Пригоди поганого танцюриста в країні поганих діджеїв

Наприкінці лютого російська компанія ТНК-ВР прийняла рішення зупинити свій нафтопереробний завод у Лисичанську, який був найбільшим переробником нафти в Україні. Економічна диверсія? Шантаж українського уряду? Об’єктивна реальність? Аналітики не виключають жодного з варіантів, але все це має другорядне значення, оскільки вихід із гри потужного підприємства ані ресурсній, ані ціновій ситуації в Україні... нічим не загрожує. Диверсифікація джерел поставок, про яку так давно і багато говорять стосовно газової тематики, на ринку нафтопродуктів показує свою спроможність із 2005 року. Що ж до причин і мотивів рішення росіян, то їх чимало і розподілені вони по всій планеті - від Лисичанська до Києва, Москви, Лондона і Вашингтона. Їхнє розуміння чітко вказує на шлях відновлення роботи не тільки Лисичанського заводу, а й інших українських НПЗ, де сьогодні в трубах гуляє вітер, а не нафта.

Рішення про зупинку Лисичанського нафтопереробного заводу (ЛИНИК), судячи з усього, було прийняте швидко. На це, зокрема, вказує те, що компанія говорить то про зупинку до кращих часів, то про ремонт. Окрім того, зупинка такого підприємства потребує маси заходів і погоджень із суміжними галузями, такими, як нафтопровідні системи, котрі, як з’ясувалося, до останнього часу були не в курсі, що відбувається. Мало коментарів на цю тему і в самому Лисичанську та його околицях, багато хто взагалі не в курсі.

У своєму повідомленні причиною зупинки ТНК-ВР називає збитковість діяльності в Україні. За даними компанії, 2010 року консолідований збиток становив 68 млн. дол., 2011-го - 23 млн. дол. І хоча нафтова компанія не називає, з яким результатом спрацював сам НПЗ (в Україні ТНК-ВР також веде оптову та роздрібну торгівлю паливом), можна припустити, що «успіху» досягнуто переважно зусиллями ЛИНИКа.

За даними російських ЗМІ, причини зупинки заводу слід шукати в Росії. «З 1 січня акцизи на нафтопродукти в Росії зросли в середньому на 1,2 руб. з одного літра. Але нерентабельність толінгової схеми роботи Лисичанського НПЗ стала очевидною після того, як нафтовикам в адміністративному порядку заборонили підвищувати до виборів роздрібні ціни на паливо - таку вказівку дав віце-прем’єр Ігор Сєчін наприкінці січня, - пише російський «Коммерсант». - Щомісяця за толінговою схемою на Лисичанському НПЗ переробляли 300 тис. тонн нафти (80% завантаження ЛИНИКа. - С.К.), отримані нафтопродукти в основному поставляли у південні регіони Росії».

Непереконливість цієї версії в тому, що російські вибори пройдуть уже цими вихідними, після чого клапан, швидше за все, буде відкрито. Навіщо в такому разі знадобилося зупиняти НПЗ?

Глобальна причина зупинки здається більш прозаїчною: нафтовидобувним компаніям значно вигідніше продавати сиру нафту, аніж нафтопродукти. Ціни на нафту сьогодні б’ють усі рекорди, оскільки їх розігріто спекулянтами, які намагаються зберегти і примножити свої гроші із допомогою купівлі нафтових паперів.

Водночас ціни на нафтопродукти зберігаються відносно низькими, тому що їхня вартість визначається фактичним попитом із боку споживачів. Платоспроможність останніх залишається зниженою внаслідок тривалої кризи в єврозоні і через не найкращу обстановку в США.

Ще більше вигідність експорту сировини простежується в Росії, де з минулого року запроваджено нову систему експортних мит, яка знову зробила більш вигідним експорт нафти порівняно з нафтопродуктами. Але є нюанс: це дивлячись яку ефективність має конкретний НПЗ, а в Україні з цим проблема.

Користуючись нагодою, хочу...

