «Енергоатом» у місячний термін, створити на його базі відокремлений підрозділ із правами експлуатуючої організації в рамках «Укратомпрому». Є в нас такі розумники, котрі такий от варіант постанови «закинули».

Однак в тому проекті, який Мінпаливенерго офіційно направило в уряд, ідеться про створення «Укратомпрому» лише на базі таких підприємств, як «Східний ГЗК», «Цирконій», «Смоли», «Придніпровський завод кольорових металів», а також ряду інститутів. І це справді здорова ідея, що дасть змогу об’єднати фінансову потужність і кадровий потенціал цих підприємств для створення єдиного ЯПЦ в Україні.

Стосовно можливості включення до складу концерну «Енергоатома», то це суперечить і вітчизняному законодавству, і економічній доцільності, і світовій практиці. Видобувні підприємства, підприємства з виробництва ядерного палива й експлуатуючі організації, котрі виробляють електроенергію, — це в усьому світі, як правило, різні суб’єкти. У атомній енергетиці не створюють таких вертикально інтегрованих структур, які можливі й доцільні в нафтогазовій галузі.

— «Енергоатом» разом із Мінпаливенерго повинен підготувати пропозиції стосовно наповнення з 2006 року фонду зі зняття з експлуатації ядерних установок. Водночас ми говоримо про доцільність продовження терміну експлуатації енергоблоків. Чи існують джерела фінансування обох програм? Як використовуватимуться кошти цього фонду, якщо експлуатаційний ресурс енергоблоків буде продовжено?

— 2005 року в тарифі передбачалося 14 млн. грн. на продовження терміну експлуатації ядерних енергоблоків. Це невеликі кошти, вони йдуть на розробку нормативно-правової бази, концепції, проектних матеріалів і досліджень. Коли ми перейдемо до безпосередніх робіт з модернізації та заміни устаткування, яке виробило свій ресурс, грошей знадобиться більше. Вони залучатимуться в основному за рахунок тарифу. Можливо, аби знизити тарифне навантаження, ми вдамося до довгострокових кредитів, що окупатимуться протягом подовженого терміну роботи енергоблоків.

У чому вигоди продовження — ми малими грошима збільшуємо час роботи ресурсу. Витрати на будівництво нового блоку в кілька разів більші, ніж на продовження роботи діючого.

Що стосується фонду зі зняття з експлуатації, то він створюється окремо. За час роботи атомного енергоблоку мають бути нагромаджені кошти для виведення його з експлуатації. В іншому разі можна зіштовхнутися з варіантом, який мав місце на Чорнобильській АЕС, котру зупинили, але кошти на це не нагромадили, і нині ця процедура фінансується з бюджету.

З метою нагромадження цих коштів 2004 року спеціально прийняли Закон «Про впорядкування деяких питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки». Він набрав сили з 1 січня 2005-го. Але його дію припинено навесні минулого року відповідними змінами до закону про держбюджет на 2005 рік. І гроші в розмірі 283,4 млн. грн. було зараховано в спеціальний фонд держбюджету, а звідти спрямовано на утримання ЧАЕС.

Але поточного року кошти «Енергоатома» вже не йдуть на «проїдання». Вони зараховуються на спеціальний казначейський рахунок з нагромадження коштів для виведення з експлуатації ядерних блоків. З цього рахунку гроші спрямовуватимуться на фінансування самоокупних заходів із енергозбереження для того, аби через кілька років були повернуті ці кошти плюс відсотки, нараховані на них.

Це вже є певною ідеологією роботи фонду, бо він має відповідати двом критеріям. Перший: кошти повинні бути захищені від першочергового списання. Другий критерій — гроші мають бути захищені від інфляції.

«Енергоатом» розробив і концептуально узгодив із Європейським банком реконструкції і розвитку проект постанови Кабінету міністрів, який перебуває нині на узгодженні в міністерствах і відомствах і який визначає вже самі механізми функціонування цього спеціального казначейського рахунку. Згадана постанова дозволить нам почати нагромаджувати кошти, необхідні для зняття енергоблоків з експлуатації. Чому я сказав, що ще наприкінці минулого року ми попередньо узгодили проект з ЄБРР? Річ у тому, що початок функціонування цього рахунку є умовою набрання сили угодами з кредитування заходів підвищення безпеки на другому хмельницькому та четвертому рівненському енергоблоках. Тому якщо цю постанову буде прийнято, то, по-перше, ми на пострадянському просторі першими впровадимо механізм нагромадження цих коштів, а по-друге, нарешті одержимо кредити ЄБРР і «Євроатома» на підвищення безпеки.

— У експертних колах існує думка про доцільність поділу «Енергоатома» на дві рівноцінні компанії з ліквідацією центрального офісу в Києві. Ваша думка з цього приводу?

— Перед тим, як вдаватися до певних структурно-організаційних змін, потрібно спочатку відповісти на запитання, що погано нині та що хороше ми одержимо внаслідок цих змін. Говорити про те, що погано в нинішньому механізмі «Енергоатома», можна дуже довго. Проблеми відомі і ми над ними працюємо.

Чи стане краще після поділу компанії? Я в цьому не переконаний. Якщо ми домагаємося появи певної конкуренції між двома атомними компаніями, то її не буде. Чому?

