Через відтермінування рішення щодо євроінтеграції України у різних країн Європейського Союзу заявилися політичні розбіжності. Чому саме перенесли фактичний початок переговорів про вступ України в ЄС, пише у своїй статті для ZN.UA Надзвичайний та Повноважний посол України, голова ГО «Центр нових рішень» Костянтин Єлісєєв «Вступ України до ЄС: 100 днів без переговорів. 100 днів до переговорів».
Найпершою причиною перенесення термінів фактичного початку перемовин стали завищені очікування в самій Україні. При цьому розраховували, що за 100 днів українська влада виконає чотири рекомендації, визначені у звіті Європейської комісії про прогрес України за 2023 рік. Зокрема, йшлося про такі законопроекти:
- про посилення можливостей НАБУ;
- щодо національних меншин;
- про лобіювання;
- розширення можливостей НАЗК.
Відтак очільники Євросоюзу постали перед дилемою: продовження унікального «турборежиму» в процесі набуття Україною членства в ЄС, із одного боку, не забезпечувало «історичного прориву» на українському треку, а з іншого — посилювало електоральне роздратування громадян ЄС від штучного геополітично вмотивованого прискорення та загрожувало послабленням позицій «здорових» європейських політичних сил на виборах.
Саме такий прагматичний вибір дістав утілення в неочікуваній для багатьох в Україні та країнах-лобістах нашої держави в ЄС позиції президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн щодо схвалення переговорної рамки та початку вступних переговорів не у березні, а у червні 2024 року. Це символізувало формування консенсусу серед ключових європейських лідерів стосовно подальшого алгоритму вступного процесу України.
Керуючись цими міркуваннями, Єврокомісія підготувала проєкт переговорної рамки, що залишився без змістовного розгляду Ради ЄС із загальних питань, а Європейська Рада привітала прогрес України в просуванні реформ на шляху до Євросоюзу й запросила Раду ЄС якнайшвидше схвалити переговорну рамку. Натомість було залишено без відповіді пропозицію країн — адвокатів України щодо визначення конкретних часових рамок такого рішення, зокрема «до кінця червня 2024 року».
Іншим потужним чинником, що загальмував український інтеграційний спринт, стала невирішеність питання щодо відкриття вступних переговорів із Боснією і Герцеговиною. У багатьох європейських столицях, зокрема Відні, Загребі, Афінах, Будапешті тощо, сформувалося певне роздратування через дисбаланс уваги ЄС у контексті розширення між балканським і східним треками. Тож рішення березневого засідання Європейської Ради дати зелене світло відкриттю вступних переговорів із Боснією і Герцеговиною стало результатом складного політичного компромісу між затятими адвокатами балканського треку — Хорватією, Австрією й Угорщиною — та лобістами України й Молдови — країнами Балтії, Польщею.
У найвищих політичних колах ЄС склалося загальне розуміння того, що два треки — балканський і східний — не мають заважати один одному, а йти за можливості паралельно. Отже, є підстави вважати, що подальший шлях України до членства в ЄС буде багато в чому пов’язаний із динамікою Боснії і Герцеговини. Балканські лобісти максимально використовуватимуть «українську карту» для штучного прискорення членства цієї важливої для багатьох європейських країн держави.
Не можна також забувати про те, що попри визнання політики розширення найуспішнішою політикою ЄС, цей процес ніколи не був простим. Досвід попередніх хвиль поступово додавав нові рекомендації та вимоги з боку ЄС. Недаремно в Брюсселі постійно підкреслюють, що процес вступу до ЄС, як і раніше, ґрунтується на встановлених критеріях та умовах. Так, це дає змогу будь-якій країні в процесі просуватися вперед на основі власних заслуг. Кожна країна сама здатна визначати швидкість свого вступу. Проте це аж ніяк не означає, що необхідні критерії на шляху до членства можуть бути скасовані, вимоги пом’якшені, а рух пришвидшений. Із роками фільтр європейської інтеграції став і справді дуже щільним, і він навряд чи пропустить підходи й заходи країни-кандидата, несумісні зі стандартами ЄС, тим паче в частині фундаментальних засад.
Польські фермери продовжують блокувати рух вантажівок через два пропускні пункти на кордоні з Україною. А з 2 квітня протестувальники планують блокувати ще один пункт пропуску.