Урядова «жуйка»

Поділитися
Від неї рідіє українська череда, міліє молочна ріка.

У корів - особлива система травлення. Спершу корм потрапляє у найбільшу частину - рубець, де під дією мікрофлори бродить. Затим мігрує до сітки, в якій їжа формується у невеликі кульки, зручні для пережовування. Зригуючи, тварина повертає їх до рота і наминає повагом, переважно навлежачки. За другим ковтанням пожива потрапляє у книжку, звідти - у сичуг, де і засвоюється. Процес ремигання триває чотири-дев’ять годин на добу. Така етологія корови!

Деталізую це для тих, хто не закінчував трирічних курсів зоотехніків і не насмілився обрати другою освітою аграрну, але посіпує агропромівськими віжками у горішніх ешелонах влади. От і «сільський» міністр на початку свого правління запевняв, що молочне скотарство - серед пріоритетів, і він не дасть скривдити галузь.

Та якщо у корови на язиці - молоко, то у наших очільників - пусто­порожні тиради. Селян, із обійсть яких на переробку надходить 60% надоєного в Україні молока, нинішній уряд позбавив єдиної державної підтримки - дотацій. Не одержують їх і сільгосппідприємства. Утримувати корів стало невигідно. Із кожним місяцем поголів’я невпинно скорочується, через нестачу сировини зросли в ціні молокопродукти. Відтак, їх споживання скотилося до найнижчого рівня за останні роки. Така ціна владної «жуйки»!

Український налигач

Не везе нашим корівкам на головних «пастухів»! Затіяли вони ревізію дотаційної системи «молочного» ПДВ, що діяла впродовж десяти років. І сказали: відтепер схема виплати державних дотацій функціонуватиме інакше - не за обсяг зданого на переробку молока, а на одиницю великої рогатої худоби. Себто на кожну голову. Як на мене, мірилом можна було б обрати роги, хвіст чи ратиці. Бо без урахування вимені, його продуктивності, якості молока, дотації абсолютно не­ефективні.

Однак мудрагелі сказали і закріпили цю новацію відповідним законом, який почав діяти з цього року. Проте жодної компенсаторної гривні аграрії не одержали. Втім, постанова Кабміну №246 від 2 березня 2011 року «Порядок нарахування податку на додану вартість, що сплачується до державного бюджету переробними підприємствами за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо і м’ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі, а також виплати і використання коштів, що надійшли від його сплати» передбачає протилежне.

У ній розробники деталізували механізм нарахування податку на додану вартість, що сплачується до спеціального фонду державного бюджету переробними підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо і м’ясопродукти. Консолідовані кошти мають використовуватися виключно за бюджетною програмою «Державна підтримка галузі тваринництва» і спрямовуватися на підтримку саме цієї галузі. Зокрема, і на виплату дотації сільгосппідприємствам і селянам за реалізоване переробним підприємствам молоко. Такий порядок мав діяти тривалий період: із 1 січня 2011 року до 1 січня 2015-го.

Одночасно з цією постановою уряд прийняв іще дві: №181 та 182. У першій затвердив розміри виплат «молочної» дотації: 35 коп. за кілограм - сільськогосподарським підприємствам і 30 - фізичним особам. А в другій постанові передбачив спеціальну бюджетну дотацію за поголів’я телиць, закуплених у населення для вирощування, - до 7 грн. за кілограм живої ваги, що також мало би сприяти розплоду корів на подвір’ях.

Та всі ці розумні документи виявилися рефлексією «жуйки». Бо пізніша постанова - №523 від 27 квітня ц.р. повністю перекреслила надбання згадуваних трьох. Щоправда, щоб «в’їхати» в її суть, півлітра замало. Ті ж, хто розібрався, зрозумів: дотацій не жди! А тому молокопереробні заводи стали менше платити за сировину як аграрним формуванням, так і селянам. Немає повернення ПДВ - його автоматично перекладають на собівартість готової продукції. Звісно, у бік здорожчання.

