Офшорний статус і надходження до бюджету

Минулого тижня відомство Сергія Тігіпка потішило широку громадськість ще одним ноу-хау у сфері державної податкової політики. Команда невтомного реформатора представила нове безперебійне джерело наповнення Пенсійного фонду. Погляд міністра соціальної політики впав на операції українських фізичних і юридичних осіб із нерезидентами, котрі мають офшорний статус. Адже, за розрахунками міністерства, обсяг експортно-імпортних операцій з компаніями, зареєстрованими в затвердженому Кабміном переліку офшорних зон, становить до мільярда доларів на 2010 рік. А при збільшенні об’єкта оподаткування за рахунок розширення переліку офшорних зон до 68 обсяг прогнозованих надходжень до бюджету становитиме майже 2 млрд. грн. на рік!

Інакше кажучи, розробники законопроекту розраховують обсяг податкових надходжень від нового диво-податку, не виходячи за межі чотирьох елементарних арифметичних дій. Але, на жаль, ефективність оподаткування залежить і від деяких інших обставин. Наприклад, перспективи існування об’єкта оподаткування як такого після запровадження податку.

Давайте розберемося. У чому логіка й першопричина існування офшорних схем сьогодні в економіці України? Підставою для їх застосування (що не зовсім так, як заведено вважати) є оптимізація оподаткування. Схема проста. Юридичні особи - резиденти оплачують вартість «послуг» та «робіт», наданих їм нерезидентами - офшорними компаніями, виводячи кошти за кордон. Дохід офшорних компаній, надходячи на їхні рахунки, звільняється від оподаткування. Таким чином резидент безболісно виводить гроші за кордон, відносячи при цьому вартість наданих «послуг» на свої витрати.

Тим часом така схема оптимізації оподаткування практично повністю вичерпала себе з прийняттям норми, що існує сьогодні у вигляді п. 161.2 ПК. Згідно з нею, при виконанні розрахунків через нерезидентів, які мають офшорний статус, або їхні рахунки, незалежно від того, як відбувається така оплата, витрати платника податку на оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85% вартості таких товарів (робіт, послуг).

Інакше кажучи, на розрахунки з офшорними компаніями вже тепер встановлено 15-відсотковий податок. Адже витрати за такими операціями лягають у рахунок зменшення прибутку платника податків тільки частково - в обсязі 85%. Уже ця абсолютно обґрунтована норма, що відповідає практиці правового регулювання закордонних країн, сама собою істотно зменшила обсяг прямих (підкреслюємо - прямих) операцій із компаніями з офшорних юрисдикцій, зробивши їх практично повністю безглуздими для вітчизняного бізнесу, що працює на загальній системі оподаткування.

Адже бізнесменові ніщо не заважало після запровадження норми поставити між українським резидентом і офшорною компанією компанію посередника - нерезидента з респектабельної юрисдикції, що багато хто й зробив. До таких респектабельних юрисдикцій належать, наприклад, Великобританія, США, Нідерланди, Швейцарія та інші країни, що передбачають можливість створення окремих різновидів компаній, статус яких, із певними застереженнями, досить близький до офшорного. Але ці застереження разом із політичним статусом відповідних країн не дозволяють і ніколи не дозволять занести компанії, зареєстровані в них, до переліку офшорів.

До таких юрисдикцій належить і Кіпр, який у свідомості масового українця чітко й однозначно асоціюється з податковим раєм. Так справді було до 2004 року, коли країна офіційно ввійшла до ЄС. Однією з умов її включення до складу ЄС (як, скажімо, і Мальти) було припинення безподаткового статусу зареєстрованих на Кіпрі компаній та запровадження їх обов’язкової звітності.

Але вже станом на 2004 рік на Кіпрі було акумульовано величезну кількість капіталів-утікачів із країн СНД. Саме тому Кіпр досі залишається найбільшим інвестором України, забезпечуючи українським власникам кіпрських компаній безпеку та конфіденційність їхніх капіталів. До речі, це тепер для них набагато важливіше за податкові пільги.

Водночас, звісно, певна кількість прямих операцій із офшорними юрисдикціями не втратила своєї економічної привабливості для окремих видів суб’єктів, продиктованої передусім конкретними умовами їх господарювання.