Ось я, приміром, не перший рік чую про ідею створення однієї компанії на базі Запорізької та Хмельницької АЕС, а другої — на базі Південно-Української та Рівненської. Припустімо, ми їх створимо. У обох компаній вийде приблизно однаковий тариф на електроенергію. Спочатку, звісно, в однієї з компаній тариф об’єктивно буде трохи вищий, в іншої — трохи нижчий. Проте надалі візьме гору тенденція до вирівнювання тарифів. Бо за правилами оптового ринку спочатку купують дешевшу електроенергію, яка забезпечує базове навантаження в енергомережі. Електроенергію стовідсотково купуватимуть в обох енергокомпаній. Дві атомні компанії однаково не призведуть до появи конкуренції на ринку та зниження оптової ціни. Конкурувати між собою зможуть лише теплогенеруючі компанії.

Чи стануть дві компанії, котрі виникли замість однієї, інвестиційно привабливішими? Не думаю. Дивіться, завдяки тому, що АЕС об’єднали в одну компанію, уможливилася добудова власним коштом рівненського та хмельницького енергоблоків. На це працював весь «Енергоатом», починаючи з 1998 року, коли з’явилася цільова надбавка до тарифу на спорудження об’єктів. Потім ми запровадили цільову надбавку на добудування Ташликськой ГАЕС. Фінансова потужність компанії дала змогу акумулювати ресурси в точковий спосіб на стратегічно найважливіших майданчиках.

Чи поліпшиться керованість в атомній енергетиці, якщо ліквідувати «Енергоатом» і тим самим позбавити галузь управлінців із Києва? Також не думаю. Приміром, «Енергоатом» як юридична особа працює з 1998 року, і я вам скажу, на становлення нашої компанії пішло приблизно три-чотири роки. Скільки часу забере ось ця реорганізація — я не знаю. Поза сумнівом, буде внесено певний дисонанс у вже налагоджену роботу.

Далі: кредитний портфель. Він залежить багато в чому від обороту. Одна важлива компанія буде набагато привабливіша для банків, ніж дві дрібніші. Коли припустити, що рано чи пізно ми вийдемо на конкурентний ринок, а ми до цього прагнутимемо, то, можливо, певний сенс у поділі «Енергоатома» і є.

Але я подивився б на ситуацію інакше. Нехай залишається така компанія, як «Енергоатом», із своїми перевагами, із своїми недоліками, над усуненням яких вона працюватиме, і зі своїм баченням, як їй далі розвиватися. А от що стосується спорудження нових блоків — чому не залучити б до цього приватного інвестора, якщо він захоче вкласти в українську атомну енергетику свій капітал? Нехай приходить і створює нову компанію. Нехай це буде друга чи третя компанія. Нехай вони конкурують між собою. Нехай це буде компанія, котра побудує щось разом із «Енергоатомом».

Експорт і загальноєвропейська інтеграція

— Наскільки важлива для «Енергоатома» можливість самостійно експортувати електроенергію?

— Для нас важливо передусім, аби надлишки нашої потужності були затребувані або на внутрішньому, або на зовнішньому ринку. Тому що 2005 року внаслідок диспетчерських обмежень ми недовиробили 7,5 млрд. кВт·год. електроенергії, що еквівалентно 600 млн. грн. товарної виручки. Це перше.

Друге: якщо казати безпосередньо про самі експортні контракти — звісно ж, вони нас цікавлять. Адже навіть експорт у Росію за демпінговою ціною 1,4 цента за 1 кВт·год. був для компанії економічно вигідний, оскільки ми не лише заробляли на продажу електроенергії на внутрішньому оптовому ринку, а й мали ще додаткову маржу як експортер. Ціна 1,4 цента вища, ніж на внутрішньому ринку. Тому «Енергоатом» під егідою Мінпаливенерго, звісно ж, працюватиме над розширенням своїх експортних можливостей. І як варіант ми розглядаємо будівництво вставки прямого струму (ВПС) на Західно-Українській підстанції. Там можна розмістити дві вставки по 600 МВт, що дасть змогу завантажити для експорту один енергоблок-мільйонник. Нині вивчаємо техніко-економічні характеристики цього проекту.

— Так, але керівництво держпідприємства «Укрінтеренерго» наполягає на недоцільності використання ВПС у контексті очікуваної загальної інтеграції вітчизняної енергосистеми в загальноєвропейську.

— Цілком правильно стверджує, і я готовий підписатися під цим твердженням. Тільки за умови, якщо ми відповімо на запитання: коли ми туди інтегруємося? Адже про те, що ВПС — цілком безперспективний шлях, говорять ще з 1994 року, коли в Україні вперше з’явилися проекти будівництва вставок. За цей період вони могли б окупитися вже кілька разів.

Ми, звісно, враховуємо, що часовий період для повернення інвестицій у ВПС — маленький. Проте річ у тому, що є ще третя, дуже цінна складова експорту — експортний контракт може бути хорошим заставним зобов’язанням для отримання пільгових кредитів тих самих європейських банків. По суті, ми вийшли на проект ВПС, відпрацьовуючи можливість одержання кредиту з одним із європейських банків. Це не наші короткострокові кредити, які ми беремо під 15—16% і на яких «Енергоатом» зазнає дуже великих втрат. Ми маємо досить неоптимальний кредитний портфель, і це одна з проблем компанії. І перше, що нам потрібно зробити, — це укласти хороший довгостроковий договір за вигідними кредитними ставками. До того ж, це допомогло б компанії в межах існуючого тарифу, без його підвищення, розширити реалізацію своїх програм.

— Якщо буде запроваджено тендерні процедури з відбору експортера електроенергії, «Енергоатом» братиме участь у конкурсах?

— Безумовно. Бо навіть у тому ж експорті до Білорусі ми були б зацікавлені через згадані вище причини.