За молочний сектор не порадієш, як за головку капусти. І легковажити з ним - собі в мінус. Тому ж прем’єру… Напередодні 20-річчя Незалежності різні соціологічні інститути проводили опитування, переважно з політичним підтекстом: що здобули, що втратили? А я скажу так: за цей часовий відтинок влада загнала вітчизняний АПК у п’ятий кут, і, до всього, поставила, як неслуха, на коліна, підсипавши гречки. Та й то чужої…

Найкритичніша ситуація - у молочному секторі. Перебрав усі показники: повна деградація! Щороку поголів’я скорочується десь на 8%, на стільки ж - виробництво молока. Середньорічний надій на корову в Україні удвічі нижчий від світового. Зіставляю дві карти - 1990-го і 2010 рр. Тоді у шести регіонах надоювали по 1,2 млн. тонн молока. Нині лише п’ять областей удовольняються половиною цього обсягу, а переважна більшість ледве дотягує до півмільйона тонн.

Єдина втішна тенденція - якісні характеристики здаваного молока, що зростають завдяки великотоварному виробництву. Якщо 2008 року Україна не могла похвалитися молоком екстра-класу, то 2009-го воно вже відвоювало сегмент у 1,9%, а в першому кварталі поточного року цей показник сягнув 7,4%. Все одно мало! Навіть якщо агрохолдинги реалізують плани і наростять виробництво молока на анонсовані 18%, то це лише 2% загальноукраїнського удою.

Основне ж виробництво молока зосередилося у приватному секторі з примітивними умовами утримання худоби, відсутністю санітарно-гігієнічних умов і, як наслідок, низькою якістю сировини. Із відповідною ціною, що аж ніяк не виправдовує праці селянина.

- Зі зміною механізму дотацій спостерігалося нетипове для нинішнього зимового сезону зниження закупівельних цін на молоко, - аналізує ситуацію Олена МОЗГОВА, експерт аналітичного центру «УкрАгроКонсалт». - За перший квартал вони впали в середньому на 6% порівняно з відповідним періодом минулого року (з урахуванням дотацій). Для господарств населення цей показник опустився ще нижче - аж на 11%.

Окрім того, у першому кварталі на 3% скоротилося надходження молока на переробку, що також обмежило базу для нарахування дотацій виробникам молока і однозначно загострить ситуацію у галузі молочного скотарства.

В Євросоюзі у період так званого великого молока держави купують у виробників надлишки, а взимку продають сухе молоко. В Україні ці механізми відсутні. Взимку, в період найменшої пропозиції, закупівельні ціни на сировину в Україні на 10-20 % вищі, ніж у ЄС.

У країнах Європи також оперують літньою та зимовою цінами. Але різниця між ними коливається у межах 10-15%. Цьому сприяє планомірне - протягом року, а не масове взимку, як в Україні, - отелення корів. Ми 65% молока виробляємо у весняно-літній період, а 35 - в осінньо-зимовий.

Зміна системи дотацій, міжнародні зобов’язання України перед СОТ і ЄС посилити вимоги щодо якості молока на практиці означатимуть, що молоко з приватного сектора опиниться «за бортом». Це ще більше активізує скорочення поголів’я. Водночас сільгосппідприємства не заповнять спорожнілої сировинної ніші. Це цілком може спровокувати не лише дефіцит молочної продукції, а й неконтрольоване зростання цін на неї.

Тільки усвідомивши ці реалії, уряд зможе цивілізовано впливати на ціни - бюджетною підтримкою сільгосптоваровиробників, інтервенціями з Держрезерву чи імпортом за міждержавними угодами.

Власне, арсенал заходів для оздоровлення молочної галузі такий же потужний, як і боєприпасів на Новобогданівському полігоні. От тільки «молочні» заходи чомусь «не вибухають». І не лише через брак коштів у бюджеті.

