Справа на п’ять хвилин

Знову весна і знову доводиться шукати шляхи здешевлення палива. Але не все йде, як звичайно. Минулого тижня Кабінет міністрів неочікувано відмовився підтримати ініціативу Міністерства енергетики та вугільної промисловості про сезонне зниження ставок акцизного збору на бензин і дизпаливо. Хоча торік такий крок було зроблено. Це звужує перелік заходів, які могли б дієво змінити ситуацію. А може, треба просто змінити погляд на цю проблему, зокрема, на підходи при забезпеченні села паливом та іншими ресурсами? Тим більше що рішення лежить буквально під ногами.

Необхідність звернутися до Кабміну з ініціативою знизити податки на паливо стала неминучою за підсумками засідання Експертно-аналітичної групи з питань ринку нафтопродуктів 16 березня 2012 року. За словами учасників засідання, на ньому стало зрозуміло всім - і трейдерам, і чиновникам, що якщо ціна на нафту найближчим часом не опуститься нижче 125 дол./бар., то у квітні ціна бензину А-95 може добряче перевищити позначку 11 грн./л, і 10 грн./л - по дизпаливу.

Математика проста. На початок третьої декади березня закупівельна ціна кременчуцького бензину А-95 (Євро-4) з доставкою в регіони досягла 10,30 грн./л, литовського (Євро-5) - 11,0 грн./л. При цьому середня по країні ціна на АЗС становила 10,61 грн./л. По дизпаливу закупівля як імпортного, так і українського ресурсу обходилася близько 9,15 грн./л за середньої роздрібної вартості 9,86 грн./л. Із початку року зростання роздрібних цін на дизельне паливо становило менш як 2%, тоді як нафта зросла в ціні майже на 20%. Це пов’язано з тим, що взимку трейдери накопичили чималі запаси, і вони поки що стримують зростання ціни. Але все хороше коли-небудь закінчується, як закінчуються й запаси порівняно дешевого дизпалива. Відповідно, тут є відкладене подорожчання, яке прискорюватиметься у міру збільшення споживання, тобто у квітні.

Нинішній пошук рішень полегшувало те, що абсолютно ідентичну ситуацію учасники «цінових» дебатів уже пережили торік. Нагадаю, що у квітні 2011 року парламент із подачі уряду затвердив зниження на другий квартал акцизного збору на бензин на 50 євро/т (із 182 до 132 євро/т) і в середньому вдвічі на дизельне паливо (на 20 євро/т). Згодом дію закону подовжили до 1 вересня. Це дало можливість загальмувати зростання і досить спокійно пройти весь сезон активного споживання світлих нафтопродуктів.

Головним опонентом міністра Юрія Бойка тоді виступив віце-прем’єр Борис Колесніков, для якого паливні акцизи є головним джерелом наповнення спецфонду з підготовки до єврочемпіонату. Цього року потреба в коштах зросла, бо, крім підготовки до чемпіонату (нехай і в її останній стадії), додалися соціальні ініціативи президента. Очевидно, це й не дало змоги використовувати торішній шаблон зі зниженням акцизів. За іншими даними, у Кабміні зростає невдоволення частотою внесення з голосу «мільярдних» ініціатив глави енергетичного відомства. Хай там як, 21 березня Кабмін доручив профільним відомствам шукати інші шляхи здешевлення палива.

Менше витрачати або більше заробляти?

Одержавши несподівану відмову, Міненерговугільпром одразу ж озвучило свою другу й поки що останню домашню заготовку - надання пільги зі сплати ПДВ на 1 млн. тонн нафти, яку «Нафтогаз України» планує переробити на Лисичанському НПЗ (ЛИНИК, контрольований ТНК-ВР і зупинений на позаплановий ремонт). Як і у випадку з акцизами, тема не нова та для декого дуже апетитна. Як писало торік DT.UA, задум ініціаторів проекту розкрився з першою ж поставкою нафти. Її держкомпанія придбала не тільки на піку вартості наприкінці квітня 2011 року, але ще і явно дорожче, ніж інші переробники нафти на цьому підприємстві.

