Юристи вважають практично нездійсненним IPO «Нафтогазу»

Про це у своїй статті для DT.UA пише адвокат Наталія Пашенюк.

За її словами, українське законодавство хоча й прямо не забороняє, але в практичному плані значно ускладнює пряме розміщення акцій українських емітентів (українських акціонерних товариств) на іноземних фондових біржах.

Так, акції українських емітентів можуть випускатися (котируватися) тільки в гривні, а не в іноземній валюті. Це означає, зокрема, що іноземні інвестори повинні будуть взяти на себе ризики, пов’язані із стабільністю української грошової одиниці. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України не має досвіду затвердження проспектів емісії, які мають підготовити за європейськими або американськими, залежно від вибраного фондового майданчика для розміщення акцій, стандартами. Обов’язковою передумовою також є наявність лістингу на одній з бірж України.

Н.Пашенюк підкреслює, що на сьогодні не знає жодного українського емітента, який здійснив би пряме розміщення своїх акцій на іноземній фондовій біржі.

Найпоширенішими варіантами, які використовуються для виходу акцій українських емітентів на іноземні фондові біржі, за словами адвоката, є розміщення глобальних депозитарних розписок (ГДР) під акції українського емітента або ж розміщення іноземних акцій, емітованих іноземним холдингом.

Перший варіант передбачає випуск ГДР банком-депозитарієм на основі акцій українського емітента, які є своєрідним забезпеченням цих розписок і депонуються у зберігача або самого банку-депозитарія (при цьому, як правило, зберігач або банк-депозитарій є іноземними структурами, тобто акції українського емітента передаються на зберігання за кордон). Зокрема, саме такий варіант реалізується «Газпромом»: на основі частини його акцій випущено депозитарні розписки, що обертаються на фондових майданчиках США та Європи (зокрема, на Лондонській фондовій біржі).

Другий варіант базується на тому, що український емітент створює іноземний холдинг і передає йому частину своїх акцій (які є єдиним активом іноземного холдингу), при цьому на іноземній фондовій біржі безпосередньо розміщуються акції саме іноземного холдингу. Другий варіант найменше «зачіпає» українське законодавство з цінних паперів та фондового ринку, і тому саме його найчастіше застосовують на практиці українські компанії.

Таким чином, реалізація «Нафтогазом» будь-якого з наведених варіантів ІРО передбачає передачу частини акцій компанії за кордон. Однак така передача на сьогодні юридично заблокована статтею 7 закону України «Про трубопровідний транспорт».

Крім того, відчуження майна, що перебуває у державній власності, вважається приватизацією та повинно відбуватися з дотриманням закону «Про приватизацію державного майна». При цьому стаття 5 закону прямо забороняє приватизацію об’єктів, що мають загальнодержавне значення, до яких включені, зокрема, магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, а також підземні нафто- та газосховища.

При цьому адвокат наголошує, що наведені законодавчі перешкоди можна скасувати або відкоригувати, але це не зменшить та не усуне певних «зон ризику» для компанії в рамках публічного розміщення. Йдеться, зокрема, про те, що проведення ІРО «Нафтогазу» передбачатиме переміщення частини його активів за кордон. У такому разі ці іноземні активи стануть «мішенню» для кредиторів, перед якими існує нині (або може виникнути в майбутньому) непогашена заборгованість української компанії.

Н.Пашенюк підкреслює, що проведення ІРО «Нафтогазу» як найбільшої державної компанії потребуватиме реформування та відповідної підготовки не лише самої компанії та газового сектора економіки, а й правової системи України загалом.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Наталії Пашенюк «ІРО «Нафтогазу»: деякі правові аспекти».