Звісно, керівництву МінАП набагато легше і вигідніше розставити своїх «правофлангових» на зернових експортних потоках, аніж усерйоз перейнятися проблемами молоковиробництва. А без цього аж ніяк не призупиниш зменшення кількості поголів’я і за три-чотири роки не доведеш його до 3 млн. корів, про що мріє міністр. І завезення високопородних телиць із Нідерландів чи ще звідкись - то лише спорадичний захід.

Україна імпортувала їх торік - 1,5 тис. голів і позаторік - 1,9 тис. І де вони? Розбрелися поміж безпородних. За останні три роки на племзаводах молочного напрямку надоїли 4285 кг молока на корову. Тоді як генетичний потенціал продуктивності худоби вдвічі вищий.

Худоба сама по собі нічого не вирішує. Потрібні комплексні проекти «ферма + худоба = молоко». Ефективніше поліпшувати національний генофонд за рахунок ембріонів високопродуктивних порід великої рогатої худоби з країн Північної Америки та Європи. Це дало би змогу через три-п’ять років налагодити їх виробництво в Україні на базі створених племінних репродукторів.

Теля закордонного походження, закладене спеціалістами біотехнологічного центру і народжене сурогатною матір’ю, обійдеться замовнику десь у 300 дол., тоді як імпорт нетелі - у 10-15 разів дорожче. Однак ці пропозиції не знаходять достатньої підтримки в державі. Проте навіть приватний сектор зацікавлений у тому, щоби мати у хліві високоудійну корівчину, а не набір кісток і шкуру. Хіба може протовпитися дядько чи тітка на один-єдиний гуртовий ринок племінної худоби в Україні під Уманню?

Між тим, розвиваючи племінну справу, держава мала би з цього економічний зиск більший, аніж з виробництва власне молока. Бо сусідні країни також відчувають дефіцит племінних тварин, адаптованих до природно-кліматичних умов, помірної годівлі. Наразі ж нам край треба зберегти оте безпородне поголів’я, яке є, щоби остаточно не перейти до категорії імпортозалежних країн у молочному вимірі.

Зустрів ветерана сільськогосподарського руху Дмитра Моторного, з трьома зірками на лацкані. Херсонські землі - не рівня черкаським чи київським. Там без зрошення - ані руш! Щоби виплекати гідний урожай, треба вкласти додатково більш як 400 грн. на гектар. Цікавлюся, що робитимуть із коровами після 523-ї постанови Кабміну від 27 квітня ц.р.

- Із власного досвіду знаю: тільки-но виходить урядовий документ про поліпшення, зростання, обов’язково чекай якоїсь каверзи. 2009 року вимучили постанову про сільськогосподарську підтримку - ліквідували дотацію на м’ясо, на придбану вітчизняну техніку… Дожилися, тепер і на молоко зняли!

Ми реорганізували колгосп у приватно-орендний кооператив. Розпаювали основні фонди, землю - 5600 га. Я, як і кожен, маю власний земельний наділ - три гектари. Із кооперативу ніхто нікуди не виходив, так і тримаємося гуртом. Зберегли техніку, фінансуємо соціальну сферу села, яку самі ж і побудували, витративши у ті часи 20 млн. рублів колгоспних коштів. Держава не компенсувала жодної копійки.

Донедавна ми утримували 1600 корів. Перегодом скотилися до 1400. Потім мінус ще 200… Але, бачу, що й на сьогоднішній тисячі корів, з огляду на те, як держава дбає про тваринництво, довго не затримаємося. За контраст­ного диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, без державної підтримки наше господарство немає змоги запропонувати худобі поживний раціон годівлі, щоби вона могла реалізувати сповна свої потенційні можливості. А хазяйнувати абияк ми не навчені. Односельці кажуть: якщо уряд опікуватиметься сільським господарством так, як Євро-2012, то, може, ще й буде толк.