Уся справа у використанні ланцюжка українських і зарубіжних посередників, що в результаті обернулося підвищеною собівартістю отриманих нафтопродуктів, які НАК не може розпродати й досі. Тому торішній ентузіазм обмежився переробкою 160 тис. тонн нафти (планували теж 1 млн. тонн), після чого, зважаючи на все, «здачу» давати стало нічим.

Та, як бачимо, несмачні «корінці» дісталися не всім, хтось настриг «вершків» на кілька мільйонів доларів. Не дивно, що й нині, вислювлюючись словами чиновників енергетичного відомства та «Нафтогазу», «позитивний досвід переробки нафти на Лисичанському НПЗ» подається як панацея.

Ну, по-перше, якщо торішній досвід такий позитивний, навіщо тепер «Нафтогаз України» і Міненерговугільпром збираються просити в уряду пільги з ПДВ? По-друге, давайте порахуємо, у скільки державі обійдеться ця програма. При вартості нафти на рівні 110 дол./бар. (побудьмо хоч трохи оптимістами) вартість 1 млн. тонн становитиме близько 800 млн. дол., тобто ПДВ із цього обсягу - 160 млн. дол., або 1,28 млрд. грн. А тепер зауважимо, що втрати від зниження акцизного збору на другий квартал у торішньому розмірі становитимуть приблизно аналогічну суму (з розрахунку споживання по 1,5 млн. тонн бензину і дизпалива).

Як там у народі кажуть щодо того ж самого, тільки в профіль? Із погляду втрат бюджету немає жодної різниці, дати «Нафтогазу» пільги чи знизити акциз. І якщо вже вибирати, то точно не на користь каламутних пільгових схем, «позитивний» досвід яких відчувають не мільйони, а одиниці людей.

Які варіанти? На відміну від минулого року, нині є можливість полегшити долю споживачів нафтопродуктів за рахунок потенціалу нафтогазової галузі. Для цього треба трохи змінити погляд на вирішення проблеми. Наприклад, подумати не тільки про те, кому і як дати, а й де взяти ці гроші.

Нині першочерговим кроком видається збільшення ренти на видобуток нафти. Як писало DT.UA, наприкінці минулого року за загадкових обставин ренту знизили на 22-30%. Якщо проектувати річну недоїмку від цих виправлень на прикладі березневих котирувань нафти, то вона становитиме близько 5 млрд. грн. порівняно з тим, що одержав би бюджет за колишньої системи оподатковування нафтовидобутку.

Парадокс у тому, що в усьому світі податки на нафтовидобуток зростають разом із цінами на нафту, а в Україні чомусь усе відбувається навпаки. Щоб виправити ситуацію, треба проголосувати за законопроект, який уміститься на півсторінки. Ефект - миттєвий.

Другим потужним джерелом надходження коштів до бюджету може стати виведення з тіні близько 30% ринку нафтопродуктів. Саме стільки «бодяги» (читай - безподаткового палива) курсує по ринку. Потенціал цього кроку вимірюється приблизно такою ж сумою, що й у випадку з рентами, - близько 5 млрд. грн. на рік.

Правда, на відміну від миттєвого ефекту в разі змін по рентах, програма контролю якості палива та загалом боротьби з фальсифікатом миттєвої віддачі не дасть, але закладе надійний фундамент на майбутнє.

Та навіть одного коригування по ренті вистачить, щоб отримати ефект, фактично порівнянний із проектом щодо зниження акцизів, не кажучи вже про «позитивний» досвід «Нафтогазу». Ці кошти можна спрямовувати на закупівлю потрібного обсягу нафтопродуктів по імпорту або на українських НПЗ, при цьому без будь-яких пільг, на погашення відсотків за «аграрними» кредитами, на прямі дотації селу тощо. Але про це можна розмірковувати тільки в тому разі, якщо є що витрачати.