Схоже, компанія ТНК-ВР вирішила скористатися ситуацією по максимуму і в черговий раз підкреслила нестерпні українські умови для бізнесу. Глава «ТНК-ВР Коммерс» Дідьє Казіміро оголосив розширений перелік вимог/побажань до української влади, серед яких центральне місце належить митам і квотам, якими необхідно захистити внутрішнього виробника від імпортерів нафтопродуктів. Найбільше компанію турбує імпорт із країн Митного союзу, особливо з Білорусі, яка отримує російську нафту без експортного мита і має можливість згодом демпінгувати при продажу палива в Україні.

Характерно, що цього року неспроможність цієї тези стала ще очевиднішою. Білоруська тема справді на устах у всього ринку, але через... дорожнечу поставлених звідти нафтопродуктів. І про це ТНК-ВР знає як ніхто інший, адже вона цього року сама стала постачальником білоруського палива в Україну, отримавши велику квоту на переробку своєї нафти на Мозирському НПЗ. І якщо когось і лякав демпінг, то це самих білорусів. Вони небезпідставно побоюються конкуренції з багатими російськими компаніями, яких довелося пустити на свої заводи в рамках інтеграційних процесів Митного союзу.

У результаті, за неофіційними даними, білоруси домоглися скоординованої, а точніше, єдиної цінової політики для всіх ресурсотримачів білоруських нафтопродуктів при продажах в Україну (окрім ТНК-ВР, це також «Лукойл» і «Газпромнефть»). Оскільки Мінську гостро потрібні гроші, нові ціни стали великим сюрпризом для українських покупців, що ознаменувалося рядом неприємних і напружених переговорів у січні і лютому.

Приміром, якщо торік білоруське дизпаливо продавали зі знижкою 20-30 дол./тонна до європейських котирувань, то сьогодні дисконту практично нема. Аналогічна ситуація і щодо бензинів. Що вже казати про поставки з європейських НПЗ у Литві, Польщі та Румунії, які зазвичай торгують із премією. З огляду на це ситуація для українських переробників поточного року виглядає набагато краще, аніж раніше. І ТНК-ВР про це чудово знає.

Каша із сокири

Дивно чути вимоги запровадити мита і квоти, якщо уявити, хто просить про допомогу і у кого. Захисні заходи застосовують із метою підвищити дохідність внутрішнього виробника за рахунок збільшення цін на його продукцію для здійснення модернізації підприємств. Тобто споживач має допомогти виробнику. У нашому разі йдеться про ТНК-ВР, яка за підсумками минулого року виплатить акціонерам рекордні дивіденди - 7,4 млрд. дол.

Для довідки: це 18% від видаткової частини бюджету Україні 2012 року. Виникає логічне запитання: хто кому повинен допомагати? Не кажучи вже про те, що 2000 року Україна віддала ТНК найпотужніший у масштабах Європи Лисичанський НПЗ проектною потужністю нафтопереробки 24 млн. тонн на рік за смішні 10 млн. дол., логічно розраховуючи на гарні інвестиції в розвиток підприємства. (Звісно, фактична ціна була вищою, про що, зокрема, свідчить факт належності 25% акцій заводу Віктору Пінчуку, які він продав ТНК-ВР кілька років тому і про що та заявила устами своїх акціонерів.)

Тут на поверхню виходить друга причина збитковості ЛИНИКа - його технічна відсталість. Останню нову установку (щоправда, на базі раніше існуючої) ТНК-ВР ввела в експлуатацію в Лисичанську 2005 року. Та й інші впроваджені нові «процеси» були або добудовані на базі раніше існуючих, або були допоміжними.

Ім’я всіх бід Лисичанського НПЗ - мазут. Його, по-перше, багато (близько 30% від переробки всієї нафти), по-друге, його вивезення на експорт обходиться дуже дорого (в Україні він не затребуваний). Виходом може стати створення поглиблюючих процесів, які зменшували б випуск мазуту або перетворювали б його на продукцію, придатну і затребувану на внутрішньому ринку. У різні періоди «танкісти» озвучували наміри побудувати то установку висбрекінгу, то коксову установку, а в останні роки не говорять узагалі нічого. У масштабах галузі згадані процеси за вартістю є копійчаними, але чомусь непідйомні для однієї з найбільших нафтових компаній планети.