Знаєте, скільки в Україні таких господарств, як у Моторного? Із тисячею корів… Усього-на-всього один відсоток. А 1990 року у кожному районі два-три колгоспи утримували таку кількість дійного стада. Основна ж частка у структурі виробництва молока - близько 75%, припадає на агроформування, в яких налічується менше 200 голів. Тому говорити про перехід на промислове виробництво молока, на що націлює і державна програма розвитку українського села на період до 2015 року, і галузева програма розвитку молочного скотарства до 2015 року, поки що зарано.

Для цього потрібні щонайменше стала, прогнозована регуляторна політика, цілком реальна бюджетна програма, незмінна упродовж принаймні п’яти років, активні інвестиції, ринки збуту. Суми, якими оперує міністр (1,5 млрд. грн. на 50-відсоткову компенсацію будівництва нових чи реконструкцію старих ферм, відсотків за кредитами, залученими для будівництва ферм), допоки віртуальні. Як і ті, до речі, молочнотоварні комплекси на тисячу корів кожен, про які рік тому говорив президент.

А от реальні цифри: вартість молочнотоварного «тисячника» - майже 100 млн. грн. Його окупність - вісім-десять років. Розділіть озвучену міністром суму на вартість комплексу й оціните «дієздатність» урядових програм. Проте і ці суми сміховинні проти реальних, яких потребує тваринництво. 43,2 млрд. грн. - такий річний дефіцит обігових коштів плюс 140 млрд. - на оновлення основних засобів виробництва.

Європейський гарапник

Живучи в ізоляції, можна було би на все це махнути рукою. Так ні ж! Начебто ж налаштовуємося в Європу, хочемо прорватись у зону вільної торгівлі. Тоді ми мусимо чітко усвідомити, в якому місці опинимося з власним патріархальним молочним сектором. Щоби не грати у «зіпсований телефон», раджу урядовцям самим спитати польських колег, як довго вони, уже в статусі члена Євросоюзу, носилися зі своїм молоком. Але лише в межах Речі Посполитої - до єесівського бідона їх не підпускали. Аж поки не реалізували цілий ряд приписів.

Та що там Європа! Найближчі сусіди і ті перед нашими сироварами часто шлагбаум опускають. І це при тому, що експортний варіант продукції якісніший за аналогічну для внутрішнього споживання. Дехто вбачає у діях російських урядовців політичний підтекст. А дарма!

По-перше, РФ імпортувала за півроку 197,8 тис. тонн твердого і кисломолочного сиру, третина якого - із Білорусі і стільки ж - з України. Але якщо сябрів запідозрили у демпінгові російського ринку, то до українців висувають претензії, пов’язані з якістю. Національний союз виробників молока звинуватив Україну у використанні тропічних рослинних жирів у виробництві молочних продуктів.

Російські переробники стверджують, що обсяги виробництва молока в Україні не зростають, зате сирів ми випускаємо дедалі більше. Складовою його є і пальмова олія, за імпортом якої Україна посідає чільне місце у світі. Хоча, за зізнанням галузевої асоціації «Союзмоло­ко», російські виробники також не гребують «бовтанкою».

Окрім того, сумнівною видається північному сусідові і чистота молока, яке закуповують із селянських обійсть. Щоб захистити власного товаровиробника, РФ на літній період увімкнула механізм митно-тарифного регулювання.

По-друге, у Митному союзі розробили технічний регламент «Молоко і молочна продукція». Він містить вимоги щодо безпеки сирого молока, його виробництва, спеціальних технологічних процесів, компонентів, які використовують у виробництві молочних продуктів, тари та маркування. На тлі цих постулатів наше молоко виглядає блідувато.