Але що ж переконує команду Сергія Леонідовича в тому, що віт­чизняний бізнес, який використовує офшорні схеми, не переформатується під вимоги запропонованої законодавчої ініціативи, пустивши фінансові потоки не прямо на офшори, а через уже згадані вище респектабельні юрисдикції? Адже, крім усього, така схема роботи хоч і трохи дорожча, проте, без сумніву, безпечніша для роботи.

Можливо, п. Тігіпко мав намір оподаткувати вже наявні контракти з офшорними юрисдикціями, закривши податкову пастку на вже укладених на час ухвалення за­коно­проекту договорах? На це вказує, згідно із законопроектом, виникнення податкових зобов’язань при передачі прав вимоги або заліку зустрічних однорідних вимог. Але ж навіть студент-другокурсник зміг би пояснити авторам, що закон не поширюється на правовідносини, які виникли до його ухва­лення. Тому підписання договорів цесії або односторонній залік зустрічних однорідних вимог цілком може бути оформлений, дивним чином, за один день до набрання законом чинності. Адже такі угоди не реєструються, що дає їх сторонам досить широкий маневр для визначення дати їх підписання.

Дуже завбачливо (що, втім, не характерно для останніх ініціатив Міністерства соціальної політики) законопроектом було виведено з-під об’єкта оподаткування операції з міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою. Але ж, з одного боку, не всі кредитні угоди ратифікуються парламентом, а з іншого (кому, як не С.Тігіпкові, про це знати) - існує таке поняття як банківські операції, зокрема в рамках кореспондентських відносин між банками. Вони також мають підпадати під новий податок? Судячи із запропонованого варіанта законопроекту - так. Інакше кажучи, банкам пропонується припинити будь-які операції з колегами, розміщеними у 68 країнах і юрисдикціях.

Хотілося б не погодитися з критиками запропонованого законопроекту, які стверджують, що платежі офшорним компаніям не можуть бути об’єктом оподаткування. Податок - один із найефективніших механізмів управління не тільки економічними, а й соціальними процесами в суспільстві. Згадаймо хоча б податок на бездіт­них, який тривалий час існував у СРСР. Тому податком можна, без жодного перебільшення, обкласти все. Досить лише правильно позначити об’єкт оподаткування, попрацювати над адмініструванням, прорахувати соціально-економічний ефект від його впровадження. Тобто зробити те, результату чого зі свічкою не знайти у запропонованій законодавчій ініціативі.

Можливо, Сергія Тігіпка супроводжує лихий фатум, можливо, податки - це взагалі не його стихія, може, його підводить коман­да, але дивним чином кожна законодавча ініціатива міністра на ниві оподаткування, від легалізації зарплат і до оподаткування операцій із офшорами, перетворюється на відвертий фарс, прихований за ширмою гучного й гарного піару. Можли­во, сильному українцеві потрібно всерйоз подумати про виявлення своїх талантів в іншій галузі?

Нині з великою часткою ймовірності ми можемо прогнозувати, що друга серія серіалу «Вряту­ва­ти Пенсійний фонд», режисером якого є Сергій Леонідо­вич, найменше здатна викликати наповнення останнього, загрожуючи лише додатковим, але, слава богу, нетривалим головним болем вітчизняним підприємцям.

У кожному разі, ми б не радили поки що п. Тігіпку начищати до блиску свої черевики, готуючись отримувати Нобелівську премію за видатні досягнення в галузі експериментального податкового регулювання.

Ну а якщо серйозно, то поява такої якості розробки законодавчих ініціатив від відомого політика, котрий позиціює себе як професіонал і реформатор, має значно більш далекосяжні наслідки, ніж просто невдалий PR-хід. Річ у тому, що приклад поверхового володіння проблемою людини, на котру хотіли б рівнятися тисячі, звільняє від обов’язку думати, не побоїмося цього слова - розбещує не тільки людей, безпосередньо залучених до політики, а суспільство загалом, знижуючи рівень дискусії від складних, але професійних викладок, досліджень, теорій - до порожніх, не підкріплених нічим ідей і гасел, які не приносять суспільству нічого, крім шкоди. Нам здається, що політики рівня С.Тігіпка мусять відчувати свою відповідальність за такі дії.

Свої ідеї для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua