Постійні вливання урядом у «Нафтогаз» загрожують економіці України

На суму збільшення статутного капіталу «Нафтогазу» Міністерство фінансів України випускає облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) і вносить їх від імені держави в оплату за додаткові акції «Нафтогазу». В подальшому НАК продає отримані ОВДП державним банкам і одержані кошти використовує для розрахунків з «Газпромом». У свою чергу, державні банки для купівлі ОВДП у «Нафтогазу» отримують кошти з бюджету або від Нацбанку України. Тобто, за великим рахунком, йдеться про схему, з допомогою якої легалізується використання державних коштів (у тому числі золотовалютного резерву України) для оплати «Газпрому» за поставлений в Україну російський газ.

Масштаб цієї схеми вражає: фактично за останні півтора роки статутний капітал «Нафтогазу» було збільшено більш як у сім разів, або на 40 млрд грн (5 млрд дол.).

Використання такої схеми пов’язане із низкою чималих ризиків для «Нафтогазу України». Так, отримані від збільшення статутного капіталу кошти витрачаються не на інвестиції (наприклад у видобуток нафти і газу в Україні) і не на матеріально-технічне переоснащення компанії, а на оплату російському монополісту вартості природного газу, який постачається через ДП «Газ України» облгазам для подальшої доставки кінцевим споживачам. При цьому облгази не поспішають розраховуватися з «Нафтогазом». Навіщо, якщо їхню заборгованість перед НАКможе просто так списати держава (як це сталося внаслідок ухвалення 12 травня ц.р. закону №3319, згідно з яким списали 12,3 млрд грн заборгованості теплокомуненерго і облгазів перед «Нафтогазом»).

Таким чином, кошти від збільшення статутного капіталу «Нафтогазу» трансформуються у дебіторську заборгованість компанії із надто невеликими шансами на її стягнення. Мізерність таких шансів пояснюється як дією мораторію на примусове стягнення заборгованості з підприємств ПЕК за законом №2711, так і більш ніж лояльним ставленням держави до накопичення заборгованості у ПЕК. Усе це перетворює «Нафтогаз» на структуру з гарними «паперовими» показниками, які, однак, не відображають реального стану справ.

Крім того, механізм збільшення статутного капіталу «Нафтогазу» для оплати вартості імпортованого газу має швидше надзвичайний характер і не може застосовуватися на постійній основі. Адже державний бюджет України та її золотовалютні резерви не бездонні, за станом бюджетних показників уважно слідкує МВФ, а постійне використання у схемі дотування «Нафтогазу» державних банків негативно впливає на показники їх діяльності та значно збільшує для них фінансові ризики. Постійні вливання коштів з боку уряду до статутного капіталу «Нафтогазу» для подальшої оплати імпортованого газу є лише постійним вичерпанням «запасу міцності» української економіки та пов’язані із ризиками значного погіршення ситуації не лише у паливно-енергетичному комплексі України, а й у банківсько-фінансовому секторі країни.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Алли Єрьоменко та Максима Алімова ««Бездоганні аргументи» в порятунок «Нафтогазу»».