В одному грамі російського молока вищого гатунку допускають присутність 100 тис. бактерій, а в українському - утричі більше. Для Європи ідеальний варіант - 30 тис., а в США молоко надчисте - 10 тис. бактерій у грамі. Щодо вмісту соматичних клітин, то ми також пасемо задніх, як і антибіотиків. Якщо останні виявляють у європейського виробника, то це для нього, так би мовити, «розстрільна» стаття.

Є ще один показник, з яким соромно ставати в шеренгу не те що з європейцями, а й з росіянами та білорусами: споживання молока на душу населення. Так от, ми заледве випиваємо 150 кг за раціональної річної норми 380-390. Відстаємо і за рештою молочних продуктів. Нас далеко випередила Франція, де середньостатистичний француз з’їдає 440 кг, Скандинавія - із вражаючими 500 кг.

- Обсяг виробництва коров’ячого молока в Європей­ському Союзі становить 147 млн. тонн, із яких 135 млн. - товарне. Тобто останнє повністю потрапляє на переробку. Половину сировини виробляють три країни: Німеччина (21%), Франція (18%) та Великобританія (11%), - знайомить із зарубіжним досвідом Джон МІЛНЗ, експерт проекту ЄС «Виконання Україною зобов’язань щодо членства в СОТ та реалізації європейської політики добросусідства в сільському секторі (секторальний підхід)». - На спеціалізовані молочні ферми припадає 87 і 56% виробництва сирого молока.

Виробництво молока в ЄС-27 доволі контрастне. Якщо порівняти Данію і Румунію, то, фактично, остання надоює більше: 5,8 млн. тонн проти 4,6 млн. Але з того більшого на переробку надходить лише 19%, тоді як у Данії - 97. І хоч у Румунії втричі більше корів, ніж у Данії, продуктивність їх надто низька: 3600 кг на корову проти 8300 кг данських. Та й середня кількість корів на фермі істотно різниться: 1,4 голови у Румунії і 85,7 - у Данії. Ситуація у Румунії чимось схожа на ту, що існує в Україні.

Нинішня політика щодо молочної галузі в ЄС покликана підтримати конкурентоспроможність виробників і допомогти їм підготуватися до подолання майбутніх труднощів на міжнародній арені і при цьому підтримувати рівень їхніх доходів через здійснення прямих виплат.

Так, 2009 року відновили призупинені у 2008 році дотації за експорт молочних продуктів. Однак ці субсидії ЄС за погодженням із СОТ зобов’язався скасувати не пізніше 2013 року.

Я не думаю, що виробники гірко оплакуватимуть цю втрату, оскільки можуть скористатися іншими дієвими важелями державної підтримки. Приміром пільговими кредитами та гарантіями під кредити для реструктуризації молочної галузі - до півмільйона євро. Допомагають підприємцям і програми просування на ринок молочної продукції - заохочення більшого споживання молока і фруктів школярами, які фінансуються з національних бюджетів та ЄС.

Підтримкою можна назвати й інтервенційні закупівлі Європей­ським співтовариством надлишків продукції на ринку за фіксованими цінами. І хоч обсяги їх обмежені - 30 тис. тонн вершкового масла і 109 тис. тонн збираного сухого молока на рік, зате закупівельна ціна вища від ринкової. Частину цих запасів ЄС спрямовує на допомогу 13 млн. незаможних європейців.

Із кожним роком інтервенційні ціни поступово знижуються. Але як компенсацію власникам молочних фермерських господарств щороку виплачують 5 млрд. євро на підтримку виробництва. Прямі виплати аж ніяк не прив’язані до виробництва. Їх здійснюють на основі норм і стандартів охорони здоров’я людей і тварин та захисту довкілля. Наприклад, британський фермер одержує майже 250 євро на гектар задля того, аби підтримувати землю у придатному для ведення сільського господарства стані.

Безперешкодно можна скористатися і коштами Фонду реалізації політики розвитку села за другою складовою Спільної сільськогосподарської політики ЄС на 2007-2013 роки, який становить 91,3 млрд. євро. Ще близько 70 млрд. євро доступні з національних фондів державної підтримки. Не обійшли увагою і тих фермерів, котрі проживають у географічно невигідній місцевості: вони також одержують адресні виплати.