Джерела в самій компанії говорять, що ТНК-ВР боїться інвестувати в Україну, остерігаючись постійної зміни влади та інших особливостей українського «клімату». Справді, згадати є що. 2005 року делікатних британців та їхніх російських партнерів до глибини душі вразила фраза Юлії Тимошенко про те, що «ви не любите Україну» і, мабуть, щось більш «інтимне» без протоколу (прем’єр вимагала низьких цін на паливо під посівну). У 2007 році група «Приват» із притаманною їй легкістю і за наявності рішення якогось районного суду в Сумській області катапультувала з «Укртатнафти» російську «Татнефть». 2010 року та ж група, але вже за підтримки Міненерговугільпрому, зупинила Одеський НПЗ «Лукойлу», відрізавши трубопровідні шляхи поставки російської нафти на завод (а сьогодні всі разом думають, як його запустити). Як кажуть, є від чого впасти у відчай. Але, з іншого боку, у 2007-2009 роках ТНК-ВР витратила, за оціночними даними, близько 500 млн. дол. на скуповування українських заправних мереж «Золотий гепард» і «УТН-Восток». Чи це інша країна?

Серед причин, які в кінцевому підсумку знижують ефективність українського бізнесу ТНК-ВР, колишні працівники компанії називають наростаючий конфлікт не тільки між російськими та британськими акціонерами, а й між кланами всередині російської частини ТНК-ВР (це нормальна практика для російських нафтових компаній). Протягом останніх двох років це вже призвело до кадрової революції в українському бізнесі ТНК-ВР, коли компанію почали підривати зсередини корупційні скандали і випадки виявлення різних зловживань на НПЗ у Лисичанську. Однак, кажуть джерела в компанії, на зміну прийшли всі ті ж ставленики від різних груп впливу, котрі мають, по своїй суті, різні завдання. «Вони почали будувати те ж саме, що і їхні попередники, то в чому сенс змін?» - дивується колишній топ-менеджер «ТНК-ВР Коммерс», який зі зрозумілих причин побажав залишитися невідомим.

Не можна виключати, що в цій ситуації московському керівництву легше пояснити збитковість діяльності в Україні несприятливою внутрішньою кон’юнктурою, аніж визнати неефективність роботи компанії та довести необхідність інвестицій у країну. «Топ-менеджери в Україні тільки на зарплатах і бонусах заробляють по кілька мільйонів гривень на рік, навіщо їм щось придумувати і міняти?» - каже екс-працівник компанії.

Гроші давай!

Безумовно, критика політики держави з боку менеджерів ТНК-ВР не позбавлена логіки. Глобально йдеться про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, яку на ринку нафтопродуктів можна розділити на дві категорії - відверто кримінальну та санкціоновану державою. До першої належать контрабанда і фальсифікат, з якими легальному виробнику дійсно неможливо конкурувати і які справді складно подолати. Інша річ, що розв’язання цих проблем узагалі не рухається. Що вищі ціни на паливо і податки, то більші бариші нелегалів. Отже, вистачить на хабарі всім?!

Ще складніше питання із другою категорією. Протягом останніх років ми стали свідками масштабних схем, які тією чи іншою мірою базуються на пограбуванні держави і породжують нерівну конкуренцію. Коротка хронологія: 2009-2010 роки - скуповування групою «Приват» української нафти на аукціонах за цінами втричі-вчетверо нижчими від ринкових; 2009-2010 роки - випуск на «Укртатнафті» безакцизних компонентів бензину; 2010 рік - безподатковий імпорт нафти і нафтопродуктів через фірму «Лівела»; 2011 рік - контрабанда нафтопродуктів у Феодосії; 2012 рік - зниження ренти на видобуток нафти в Україні або фактичне дотування найбільшого учасника ринку в особі тієї ж групи «Приват». І необхідно віддати належне ТНК-ВР: у другій половині «нульових» компанія залишалася осторонь привабливих пропозицій, хоча мала можливість непогано заробити. Все це відбувалося і відбувається з прямої подачі державних органів, невидимої участі чиновників і за їхнього пасивного споглядання. Ці схеми годують чиновників, а за допомогу українському виробнику і споживачеві палива вони отримають лише зарплату. Одним словом, мотивації ніякої.