Стимул мають і виробники органічної продукції, ті, хто відмовився від застосування мінеральних добрив на пасовищах, дбає про благополуччя тварин, урізноманітнює господарську діяльність. Скажімо, відкриває на власній фермі ще й магазин або виробляє «зелену» енергію. В Євросоюзі підтримують навіть тих, хто намірився порвати з молочним бізнесом чи вийти достроково на пенсію.

Чималі повноваження делеговані громадським професійним об’єднанням, органам місцевого самоврядування. Там міністр не скаже керівникам кількох молочних асоціацій: спершу об’єд­найтеся в одну, тоді й говоритиму!

Власне, побачене мною на Заході можна консолідувати у кілька тез. У Євросоюзі молочна галузь справді пріоритетна. Державна підтримка тут не голослівна, а реальна у фінансовому плані. Тому і ринок функціонує прозоро, і складається здорова, справедлива конкуренція. Особ­ливо у частині виконання вимог щодо ціноутворення, обмеження виробництва, створення картелів, походження продукції. І цей повчальний досвід, як гарапник, мав би підхльоскувати наших аграрних очільників. Але…

- Треба визнати, що експеримент зі зміною схеми виплати державних «молочних» дотацій ще більше ускладнив ситуацію. Підтвердження цьому - мінусові показники галузі, - констатує Олег ЮХНОВСЬКИЙ, президент Союзу виробників харчової промисловості України. - Якщо наші чиновники не хочуть переймати європейський досвід, то нехай повчаться у сусідів. Мінсільгосп Російської Федера­ції раніше також виплачував прямі субсидії з розрахунку поголів’я і валового збору молока. Але це не дало очікуваного ефекту.

Тому вирішили підтримувати рублем кожен літр товарного молока, того, яке надходить на переробку. Сільгосптоваро­виробники назвали такий підхід щодо стимулювання галузі революційним. Новація полягає у тому, що держава вперше намірилася підтримати виробництво кінцевого продукту.

Щоби підвищити привабливість молочного скотарства для інвесторів, російський уряд пропонує вдосконалити систему пільгового кредитування, у тому числі подовжити термін надання позик із восьми років до 15.

Українські аграрії із переробниками відрізані від фінансових інструментів. Тоді постає запитання: а коли ж ми вийдемо на середньоєвропейський рівень виробництва та споживання молочних продуктів? І чи взагалі це можливо? Теоретично - так! Але лише, як мінімум, за ефективної державної політики у цій сфері, щорічного інвестування у молоковиробництво не менш як 5 млрд. грн. та 10-12 років напруженої системної роботи.

А що маємо? Відсутність пріоритетів, постійні зміни у напрямах і механізмах бюджетної підтримки, архаїчне державне адміністрування ринку молочних продуктів… За таких умов Україна вже найближчим часом ризикує втратити як внутрішній, так і традиційні зовнішні ринки.

P.S. Тим часом міністр вхопився за новий «пріоритет»: свинарство. Знаєте, як виглядатиме принцип державного партнерства? Селяни одержать у лізинг необхідне устаткування, закуплять корми, а держава кожній сільській родині підкине по 20 поросят. Вигодувавши їх, сім’я зможе заробити за рік 50-113 тис. грн. Чим не соціальний аспект свинарства?!

Ну, по-перше, подбаймо спочатку про людей, котрі мешкають у глибинці. Створімо їм належні умови для життя, те, що називають соціальною інфраструктурою. А потім уже заселяймо свинями…

По-друге, ця схема - родичка «проекту» одного з попередників нинішнього керівника МінАП. Той мріяв «уквітчати» кожен райцентр данським свинарником. І що з того вийшло?! Узявся за свині - впало молоко…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі